Про нашу економіку війни. Війна – це дорого. Дуже і дуже. Війна в Іраку 2003 року обійшлася американцям в $1,1 трлн. Один день війни, за різними оцінками, обходиться росії приблизно в $20 млрд. Я думаю, що не менша цифра сьогодні й для України, і ми теж витрачаємо не менше $3–4 млрд на день.
Разом з економікою росії наша також іде на дно
Ми всі зловтішаємося, коли дивимось, як російський рубль перетворюється на «двохсотого» у прямому значенні цього слова разом із всією економікою рф. Але будьте певні, те саме зараз відбувається й з нашою.
На сьогодні ми маємо:
- Практично повністю зупинену міжнародну логістику: аеропорти закриті, порти закриті, кордони прикриті.
- Основні логістичні склади в нас знаходилися під Києвом. Там зараз все заблоковано, а отже майже вся внутрішня торгівля, особливо онлайн, теж зупинилася.
- Україна експортувала метал і зерно через порти, а вони заблоковані.
- Посівна кампанія, як і сільське господарство під тотальною загрозою. Основна «житниця» для нас – південь, де вирощують соняшник і пшеницю. Це основний наш експорт.
- Міжнародні компанії, які мають виробництво в Україні, скоріш за все, будуть змушені згортати бізнес через логістичні складнощі та високі ризики, а отже десятки тисяч людей залишаться без роботи.
- Більше мільйона людей покинули свої домівки, і з ними робочі місця, а отже вони випали з економіки і перестали в неї вкладатися.
Кожна пара рук зараз важлива
Я можу продовжувати цей список ще довго і довго. Але для чого, здавалося б, вам я це пишу? Щоб сіяти паніку? Ні. Я хочу, щоб ми тверезо оцінили, наскільки сьогодні цінною є кожна пара рук, які залучені в будь-якому секторі економіки.
Тому прошу вас про наступне, хоч, може, на перший погляд це звучить незвично і навіть дико:
- Перестаньте волонтерити лише заради того, аби волонтерити, жертвуючи робочим часом. Якщо у вас зараз є робоче місце і там є робота, то це і є ваш основний рубіж оборони Батьківщини.
- Поважайте або навіть боготворіть підприємців та бізнес, який намагається стабільно працювати в цих умовах: вони зараз хребет економіки.
- Подолайте в собі почуття провини того, хто вижив. Це оте «чому я в теплі, якщо інші на передовій». Не можуть усі люди, особливо чоловіки, піти на фронт. Якщо так станеться, то вже за 48 годин армія почне здаватися ворогу через голод. Кожен має своє місце в цій війні, і кожен має вести оборону на своєму рубежі.
- Продовжуйте обертати гроші: заплатіть рахунки, заплатіть податки, замовте випічку у вашої знайомої, як ви це робили до війни, зробіть манікюр, стрижку, купуйте продукти у тому ж магазинчику, як і раніше, заплатіть за квартиру, оплатіть заняття з терапевтом, з тренером йоги і так далі. Намагайтеся тримати оборот коштів максимально можливим, і це буде ваш вклад у боротьбу. І це нормально.
- Підприємці, при найменшій можливості тримайте бізнес відкритим. Особливо на заході України, де загрози війни мінімальні. Це дуже критично зараз.
- Тим, хто виїхав за кордон: шукайте роботу і негайно приступайте до неї. Ваші пожертви на армію і перекази в Україну, навіть мінімальні, будуть дуже цінними для нас.
- Окремо звертаюся до ІТ-спеціалістів: зараз ви чи не єдиний канал валюти в Україну, який працює. Та й вцілілий сектор економіки в цілому. Тому вже сам факт, що ви працюєте – це сильний вклад у перемогу. Маєте можливість евакуюватися за кордон – окей, зробіть це. Але не припиняйте роботу на наші українські компанії і не припиняйте сплачувати податки в Україні.
- Усіх, хто каже, що як то так можна працювати, торгувати, робити манікюр, ходити в спортзал, пекти торт, навчатися, коли у країні війна – посилайте услід за рускім карабльом.
Кожен раз, коли вам стане боляче і нахлине почуття провини «чому я не там», повторюйте: «Я працюю. Це моя боротьба. Це мій рубіж оборони моєї Батьківщини. Я не здам його і не здамся сам, бо моя Україна понад усе».
Усім нам перемоги. Віримо в ЗСУ. Слава Україні.
Джерело: Facebook Романа Павлюка