Чому українці бояться масштабувати бізнес – розповідає співзасновник Petcube Ярослав Ажнюк

Ярослав Ажнюк – співзасновник стартапу Petcube. Першим продуктом, завдяки якому українці прославилися в Каліфорнії, стала камера, що допомагає стежити через мобільний додаток і гратися з домашніми улюбленцями, поки господаря немає вдома. У 2014 році проєкт зібрав на Kickstarter $251 тис., ставши найуспішнішим українським проєктом на краудфандинговій платформі.

На конференції Future Lab X Ярослав поділився думками, чому українці не створюють глобальні компанії, чому в нашій країні складно масштабувати бізнес і що для цього потрібно. Редакція MC Today записала ключові тези.

Історія Petcube починалась шість років тому. Три хлопці з Києва, Дніпра та Сміли залишили свої роботи для того, щоб спробувати втілити в життя одну божевільну ідею – створити камеру з лазером за $200, яка грається з домашніми котами. Що це таке взагалі? Хто це купить? Навіть нам іноді здавалося, що це якийсь жарт. Мало хто вірив, що з цього щось вийде. Тепер ми глобальна компанія і найвідоміший український стартап.

На жаль, таких успішних українських історій у світі небагато. Як зробити так, щоб глобальних компаній з українським корінням було більше, і чому для всіх українців це так важливо?

Навіщо Україні потрібні глобальні компанії?

Великі компанії, які створюють міжнародні впізнавані продукти або послуги, можуть не тільки дати нам нові робочі місця й допомогти українській економіці реалізуватися. Вони важливі, насамперед, для національної безпеки.

Коли в Парижі, у редакції газети Charlie Hebdo, трапляється теракт, наступного дня весь світ виходить із плакатами «Je suis Charlie». Коли в України забирають Крим, то світ глибоко стурбований. Чому так? Бо світ не їсть наші круасани, не їздить до нашої Ніцци, не літає на наших літаках і не купує наші автомобілі. Світ просто не розуміє цінність нашої країни і нашої економіки.

Я вважаю, що для того, щоб в Україні почало з’являтися більше великих компаній, нашому суспільству треба міняти рольову модель «не вкрадеш – не проживеш» на нові ідеали. Українці мусять зрозуміти, що в себе вдома вони можуть бути успішними, щасливими і реалізованими. Але для цього треба сумлінно вчитися і багато працювати.

Нам потрібно масштабувати економіку для власного добробуту і щастя. Якщо ми будемо продовжувати варитися лише в цій невеликій українській екосистемі, ми ніколи не зможемо залучати сюди великі гроші ззовні. Якщо країна ніколи не стане по-справжньому заможною, люди в ній ніколи не зможуть стати по-справжньому щасливими.

Я вважаю, що нині Україна – одна з найкращих країн для розвитку глобальних компаній. Талановиті люди і креативність – наші стратегічні переваги, завдяки яким у нас є база для їх створення

В Україні можна знайти будь-яких спеціалістів широкого профілю у будь-якій галузі, зокрема в IT. Наші спеціалісти – одні з найпопулярніших у світі, тому що коштують менше і за рівнем фаховості не поступаються своїм колегам із провідних країн.

І головний чинник: ми – покоління, яке має нестримне бажання довести світу, що ми на щось здатні. Ми живемо у країні, яка 300 років не мала державності, менш ніж 30 років тому ми її отримали, але водночас довелося пережити три революції. Об’єднання цих речей робить Україну винятковою у світі.

Чому українському бізнесу важко масштабуватися?

Нині найбільші й найуспішніші компанії у світі конкурують не за капітал, а за таланти, за найрозумніших людей. А найрозумніших людей приваблюють глобальні ідеї, як зробити світ кращим.

Робити мегапроєкти справді іноді простіше, ніж рухати малий бізнес. Мене часто дратує, коли бачу, як мої українські друзі, які інтелектуально не гірші за найрозумніших людей, з якими я знайомий в усьому світі, замість того, щоб робити мегапроєкти і мислити глобально, відкривають кіоск із продажу преси десь на Житомирщині.

За роки роботи в IT-індустрії я назбирав у своїй голові надзвичайну кількість ідей проєктів, які можна реалізувати в Україні. Простір для інновацій є майже скрізь: чи то у важкій промисловості, чи у сфері будівництва вагонів.

В України вже зараз є потенціал стати лідером інновацій у сільському господарстві. Ми маємо сильні сторони у сфері розваг, світ захоплюється тим, що зараз роблять українські креативні агенції.

Я бачу, що безліч інноваційних проєктів можна реалізувати в галузі легкої промисловості та освіті. Я мрію про те, щоб у світі українську кухню впізнавали так само, як італійську пасту або японські суші. Таких сфер можна придумати десятки.

Мені б хотілося, щоб дискусія серед українських інтелектуалів велася не тільки про те, як перемонтувати економіку і побудувати чесну судову систему, подолати корупцію. Але й щоб люди на високих посадах і рівнях всерйоз обговорювали наше майбутнє і те, яку цінність ми можемо дати світу і який слід за собою залишаємо.

Розумію, що нині є безліч перешкод, щоб втілити всі ці мрії в життя. Але я вважаю, що ними треба вчитися управляти. Звичайно, є геополітичні ризики з Росією, але так само і в інших країнах є ризики, пов’язані з політичними розломами, стихійними лихами, ядерною зброєю.

Наші проблеми, звичайно, теж не просто подолати. Проте ми не стоїмо під загрозою тайфунів, ураганів, нам не загрожують ядерні ракети з Північної Кореї.

Нас переслідують корупційні ризики. Але з ними треба працювати, весь час мати на увазі, але це не те, що має лякати і зупиняти молодих підприємців.

Є ризики менеджменту. Це, на жаль, спадок комуністичної системи, яка нас розкуркулила, заморила голодом, втягла у Другу світову, влаштувала нам «розстріляне відродження» і не дала нам виростити наш український менеджерський клас.

Ми в Petcube маємо багато підготовлених і висококваліфікованих менеджерів, які очолюють відділи продажів, розробки тощо. На Заході проблем із пошуком таких людей немає. Вони підготовлені, їх навчають і заохочують, на відміну від українських реалій.

І врешті, головний бар’єр українського суспільства – це брак амбіцій, брак масштабного імперського українського мислення. Нам потрібно це перевиховувати.

Я переконаний, що за наступні 10-15 років ми створимо десятки глобальних компаній. Моє прохання до нинішньої влади полягає в тому, щоб вони давали чіткі сигнали всім – і 12-річним школярам, і зрілим людям, – що вони мають братися за амбітні ідеї та втілювати їх.

Я би порадив інвестувати в Україну зараз, бо це буде значно дешевше і вигідніше, ніж через десятки років. Лідерів думок України, а також медіа я би попросив побільше говорити про те, що наша склянка наполовину наповнена, а не пуста.