«80% команди були на межі виживання в оточенному Маріуполі»: як бізнес Mofy.life відновлює роботу під час війни

Маріупольский сервіс фотодруку Mofy.life успішно працює вже шість років. На сайті проекту можна було власноруч створити макет, а потім – замовити його друк.

В перші дні війни команда вирішила стати волонтерською ініціативою Mofy.HELPS. Але вже на початку березня місто опинилось у блокаді. Люди залишились на межі виживання, без зв’язку, води, електрики та газу. Редакція MC.today поговорила з керівницею Mofy.life Катериною Файновською і дізналась, як співробітники виживали в оточеному місті і як планують відновлювати бізнес, якщо все обладнання залишилось у підвалах Маріуполя.

Вирішили стати волонтерскою ініциативою і допомагати місту

Рік тому ми переїхали d новий офіс у самому центрі Маріуполя – поруч з Драмтеатром. Він був розташований в IT-хабі – адже ми в першу чергу саме IT-компанія: розробили конструктори та інші сервіси, завдяки яким створюємо фінальний друкований продукт.

Тоді ми були дуже щасливі. До цього компанія п’ять років знімала офіси в дешевих і страшних бізнес-центрах. Неподалік, в іншому приміщенні, був наш друкарський цех з обладнанням. У команді – десятеро людей, з них троє працюють віддалено з Києва та Полтави. Усі інші – маріупольці.

Ми не вірили в повномасштабне вторгнення, не мали жодного плану на випадок війни. 24 лютого за планом у нас була традиційна акція зі знижками на фотокниги, картини, магніти та холсти до 8 Березня.

Коли все почалось, ми з чоловіком взагалі були в Буковелі, але свідомо повернулись додому, хотіли допомагати рідному місту. Такої ж думки була вся інша команда – ніхто не захотів їхати. 

Компанія виплатила в перший же день усі зарплати співробітникам. Продовжувати роботу ми не мали можливості, східні райони Маріуполя почали бомбити з перших днів.

Ми провели дві онлайн-зустрічі з командою. Вирішили, що на час війни стаємо Mofy.HELPS – волонтерською ініціативою, яка допомогатиме маріупольцям і лікарням. Ми планували збирати кошти, купувати ліки та речі найпершої потреби. Розділили обов’язки, намітили приблизний план дій.

Як вижити в оточеному місті

Перші дні ми ще встигали волонтерити, закупати ліки, усе виходило чудово – у нас велика аудиторія, нам активно скидали гроші. Ми об’єднались з іншими волонтерами Маріуполя, купували ліки та речі найпершої потреби.

Згодом привезли людей із Сартани, роздавати гуманітарку їм уже було важко – почались обстріли міста, виходити на вулиці стало небезпечно. Тоді я стала роздавати гуманітарну допомогу по сусідніх будинках.

Уже 2 березня у місті повністю зник зв’язок. Більша частина команди опинилася на межі виживання в заблокованому Маріуполі.

В оточеному місті ми жили, як і всі інші – топили сніг, спали в коридорі, не мились. Щоб скло нікого не поранило під час вибухової хвилі, заклали вінка дитячими матрацами, ковдрами. А потім у місто прийшли морози, і температура у квартирі опустилась до +6. Мені було ще важче – адже чоловік щодня ходив на роботу в лікарню. Без зв’язку я цілими днями мріяла, щоб він повернувся додому.

Одного дня він не повернувся. Наступні чотири його не було, і я ніяк не могла дізнатись, що з ним – бої точились уже в місті, не можна було залишити дітей і йти в лікарню.

Потім він прийшов разом з колегами. Виявилось, що весь цей час лікарня була захоплена росіянами, вони нікого не випускали. Лікарям довелось буквально тікати. 

У той же день ми вирішили їхати в Запоріжжя. Інші дівчата з нашої команди також виїхали – хтось раніше, хтось пізніше.

Що сталось з Mofy.life за час війни

Ще на початку війни ми перевезли частину обладнання для друку в підвал – воно дороге, коштує понад $100 тис. Також в офісі було чимало заготовок для друку – ми готувались до початку сезону.

Ми не знаємо, що зараз із цими приміщеннями. Центр міста сильно постраждав, там знищили вщент чимало будівель. Навіть якщо щось вціліло – немає можливості туди дістатись і вивезти. Тому фактично все, що було в Маріуполі, – втрачене. 

На щастя, у період блокади роботу підхопили віддалені співробітники. Контент-маркетолог, блогер-менеджер і дизайнер були у відносній безпеці в Києві, Рівному та Полтаві. Вони вирішили робити те, що можуть: активно вести сторінку в соціальних мережах, збирати корисні посилання та розповсюджувати інформацію.

Коли мені вдалося знову вийти на зв’язок, я дізналась, що мої знайомі з Німеччини самі зібрали й надіслали мені в Запоріжжя чимало дуже потрібних для проведення операцій ліків. Також за цей час на рахунках для допомоги назбиралась велика сума, тож ми з перших днів на підконтрольній Україні території продовжуємо волонтерити. Коли люди кажуть, що вийшли з дому в одній піжамі, це часто так і є – схопили дитину і побігли. Ми намагаємось допомагати всім, чим треба.

Що робитимемо далі

До війни в нас було приблизно 3 тис. замовлень щомісяця. 52% з них – це клієнти, що замовляють не перший раз, тобто в нас вкрай лояльні замовники.

За час війни вони ще більше нас полюбили – пишуть, просять відновити роботу, обіцяють підтримувати. Через вимушений переїзд багато хто не зміг забрати фотоальбоми з дому, а це тисячі сімейних історій, які хочеться зберегти для себе і для дітей.

Ми не впевнені, що це зараз буде справді актуальним, але збираємося знову запустити фотодрук. Фактично весь наш бізнес в онлайні. Ми маємо програму, з допомогою якої наші клієнти самі роблять собі макети майбутнього альбому або іншого виробу. Програма чудово працює, ми постійно її покращували останні п’ять років.

Щоб друкувати фінальні вироби, потрібна будь-яка типографія, необов’язково наша. Ми вже знайшли партнерську компанію в Тернополі, вони можуть друкувати наші замовлення і надсилати їх клієнтам. Тож маємо надію, що найближчим часом зможемо продовжувати роботу.

Наша бізнес-модель дозволяє відновити роботу та знайти партнерські типографії в будь-якому куточку України. Усі наші процеси автоматизовані, практично все ми можемо робити онлайн. Тому поки що шукати новий офіс ми не будемо – команда розкидана по всій Україні. 

У тестовому форматі ми вирішили працювати до літа, весь прибуток плануємо передавати в наш фонд Mofy.HELPS для допомоги маріупольцям. А далі – будемо змінювати роботу по ситуації.