Архітекторка Вікторія Якуша розповіла, як її бренд Faina популяризує дизайн «з українським ДНК» у світі

Вікторія Якуша – відома українська архітекторка та дизайнерка, засновниця бренду Faina та студії Yakusha. Цьогоріч міжнародне видання Dezeen внесло Вікторію до списку «50 найвпливовіших жінок у сфері архітектури та дизайну». Туди увійшли також старша кураторка відділу архітектури та дизайну в МОМА Паола Антонеллі та дизайнерка Стелла Маккартні.

З початку повномасштабного вторгнення Якуша встигла представити Україну на найпрестижніших світових майданчиках: на Art Basel 2022 та Miami Design 2023. Цього квітня на Milan Design Week вона представила колекцію SKARB, створену за мотивами золотої діадеми гунів, вкраденої російськими окупантами з Мелітопольського міського краєзнавчого музею.

В інтерв’ю MC.today Вікторія Якуша розповіла, як створила бренд Faina, з чого складається авторський матеріал ztista для виготовлення предметів інтер’єру і що означає її фірмовий «живий дизайн». А також про соціальні проєкти, спрямовані на розвиток сучасного українського дизайну та збереження культурного надбання.

Як був створений бренд Faina

За фахом я архітектор, займалася проєктуванням і дизайном інтер’єрів. Пригадую, у 2014 році я їхала в автівці, слухала по радіо, що відбувається на Сході України, а Європа «занепокоєна» і зрозуміла: окрім нас наша країна нікому не потрібна.

Я поставила собі питання: що можу зробити саме я? І того ж року створила бренд Faina, щоб популяризувати дизайн «з українським ДНК» у світі.

На той час я не дуже вміла робити продуктовий дизайн, бо це не мій фах. Та йшлося не про бізнес: це був мій біль – хотілося, щоб у всьому світі почули про Україну. У Faina, починаючи від неймінгу і закінчуючи найменшими деталями витворів, я розповідаю мовою дизайну про історію, традиції та культуру нашої країни.

Любов до українських традицій – це частина мене. Я народилася в Дніпрі, але все дитинство провела у Донецькій області, де дідусь навчив мене колядувати, їсти кутю, розфарбовувати писанки, стрибати через вогонь. Звичайно, коли хочеш щось створити, вишукуєш інформацію в різних джерелах, та головне йде зсередини – в мене це було з дитячих років.

У нас не було жодного замовлення з-за кордону, доки про Faina не написав Vogue

З Faina ми вперше поїхали на міжнародну виставку у 2015. І протягом наступних трьох років, незважаючи на постійну участь у подібних заходах, у нас не було жодного замовлення з-за кордону. У ті часи навіть чула запитання: «А де взагалі розташована Україна?»

На виставці у Стокгольмі деякі відвідувачі ставили під сумнів, що у нашій країні може бути архітектурна освіта, питали, де я навчалася. Відповідала, що закінчила Придніпровську державну академію будівництва та архітектури в Дніпрі, а потім ще рік навчалась у Франції. Мені відповідали: «Тоді зрозуміло, звідки у вас щось є». Тобто для них мало вагу лише навчання у Європі. Доводилося пояснювати, що освіта в Академії була досить ґрунтовна і я дуже вдячна своїм викладачам. Розповідала, які ми, українці, розумні, сильні, талановиті.

У 2018 році на одній з виставок нас помітив журналіст з американського Vogue. Він написав статтю, в якій вніс нас до 11 хедлайнерів світового інтер’єрного ринку. Нарешті я отримала визнання і мені хтось з експертів у світі дизайну сказав: «Слухай, це круто – те, що ти робиш!» Потім десь за рік ми отримали перше замовлення з США – придбали наші вази-бандури й крісла-топтуни. І далі закордонних клієнтів ставало все більше. З моменту заснування бренду я намагалась продавати все в Україні, та це було дорого і я часто чула: навіщо купувати за такі гроші українське, якщо є італійське? Хоча раніше ми були в чотири рази дешевше.

«Команда практично розпалася»: як Faina та студія Yakusha пережили початок повномасштабного вторгнення

Коли почалося повномасштабне вторгнення, ми з родиною були в Бельгії. Переїхали сюди наприкінці 2019 року, бо я вирішила народити четверту дитину в одного з бельгійських лікарів. Потім стався ковід, повернутися не було можливості, ми залишилися. Цей переїзд врятував нам життя – наш будинок на Київщині розташований у Лісовій Бучі, саме там, де була окупація і найбільше смертей.

Я одразу ж відчула потребу приїхати до України. Всі виїздили, а я 2 березня вже була в Ужгороді, приєдналася до волонтерів і намагалася зрозуміти, що буде з Faina та студією Yakusha. Наша команда практично розпалася, бо з Києва майже всі виїхали, переважно на Захід країни. Тож перші два тижні ми вирішували, що робити далі.

Український ринок не був для нас ключовим, тож клієнти у нас лишилися – закордонні. Але у нас немає свого виробництва, ми залежимо від українських підрядників. На щастя, ніхто з них не опинився в окупації, та деякі чоловіки пішли на фронт, тож потрібно було шукати нових людей. Півтора місяця ми не могли нічого виробляти. Тільки креслити, працювати, комунікувати.

«Ми хотіли представити Україну в такий складний час»: чому Art Basel став найбільшим викликом

Майже всі іноземні замовники з розумінням поставились до складнощів з логістикою, які виникли на початку вторгнення. Переважно нас ніхто не турбував, навпаки – питали, як допомогти. Утім, інші чекали на виконання зобов’язань. Ми розуміли, що повинні працювати та доставляти замовлення, щоб не втратити клієнтів.

Проте ціни на комерційні перевезення за кордон злетіли в 5-8 разів, що збільшувало собівартість. Та до середини осені 2022 року ринок перевезень нормалізувався, повернувшись практично на довоєнний рівень.

Найбільшим викликом для нас стала участь у всесвітньо відомій виставці Art Basel, що проходить влітку у Швейцарії. У нас з ними був підписаний контракт, але окрім юридичних зобов’язань, понад усе ми хотіли представити Україну в такий складний час. Тож у квітні почали створювати в Карпатах нову колекцію «Ступаючи українською землею» (Stepping on Ukrainian soil): величезний гобелен 2,5 м в діаметрі під назвою «Земля» та серію табуретів.

Вся експозиція – про зв’язок українців з рідною землею, як джерелом сили. Гобелен як відображення нашої землі, а на ньому – нитки-пуповини, які показують наше з’єднання з нею.

Він виконаний у техніці ліжникарства з додаванням авторських технік, над ним працювало багато людей, тому він вийшов багатошаровий, текстурний, мов справжній ґрунт.

Також були лавки-волики (від слова «воля»), які нагадують маленьких тварин, створені з нашого авторського матеріалу ztista – суміш глини, льону, сіна, паперу та інших природних компонентів.

Колекцію презентували у липні 2022 року. Тоді всі навколо говорили про війну. Біля гобелена багато хто плакав, торкався його, і це були не лише українці.

Продовжуємо говорити про війну на топових артмайданчиках світу

Наприкінці 2022 року ми, як всі українські бізнеси стикнулися з проблемою відключення електроенергії. Це на нас відобразилося, бо основний матеріал для Faina – це ztista, який має сохнути. Та ми не зупинялися – купили генератори і просто подовжили терміни виробництва. Української сировини для ztista – основного матеріалу в Faina – також вистачає. Закуповувати доводиться лише італійські меблеві тканини, бо, на жаль, в Україні подібних матеріалів немає.

Завдяки активній роботі в грудні 2023 року я представила експозицію «Земля світла» (The Land Of Light) на найвпливовішому у світі форумі – Miami Design 2023.

Вона про те, що в темні часи, якими є війна, дуже важливо зберегти світло в собі. Тоді воно може бути як Маяк, як Прометей для всіх інших. Зберігаючи світло в собі, ти зберігаєш себе і можеш створювати суспільство світла – як єдиний спосіб пройти крізь темряву. Основа колекції – білі звірі. Люди також плакали біля них, тому що експозиція ззовні виглядає грайливо, а насправді у ній величезна глибина.

Українська ідентичність та вкрадена спадщина мовою дизайну

Клієнтів в Україні зараз дуже мало. На це є свої причини: наша ціна задорога, адже за той період, коли ми зростали, ми перетворилися на колекційний бренд. Зараз наші меблі та предмети інтер’єру на межі з мистецтвом, це один з факторів високої вартості. Це для поціновувачів, в Україні зараз не час для цього, адже з огляду на війну краще купувати щось практичне і недороге.

Серед закордонних ринків на першому місці США, також нас дуже люблять у Франції та Австралії. Повномасштабна війна не посилила і не зменшила попит. Українськість була в ДНК нашого бренду з самого початку. Але ми ніколи не позиціювали її як нашу єдину відмінність. Ми пропонуємо клієнту сукупність цінностей бренду – це сторітелінг, екологічні матеріали, унікальні форми, ремісництво. Під час повномасштабної війни ми стали додатково робити різні соціальні проєкти й через них розповідати про Україну.

В середині квітня 2024 року на Міланському тижні дизайну я представила експозицію під назвою SKARB. Основу колекції складають скульптурні вази Tiara. Форма ваз ідентична формі зубців тіари гунів, яка була викрадена з Мелітопольського музею окупантами.

Колекція створена, щоб порушити питання ідентичності, історії, спадку, вкраденого у нас росією. Це відбувалось давно і відбувається прямо зараз.

Вази інкрустовані коштовним камінням – унікальними волинськими топазами, які можна знайти тільки в українському родовищі.

Розповідаючи про розкрадання наших музеїв, курганів усьому світові, я матеріалізую всі наші скарби у форму, яку передаю далі.

Це історія, розказана мовою дизайну. Скарб можна вкрасти, але не можна забрати, якщо ти знаєш, хто ти є.

Про благодійні та соціальні проєкти

Ще у 2018 я запрошувала світових гуру архітектури та дизайну до експедиції для вивчення українського ремісництва та популяризації його у світі. У 2022 році я взяла участь у розробці проєкту відновлення та розвитку Чернігова, який ми передали міській раді, та долучилась до створення проєкту музею Марії Примаченко в її рідному селі Болотня на Київщині.

Також з 2022 року я читаю лекції, де, розповідаючи про дизайн та архітектуру, обов’язково розповідаю про українську філософію та культуру. У престижній Parsons School of Design я розповідала про культурне ДНК в дизайні, у Парижі в Sciences Po Institute for Political Studies – про інтеграцію українських жінок, яких можна залучити до ремісництва. У Сеулі розповідала про музей Марії Примаченко та наші ремесла, це стало для них відкриттям.

Цього року я почала просувати фахівців в яких бачу риси українського дизайну. Обрала тих, хто мені близький до своєї галереї Faina в Антверпені, для того, щоб їх промотувати і створювати українську творчу спільноту в світі

Живий дизайн студії Yakusha

Faina – не єдиний мій бізнес. Також у мене є студія живого дизайну та архітектури Yakusha. Тобто всі наші проєкти містять екологічну складову. Живий мінімалізм – це підхід в усьому – в архітектурі, в дизайні, в меблях. «Живий» – це про те, що все має бути натуральне та справжнє, тобто щось автентичне, або якась емоційна історія. Якщо ми говоримо про інтер’єр, це означає, що не можна зробити стіни з піноблока, а потім їх замазати глиною. «Мінімалізм» – це про правильні чисті лінії, лаконічність. Живе – це переважно про минуле, а мінімалізм – це про майбутнє. Їх поєднання – це поєднання живих матеріалів і лаконічних форм.

Зараз ми працюємо над різними проєктами, зокрема над створенням готелю у Франції. Архітектура – це дуже тривалий процес, і робота над одним об’єктом може тривати кілька років. До цього ми створювали готель у Карпатах, та призупинили цю роботу через початок повномасштабної війни.

Ми не йдемо за трендами, а створюємо їх. У цьому році журнал Dezeen вніс мене до списку «50 найвпливовіших жінок у сфері архітектури та дизайну» поряд з іншими визначними особистостями. Пишаюся цим і вважаю, що це досягнення важливо не лише для мене, а також для нашої країни.