Олександр Сагайдак – автор контенту на сайті

На початку 2023 року набрав чинності новий Закон України «Про авторське право і суміжні права», який остаточно усунув суперечності та неоднозначності щодо того, чи вважається працівник або підрядник власником або співвласником прав на комп’ютерну програму, яку він створює для наймача. Погляньмо, що наразі говорить законодавство з цього приводу. Як комп'ютерна програма регулюється законом Новий закон визначає комп’ютерну програму як набір інструкцій у вигляді слів, цифр, кодів, схем, символів чи в будь-якому іншому вигляді, виражених у формі, придатній для зчитування комп’ютером (настільним комп’ютером, ноутбуком, смартфоном, ігровою приставкою, смарт-телевізором тощо), які приводять його у дію для досягнення певної мети або результату, зокрема операційна система, прикладна програма, виражені у вихідному або об’єктному кодах. Права інтелектуальної власності на будь-який твір, в тому числі й на комп’ютерну програму, поділяються на дві групи: Перша група — це особисті немайнові права інтелектуальної власності. До таких прав належать: право автора вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення його імені на оригіналі і копіях твору і за будь-якого використання твору, якщо це практично можливо; До другої групи належать майнові права інтелектуальної власності, які включають право на використання, розповсюдження або передачу комп’ютерної програми, тобто комерційні права. На практиці, власником програми вважається саме особа, яка володіє другою групою прав, тобто майновими правами. Той, хто володіє першою групою прав при цьому, визнається автором або співавтором програми. Це означає, що особа може бути автором програми, але не бути її власником і навпаки. Комп’ютерна програма – обʼєкт прав інтелектуальної власності, якщо вона виражена у вихідному або об’єктному коді та є оригінальною. Оригінальність програми полягає у тому, що код нової комп’ютерної програми не повторює інші програми. Якщо комп’ютерна програма не оригінальна, права на неї не підлягатимуть захисту. Тобто, авторським правом не охороняються: графічний інтерфейс користувача, набір виконуваних функцій, формат файлів даних, а також ідеї та принципи, на яких ґрунтується будь-який елемент комп’ютерної програми, зокрема ті, на яких ґрунтується її інтерфейс, логічні схеми, алгоритми та мови програмування. Перелічені елементи, повʼязані з комп’ютерними програмами, можуть бути самостійними об’єктами авторського права: наприклад, графічний інтерфейс може розглядатись як окремий твір, а набір функцій підлягати патентуванню. Тепер потрібно з’ясувати, хто є власником прав інтелектуальної власності на комп’ютерну програму, створену розробниками під час роботи на ІТ-компанію. Трудовий договір Більшість розробників зазвичай залучаються як ФОПи. Але через повномасштабну війну та особливості законодавства, що регулює бронювання, все більше ІТ-компаній включають своїх розробників до штату на підставі трудового договору. Відтак, питання переходу прав від найманого працівника до роботодавця наразі набуло більшої актуальності. Закон вказує, що комп’ютерна програма, створена працівником під час виконанням обов’язків за трудовим договором, вважається службовим твором. За новими правилами, майнові права на службовий твір, за замовчуванням, переходять до ІТ-компанії з моменту створення службового твору у повному складі. Це означає, що немає обʼєктивної необхідності включати у трудовий договір громіздкий розділ про перехід майнових прав до роботодавця – вони передаються автоматично. При цьому, особисті, немайнові авторські, права на службовий твір належать працівникові. Якщо майнові права на твір переходять до ІТ-компанії, працівник, який є автором має право на винагороду. Якщо посадові обов’язки працівника прямо передбачають створення комп’ютерних програм, авторська винагорода за створення і використання таких програм, а також за передачу прав на них, може бути включена до заробітної плати працівника відповідно до договору між працівником і ІТ-компанією. Відтак, укладаючи трудовий договір або затверджуючи посадові інструкції, важливо вказати, що до основних посадових обов’язків працівника відноситься створення комп’ютерних програм. Окрім того, варто прямо зазначити у трудовому договорі, що авторська винагорода за створення і використання комп’ютерних програм, а також за передачу прав на них, включена до заробітної плати. А також положення про те, що працівник не має права на одержання додаткової чи іншої винагороди у зв'язку зі створенням і передачею прав на роботи. Додатково слід зазначити, що трудовий договір, в контексті передачі прав на комп’ютерну програму, може класифікуватись, як договір щодо розпоряджання майновими правами, однією з істотних умов якого є розмір або спосіб визначення винагороди. Відтак, ми радимо у договорі не просто прописувати, що винагорода включена до заробітної плати працівника, а вказати її суму або відсоток у структурі заробітної плати. Правило щодо належності прав інтелектуальної власності на комп’ютерні програми можна сформулювати так: немайнові права на комп’ютерну програму залишаються за розробником, а майнові права на комп’ютерну програму переходять до ІТ-компанії з моменту її створення. При цьому, щодо немайнових прав новим законом було введеного важливе виключення. Так, за загальним правилом, особисті немайнові права автора включають також право вимагати збереження цілісності твору. На практиці комп’ютерна програма, після її створення, часто переробляється та удосконалюється, в тому числі і іншими розробниками. Новація полягає в тому, що IT-компанія може вносити зміни до комп’ютерної програми без згоди розробника, який її створив. Також слід зазначити, що, комп’ютерна програма є об'єктом авторського права незалежно від її завершеності, а отже, на нашу думку, і передача майнових прав до ІТ-компанії на частину програми також повинна відбуватись автоматично. Однак, з огляду на те, що законодавець передбачив, що при розробці комп’ютерної програми працівником або ФОПом права на неї переходять з моменту її створення у повному складі, бажано у трудовому або цивільно-правовому договорі окремо передбачити, що перехід прав відбувається автоматично незалежно від завершеності комп’ютерної програми. Ми радимо ІТ-компаніям у договорах із розробниками: Приділяти увагу питанням авторської винагороди за створені комп’ютерні програми. Прописувати механізм ідентифікації програм, які створюються в процесі співпраці із розробником. Передбачити положення про передачу майнових прав навіть на незавершену комп’ютерну програму. Співпраця з ФОП З точки зору законодавства комп’ютерна програма, створена ФОПом для ІТ-компанії, вважається твором, створеним на замовлення, оскільки між компанією та ФОПом діють не трудові, а цивільно-правові відносини, які здебільшого регулюються договорами про надання послуг. Для того, щоб уникнути можливих проблем чи неоднозначностей у трактуванні характеру співпраці, ми радимо у договорах із ФОПами чітко прописувати, що всі комп’ютерні програми та інші об’єкти права інтелектуальної власності, розроблені на підставі відповідного договору, вважаються творами, створеними за замовленням ІТ-компанії. За аналогією зі службовим твором, законодавство передбачає, що особисті немайнові авторські права на твір, створений за замовлення належать розробнику. Якщо інше не передбачено договором замовлення, майнові права на твір, створений за замовленням, переходять до ІТ-компанії з моменту створення комп’ютерної програми. Як і в трудовому договорі, у договорі про надання послуг, що регулює співпрацю між ФОПом та ІТ-компанією, необхідно зазначити, що винагорода за створення і передачу майнових прав інтелектуальної власності на розроблені комп’ютерні програми включена до складу винагороди за договором. Не зайвим також буде періодичне підписання актів прийняття-передання, у яких фіксується опис створених програм і творів, права на які передані ІТ-компанії. Підписувати акти прийняття-передання не завжди зручно, відтак, як альтернативу, можна розглядати «пул реквести» на платформі GitHub або звіти в Jira. Однак, такі способи все ж ще залишаються дискусійними у тій частині, чи можуть вони слугувати доказом створення комп’ютерної програми та передачі прав на неї. Гіг-спеціаліст та резидент Дія.City У 2021 році виникла нова модель співпраці між розробниками та ІТ-компаніями, а саме – надання послуг на підставі гіг-контракту. Це договір, за яким гіг-спеціаліст (розробник) зобов’язується виконувати роботи та/або надавати послуги відповідно до завдань резидента Дія.City, як замовника (ІТ-компанія). З огляду на специфічність та новизну такої форми співпраці, законодавець не полінувався та прямо у законі врегулював питання передачі прав інтелектуальної власності на створені гіг-спеціалістом об'єкти, до яких можна включити і комп’ютерні програми. Як і в інших випадках, особисті немайнові права інтелектуальної власності на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням гіг-контракту, належать гіг-спеціалісту, який створив такий об’єкт. В свою чергу, якщо інше не передбачено гіг-контрактом, майнові права інтелектуальної власності на об’єкт, створений гіг-спеціалістом належать резиденту Дія.City, який є замовником за таким гіг-контрактом. При цьому, якщо інше не встановлено гіг-контрактом, ІТ-компанія набуває майнові права інтелектуальної власності на програму, створену у зв’язку з виконанням гіг-контракту, практично автоматично. Ми не маємо наміру ускладнювати прості речі, однак, договір, підготовлений кваліфікованим юристом, може значною мірою убезпечити ІТ-компанію від проблем у майбутньому.