Орнелла Остапенко

З початку повномасштабного вторгнення росіян в Україну кожен українець почав використовувати особисті соціальні мережі, як засіб комунікації зі світом про війну. Наша стрічка в Instagram більше не виглядає, як розважальний контент: ми збираємо гроші на допомогу ЗСУ, репостимо новини про вибухи, вимагаємо збільшити військову підтримку, шукаємо способи евакуації і так далі. Мова комунікації також змінилась. Ми відмовилися від російської, натомість частіше почали звертатися до іноземців англійською. Але чомусь, від них не так багато відповідей, – що ж не так? Когнітивні упередження. А чи дійсно нас не чують? Наша психіка працює так, що нам легше концентруватися на поганому, помічати негатив та загрози. З одного боку, це допомагає нам вижити в короткотривалій перспективі, з іншого – за майже рік негативу, можна втратити будь-який ресурс для життя та потрапити в глибоку депресію. Тож нам легше концентруватися на одній людині, яка нас ігнорує, ніж згадати 10, які допомогли та підтримали. Країни ЄС прийняли та допомогли облаштуватися 8 млн наших переселенців, 93% з яких – жінки та діти (за даними Центру Разумкова та Управління верховного комісара ООН у справах біженців). В цю справу були включені безліч волонтерів, громадських організацій та соціальних працівників, які шукали житло, прилаштовували в школи, організовували курси мов та соціальну і психологічну допомогу. Рада Європейського Союзу 10 грудня погодила надання Україні допомоги на суму у 18 млрд євро протягом 2023 року. Ці гроші допоможуть покрити бюджетні виплати. Я живу в Бельгії з квітня 2022 року, займаюся волонтерством, ходжу на акції, готую виставки та допомагаю проводити події про Україну в Бельгії, Голландії, Франції та Німеччині. Звідси важко сказати, що українців не чують. Нас нарешті готові слухати. Двері відкриті. Питання лише за тим «що говорити» та як не наробити помилок. Медіа та офіційні інституції мають своїх спеціалістів, які відповідають за комунікацію. Але важлива частина комунікації відбувається від людини до людини, через особистий досвід. І тут повертаємося до соціальних мереж. Як працюють соціальні мережі Усі соцмережі – Facebook, TikTok та Instagram – спонукають людину затримуватися якомога довше, прокручуючи стрічку. Матеріали, які змушують людей заліпати та поширювати іншим просуваються алгоритмами. Грубо кажучи, що довше людина знаходиться онлайн, то більше реклами вона подивиться, то більше зароблять соцмережі. Пости та сторіз, після яких люди скорочують час перебування в соціальних мережах – алгоритми приховують. Не кажучи уже про контент, який порушує правила мережі: насильство, тіла полеглих та рани постраждалих. Такі матеріали блокуються або потрапляють в тіньовий бан. Крім того, російські ботоферми активно продовжують працювати над блокуванням українських акаунтів, закидуючи їх скаргами. Щоб контент не блокувався та мав змогу завіруситися за межами України, він не тільки не має порушувати правил спільноти, але і бути достатньо сильним, щоб зачепити людину, але не надто шокуючим, щоб не підготовлена людина вийшла з Instagram та не заходила туди тиждень. Так, українцям зараз важче знаходити цей баланс, бо жесть – це наша реальність і психіка. Разом з тим спід пам’ятати, що ви користуєтеся комерційними платформами, які мають свої інтереси, а аудиторія, до якої ви звертаєтесь, не пережила ваш досвід. Основні помилки: Крім технічних моментів, описаних вище, є ще способи звернення, які заводять в комунікаційний тупик. Навіювання сорому та пасивна агресія. Чи спонукає вас допомагати, коли вам кажуть «ну дякую, але могло бути й краще!», «ти не достатньо стараєшся», «у тебе і так всього забагато», «ти все одно робиш не достатньо», «ви зажралися»? Думаю, що ні. Такі звернення токсичні та діють навпаки, викликають бажання захиститися. Це точно не допоможе викликати емпатію до вас. І якщо з українцями це може працювати, бо багато з нас зараз травмовані та важко опираються маніпуляціям, то коли ви так звертаєтесь до іноземця – це не приведе до позитивного результату. Сором за життя та нав’язування жертовності. «Як ти можеш тут жити/співати/їсти/танцювати/пити, поки люди помирають?». Темою жертовності дуже важко заразити індивідуалістське суспільство. Та і нам, українцям, треба з нею балансувати, розуміти, що ми робимо конкретно для себе, щоб мати сили не зупинятися. Як українцям, так й іноземцям, треба відпочинок. Якби весь світ завмер в сльозах від дій росії, ми б програли. Нам треба діяти. А на те, щоб діяти треба ресурс, нам УСІМ потрібні позитивні емоції. «Зробить хоч щось!». Як би вам знайомі з ірану сказали зробити хоч щось, ви б знали що робити? Гадаю, що ні. Так само і тут з Україною. Не ясно що саме робити, якщо ти – не українець. «Весь світ нам зобовʼязаний». Українці не єдині біженці, яких можна зустріти у світі. У нас багато братів по нещастю – сирійці, іранці, афганці, курди, венесуелці й так далі. Цей список далеко не повний. На жаль, ми конкуруємо за увагу та підтримку, хоча можна було б об’єднатися та солідаризуватися. Не лише українцям важливо чути, що вони не одні в цій боротьбі. Коли вам хочеться напасти на людину за те, що вона мало знає про війну в Україні та причини конфлікту, запитайте себе, як багато ви знаєте про війну в Сирії чи революцію в ірані. Як звертатися до друзів-іноземців в соцмережах, щоб бути почутим Визначте, що ви від них хочете: розуміння, співчуття чи донатів на ЗСУ. Відповідно до цього і ведіть комунікацію. Визначте з ким ви говорите: чи здатні ці люди вас почути та зрозуміти? Який їхній досвід та історія? Як можна провести паралелі в історії? Занурюйте аудиторію в контекст. Люди можуть просто не розуміти нашого контексту або знати його з джерел, які були профінансовані російською пропагандою. Додавайте субтитри на відео та описи англійською на сторіз. Так буде простіше вас зрозуміти, навіть якщо у вас поки є сильний акцент. Складні теми краще подавати через коротку інфографіку або серію інфографіки. Такий контент легший для розуміння та його більше поширюють. Можна спробувати показати війну, через призму свого життя та побуту в ній. Так легше занурити людину в вашу реальність, але пости не мають бути надто довгими та містити багато тексту. Пропонуйте конкретно, як можна допомогти, чим і коли. Ставте дедлайни для збору, якщо йдеться про збори для ЗСУ. Не забувайте про вдячність звичайним людям, їм є за що дякувати. І вам сами буде приємніше. Говоріть про свої емоції з «Я»-повідомленням. Не благайте про допомогу, а показуйте українську культуру цікавою, ціною, глибокою. Говоріть по Україну так, щоб іноземці хотіли до нас поїхати не менше, ніж ми хочемо Перемоги та миру. Україна неймовірна, в ній є усе: і море, і гори, і степ, і пустеля, і ліси, – усе, заради чого іноземцям треба подорожувати різними країнами у нас в середині країни. Українці сильні, креативні, сміливі та глибокі. Так, нам зараз боляче, але хай ненависть вас рухає лише проти росіян, а не проти союзників. В інших сферах хай рухає любов. Джерело: Facebook Орнелли Остапенко.

Орнелла Остапенко

«Спитайте себе, що ви знаєте про війну в Сирії чи революцію в ірані». Як звертатися до іноземців в соцмережах