Валерій Пекар – автор контенту на сайті

Валерій Пекар Вчора організував спеціальну промову нобелівської лауреатки миру Oleksandra Matviichuk. Я мав честь взяти участь у дискусії про майбутнє, яку модерував Danylo Lubkivsky. Дуже стисло мої тези нижче. Найбільший страх українців сьогодні – що після війни все буде, як було до війни. Бо це означатиме, що все було марно. Саме зараз час говорити про Україну після перемоги. На те є чотири причини. Картинка майбутнього важлива всім нам, бо вона мобілізує й скеровує соціальну енергію, особливо коли люди занепадають духом. Картинка майбутнього України важлива нашим міжнародним партнерам, щоб розуміти, на що вони дають гроші. Картинка майбутнього особливо важлива тим, хто виїхав, бо на основі неї вони ухвалюватимуть рішення, повертатися чи ні. Вікно можливостей буде коротким, треба бути повністю готовими. Ось чому три десятки аналітичних центрів розробили об'єднаними зусиллями документ «Україна після перемоги». Ось чому зараз розпочалися діалоги по десятках напрямків публічної політики, щоб завершити розробку повного спектру policy papers післявоєнної України. Ось чому понад 220 громадських організацій підписали «Луганську декларацію» – маніфест про основні принципи післявоєнної політики, а зараз долучилися до цих розробок. Головне: Україна має зберегти демократію, бо саме завдяки демократії наша країна встояла під ударом. Головне – не перетворитися на маленьку копію росії, бо це означатиме, що путін переміг. Вбити дракона – і не стати драконом самому. Але сьогодні мало говорити про майбутнє України. Треба ще говорити про майбутнє росії. Бо що таке українська перемога? За Лідделл Гартом, перемога – це мир, кращий за попередній, принаймні з вашої точки зору. Тоді виходить, що відновлення статусу-кво 2013 року не є перемогою. Адже це мир, не кращий за попередній, а такий самий, як попередній. Бо ж залишаються агресивні російські еліти, отруєний ненавистю й бажанням помсти російський народ. Залишаються армія, ВПК, телебачення. Це не мир, а перемир’я перед другою війною. Значна частина українського суспільства думає про післявоєнну росію у термінах рову з крокодилами. Але ракети безперешкодно перелітають через крокодилів, і так буде завжди, поки в росії є ракети. Скажемо прямо: поки росія є імперією, Україна є під загрозою. Зараз на Заході чути голоси, що мир і правосуддя несумісні. Насправді без правосуддя не буде миру, а без миру не буде правосуддя. Наше гасло «ніколи знову», а це означає не лише правосуддя (покарання за злочини, відшкодування збитків тощо), а й кардинальні зміни в самій росії – деколонізація, демілітаризація тощо. А також світові зміни – перезавантаження міжнародної архітектури безпеки, а також подолання стереотипів та російського впливу у західній політиці. Та навіть зміна світового енергетичного балансу та ресурсного підходу до економіки, який дає геополітичну силу нафтовим автократіям. Україна та її союзники – провідні демократії – мають зрозуміти, як виглядає світ після російської поразки. Бо поки незрозуміло, як виглядає світ після війни, – війна не завершиться. Шлях лише один – деколонізація останньої імперії та мирна реконструкція постімперського простору. Джерело: Facebook Валерія Пекара