«Більше немає нації Пушкіна, є нація путіна та лаврова»: чому росіяни приречені та не мають майбутнього

Коли ми обговорювали з українськими студентами філософію та її завдання, обов’язково торкалися такої цікавої теми, як національна ідея.

Після 2014 року їм стало набагато легше відповідати на це запитання – вони почали говорити про європейські цінності, боротьбу з корупцією тощо. Хоча жарти про «моя хата з краю» теж звучали часто. Хороша новина: тепер Україна не матиме жодних проблем з національною ідеєю. Таке єднання народу, як перед російською агресією, за інших обставин уявити неможливо.

Про національну ідею росіян 

Поговоримо тепер про національну ідею наших російських «братів». Якщо не надто заглиблюватись у тему, можна відзначити кілька основних моментів: 

1. російський народ загалом добрий, хоча буває трохи повільним.
2. росіяни – «старший брат» усіх слов’янських народів.
3. росіяни сильні на своїй землі, вони ніколи ні на кого не нападають.
4. Перемога в Другій світовій війні.
5. Ідея самодержця, навколо якого народ об’єднується проти зовнішнього ворога.
6. Велика нація, яка подарувала світові Пушкіна, Чайковського, Льва Толстого тощо.

Родом з казок

Відкриваємо російські народні казки і бачимо там героїв на кшталт Іллі Муромця, який лежав 30 років на печі, а потім, коли вже не в змозі був терпіти, встав і побив усіх супостатів та захистив слабких й невинних.

Погана новина – схоже, що піч зараз виявилася надто теплою, а перина м’якою. Або богатирі вже не ті. Крім купки хіпстерів, при всій повазі, які бігають натовпом від одного поліціянта, інших героїв не видно.

«Старший брат» 

Тут можна дуже довго спекулювати на тему Київської Русі, братських скріп тощо, але подивімось правді у вічі.

З «братніх» народів з якогось дивного збігу дії росії прямо підтримують лише серби. Народ білорусі, хоч і перебуває під владою агресора, всіляко саботує війну, а багато хто захищає Україну зі зброєю в руках.

Ну а найголовніше, у російських ЗМІ Україну дуже часто описували як «молодшого брата». Такого собі дурненького, бідного, якому допомогти треба. Мабуть, розстріл пологового будинку в Маріуполі і є актом тої самої «братської любові».

Безсилі на чужій землі

Відкриваємо підручники історії та шукаємо там головних героїв росії: Невський, Суворов, Кутузов, Брусилов, Жуков. Загалом, зрозуміло, що поєднує цих персонажів. На територію росії напали, і вони героїчно або ціною гір трупів її захищали, що призвело до перемоги над ворогом.

А тепер спробуйте згадати успішні наступальні кампанії, які вели росіяни на чужій землі: Кримська війна, Російсько-Японська війна, Афганістан, Чечня. Список довгий і може бути доповнений. Висновок простий: росії завжди добре вдавалися захисні війни з допомогою мотивації солдатів, географії, чисельності, тоді як зовнішні операції майже завжди закінчувалися провалом.

З усім тим російські самодержці завжди намагалися їх вести. Особливо в моменти хиткості їхньої влади.

Увесь світ проти зла

Друга світова, безумовно, була великою трагедією і водночас великим уроком. Він полягає в тому, що коли весь світ об’єднується проти того, що вважає злом, це зло приречене. Не варто применшувати жертви, які принесли народи республік срср, але не можна й оминути поведінку цієї держави в десятиліття перед війною.

Знову про погане. Символ Z на військовій техніці, пропагандистські ролики з молоддю, що маршує, промова про те, що війна йде заради миру, напад о четвертій ранку. Вам це нічого не нагадує? 

Про сильну руку і самодержця

Довгий перелік царів, імператорів, глав уряду, президентів тепер, напевно, з гордістю і болем дивляться на дії президента путіна. Були серед них різні люди, деякі серйозно намагалися покращити стан справ у країні, хтось просто опинився на вершині завдяки походженню, хтось був достатньо підлим і спритним.

Але майже всі з них культивували міф про мало не божественне походження влади, про сильну руку, про велику спадщину, ворогів, які оточують і проти яких потрібно об’єднатися.

Але подивімося правді в очі: як правило, у тих самих країнах-ворогах люди завжди жили краще, багатше, щасливіше, а історично протистояння закінчувалися у кращому разі нічиєю, а часто і болісною поразкою.

Нація Пушкіна та Чайковського

Тепер усі ці чудові, геніальні поети, художники, композитори просто токсичні, як і все російське. Їхня самоідентифікація як росіян, прив’язка до цього народу і цієї землі надовго викреслює ці імена зі світової культури.

Тепер до висновків

Національна ідея – цікава матерія. Її формують еліти, а носять маси. До того ж не ті еліти, що сидять у бункерах і віддають накази, а еліти інтелектуальні: філософи, прозаїки, поети, музиканти, художники. Так от їм зараз соромно. Багато хто з них їде або вже живе за кордоном.

Жодна з тез, які були представлені вище, уже не працює.

Російська національна ідея мертва.

росіяни не добрі – вони боягузливі й інертні. У росіян немає братів, тільки вороги чи нахлібники. Росія потонула в брехні, чергова «маленька переможна війна» вже коштує їм дуже дорого. І з переможця Другої світової росія перетворилася на носія того самого фашистського духу та використовує ті самі методи та риторику.

На чолі сучасної росії опинився відрізаний від реальності самодур, який не тільки не здатний адекватно працювати з інформацією, а й впевнено веде свою країну назустріч затяжній кризі й ізоляції.

Тепер росія не нація Пушкіна та Достоєвського, а нація путіна та лаврова.