Чому жінки опиняються в пастці власного досягаторства – і як це можна змінити

Уже чотири роки я працюю із жінками-досягаторками – кар’єристками, експертками, підприємницями. Ще задовго до цього я сама пройшла шлях від наймолодшої кандидатки наук до наймолодшої докторки наук, очолювала НМК менеджменту, викладала, будувала кар’єру, доводила собі та світу, що можу.

«Досягаторки – жертви досягаторства. І часто не тільки неусвідомлені, а й достатньо свідомі про свій стан». Фото: Ганна Федосєєва

Тому тема досягаторства для мене не просто знайома. Вона пройдена, пережита і глибоко переосмислена.

І ось що я можу сказати: досягаторки – це не просто жінки, які вміють досягати результатів. Дуже часто досягаторки – це жертви власного досягаторства.

І поясню чому. Більшість із них – це жінки, які:

• Жертвують собою. Здоров’ям, стосунками з партнерами, дітьми чи друзями, вихідними, відпочинком заради чергового результату або того значення, яке він для них має. Причому часто вони навіть не усвідомлюють, що саме намагаються отримати через ці результати.

• Цінують себе лише через досягнуте. Вони не приймають себе поза результатами. Рейтинг успішності формує самосприйняття Зовнішня оцінка – впливає, знецінення інших – ранить, бо всередині живе дуже сильний внутрішній критик.

• Живуть за жорсткими внутрішніми заборонами. Колись ці заборони допомогли досягти перших перемог, але із часом перетворилися на внутрішню тюрму: «не можна відпочивати», «не можна радіти», «не можна сповільнюватися». Результат – блокована здатність отримувати задоволення від життя.

• Не вміють жити поза гонитвою за next step. Вони залежні від результатів. Не можуть назвати точку, де можна зупинитися і видихнути. Бояться втратити темп, статус, контроль.

• Уникають зустрічі із собою. Самотність лякає. Тиша лякає. Внутрішній голос – теж. Багато хто з них не може відповісти на просте запитання: «Що робить мене по-справжньому щасливою?».

• Живуть у постійному стресі. Гіперконтроль, тривожність, напруга – стають нормою. І так минають роки.

І знаєте, найболючіше навіть не це. Найболючіше те, що вони все це розуміють. Знають, що треба змінювати. Але… нічого не роблять.

Чому? Бо всередині живе страх. Великий, липкий, сильний. Страх, який контролює поведінку й не дає зробити крок у бік спокою, щастя чи задоволення.

Насправді це не один страх, а багато. І найпоширеніший – такий: «Мене не будуть любити, якщо я не робитиму результати. Ще один. І ще. І ще…». 

Це страх самотності. Поруч – страхи відповідальності, втрати сенсу, навіть страх смерті (в психологічному сенсі – смерті старої версії себе).

Так, досягаторки – жертви досягаторства. І часто не тільки неусвідомлені, а й достатньо свідомі про свій стан. 

І мені по-справжньому шкода, що так відбувається. Бо досягаторки – це неймовірні жінки: цікаві, глибокі, різносторонні, амбітні, сміливі, добрі, справжні. І вони як ніхто заслуговують бути щасливими у всіх сферах життя. Жити на повну, не караючи себе.

І саме тому, досягаторки мають набратися сміливості, щоб нарешті зрозуміти, яку більшу потребу закривають своїми результатами та знайти саме свій варіант результату в різних сферах життя, не ховаючись за цілями чи роботою.