Головний виклик – не гроші. Як має відбуватися післявоєнна відбудова України

Ніхто не скаже вам, коли і як закінчиться війна – жоден військовий аналітик. Але є речі більш-менш очевидні: рано чи пізно настане мир і розпочнеться післявоєнна відбудова України. І щоби поміркувати над тим, за якими принципами ця відбудова повинна відбуватися, не треба бути ані воєнним експертом, ані політологом. Достатньо володіти певною експертизою в девелопменті, урбаністиці та містобудуванні.

Головні виклики

Можливо, це звучить трохи дивно, але головний виклик майбутньої відбудови полягає не в питанні «де взяти гроші?». Гроші прийдуть – у мене в цьому немає сумнівів. Донорські гроші від іноземних фондів, репарації (чи як вони будуть називатися), гроші з бюджету країни і вливання від українських і закордонних інвесторів.

Отже, головні виклики, з якими стикнеться Україна на післявоєнному шляху, на мій погляд, такі… По-перше, відсутність стратегічного всеосяжного бачення майбутньої відбудови й нестача експертів, які це бачення могли би сформувати.

По-друге, кричущі суперечності всередині соціуму, а також відсутність довірливої комунікації між владою і народом. Цей виклик – головна перешкода на шляху до ухвалення рішень, які будуть влаштовувати різних стейкхолдерів (це мешканці міста, інвестори, місцевий бізнес, муніципальна влада, урбаністи і так далі). І по-третє, відсутність довіри до державних інститутів, які вже неодноразово були помічені в корупційних схемах і розкраданні грошей. Така довіра відсутня як із боку соціуму, так і з боку іноземних партнерів.

Але ці та інші перешкоди не є такими, які неможливо подолати. Тим більше якщо від цього залежить майбутнє країни – на десятиліття вперед.

Залучення експертів

Оскільки я вже давно працюю в галузі будівництва, то уявляю, як виглядає ринок підрядників у цій сфері. Наприклад, команди професійних урбаністів в Україні можна буквально перерахувати на пальцях однієї руки. А тепер уявіть, скільки таких спеціалістів потрібно, щоб розробити містобудівну концепцію міста, яке буде відновлюватися практично з нуля. А ще – скільки архітекторів, конструкторів, інженерів і так далі.

Щоб сформувати всеосяжну стратегію післявоєнної відбудови України, ми повинні зізнатися собі, що не впораємося із цим не лише без фінансових вливань з-за кордону, а й без інтелектуальних. Тобто, ми маємо бути готові платити чималі гроші за залучення іноземних спеціалістів у галузі містобудування, відновлення інфраструктурних об’єктів та в інших сферах. А ще – що не менш важливо – вирощувати власних спеціалістів уже сьогодні.

Механізм ухвалення рішень

Бачення того, як мають виглядати міста, що будуть відновлені після знищення російським агресором, звичайно, формується не у вакуумі. Це бачення має враховувати інтереси різних стейкхолдерів. Людей, які повернуться (або не захочуть повертатися – це окреме питання) до відбудованого міста. Інвесторів, які готові вкладати гроші у відбудову. Підприємців, які збираються наповнювати місто комерційним життям. Муніципальної влади, яка це місто очолить. Туристів, які завітають сюди в майбутньому. Іноземців, які вирішать тут оселитися. Спеціалістів, які будуть працювати над створенням містобудівної концепції. Повірте мені, я лише почав перераховувати тих, чиї інтереси треба врахувати.

Але як досягти консенсусу, коли йдеться про стільки різних – і в соціальному, і в демографічному сенсі – груп? Це завдання із зірочкою, але його можна вирішити. Насамперед – коштом того, щоб не боятися відкритого діалогу. Не ставити стейкхолдерів перед фактом (наприклад, тут буде парк або хмарочоси), а питати їх, чого вони прагнуть і пояснювати, чому це або інше рішення є найбільш вигідним у довгостроковій перспективі. І ще – будувати платформи, що дозволяють різним стейкхолдерам обмінюватися думками і формувати спільне бачення: у соцмережах, на онлайн-референдумах і так далі.

І звичайно, вкрай необхідно формувати доросле, культурно розвинуте суспільство, члени якого не намагаються перекладати відповідальність на когось, а готові схвалювати рішення і нести за них відповідальність. А також – делегувати повноваження і слідкувати за їх виконанням. Суспільство, яке буде об’єднано навколо спільних цінностей і здатно домовлятися про загальні принципи – принципи сталого розвитку.

Система контролю

Як ми вже добре знаємо, гроші мають властивість частково розчинятися, поки дійдуть із пункту А в пункт Б. І це особливість не лише вітчизняна – таке відбувається в інших країнах також. Питання лише в масштабах. Звичайно, легко було б сказати: влада повинна… Але тут не та ситуація, коли ми можемо відокремлювати себе від влади.

Усі українці мають проявити громадянську відповідальність, щоб не допустити грандіозного розкрадання грошей на відбудові власної держави. Тобто ми самі маємо будувати механізми контролю – на різних рівнях. Наприклад, особисто я вже давно сформував у власному холдингу окремий департамент, який запобігає корупції – як у відносинах із підрядниками, так і в стосунках з органами влади. І впевнений, що така структура має бути в складі будь-якої компанії, що представляє середній і великий бізнес.

І звичайно, кожна з інституцій, яка буде інвестувати в післявоєнну відбудову України, я впевнений, запровадить власні інструменти контролю за коректним використанням інвестицій. Уже зараз зрозуміло, що професія аудитора згодом стане однією з найбільш популярних в Україні.

Окрема історія – вибір підрядників для майбутньої відбудови. Здавалося б, який простір для корупційних схем! Але я впевнений, роботи вистачить на всіх – скоріше за все, ми стикнемося із дефіцитом підрядників. Звичайно, за найбільш масштабні проєкти буде йти змагання, але інвестори зацікавлені в тому, щоб ці змагання проходили шляхом зрозумілих тендерів, а не в корупційній тіні.

Наприклад, коли я обираю підрядника, то вивчаю його портфоліо, збираю відгуки про нього, цікавлюся банківськими гарантіями… А потім намагаюся організувати роботу таким чином, щоб генеральне проєктування, генеральний підряд і технічний нагляд здійснювали три різні компанії, не пов’язані одна з одною.

Ключові принципи

Ціла низка українських міст вщент знищена російським агресором. Це трагедія, масштаби якої поки навіть неможливо усвідомити – тим більше з урахуванням того, що війна триває. Відбудова цих міст у майбутньому буде відбуватися практично з нуля.

Звісно, не всі міста будуть відновлені – принаймні у вигляді населених пунктів. Але міста з’являються там, де з’являються завдяки цілій низці факторів: природних, логістичних, соціальних, індустріальних і так далі. Звичайно, після війни співвідношення цих факторів буде зовсім іншим. Та все одно, можна бути впевненим, що велика частина знищених міст буде відновлена – можливо, у зовсім іншому вигляді: як мілітарні центри, як індустріальні парки, як технологічні хаби. І всі ці функції передбачають створення міської тканини, що наповнює місто життям.

Відбудова міста з нуля – це грандіозний виклик і грандіозна можливість. Можна не підлаштовуватися під наявну міську тканину, а розроблювати нову містобудівну концепцію – сучасну, орієнтовану в майбутнє. Існує багато прикладів, коли міста, що пережили трагедію знищення, після відновлення стали набагато більш комфортними і зручними ніж до війни. Одне з таких міст – Варшава, якій навіть вдалося відновити своє старе місто: настільки ретельно, що ця «репліка» навіть перебуває тепер під охороною ЮНЕСКО.

Отже, яких ключових принципів, на мою думку, варто дотримуватися, відбудовуючи українські міста після війни?

• По-перше, формуючи містобудівну стратегію, треба враховувати цілу низку вкрай важливих аспектів: локація, ландшафт, кліматичні і природні характеристики, логістичні особливості, історичні фактори та багато іншого.
• Другий принцип: спочатку публічні простори, навколо них – житло, а індустріальні функції бажано виносити за межі міста.
• Третє: містобудівна концепція має базуватися на потребах стейкхолдерів, для чого на початку необхідно побудувати комунікаційну платформу із ними (я вже розглядав цей аспект більш докладно).
• Четверте: ширина й конфігурація вулиць має враховувати майбутні види транспорту як, наприклад, безпілотні авто. І звичайно, вулиці мають бути в першу чергу призначені для пішоходів, а не для машин.

Ще декілька принципів стосуються безпосередньо житлової функції. Місто потребує різних типів житлової забудови: багатоквартирні й малоквартирні будинки, колівінги, соціальне житло, апарт-комплекси та інше. Сила міста – у його різноманітності. Будуючи житлові райони сьогодні, треба дивитися в завтрашній день. Орієнтуватися на екологічні джерела живлення, піклуватися про роздільний збір сміття і будувати систему його автоматичної доставки на переробні заводи. Інсталювати найсучасніші технологічні рішення в житлові та публічні простори. Створювати автономні системи, які дозволяють регенерувати енергію і очищувати воду для повторного технічного використання. І звичайно, впроваджувати рішення, що забезпечать безпеку мешканців – як на рівні підземних бомбосховищ та сейфових кімнат просто у квартирі, так і на рівні технологічної системи сповіщення про загрози.

І головне – не забувати: усе, що ми будуємо, потрібно не просто тут і зараз. Усе це буде служити десятки й сотні років – нашим дітям і онукам.