«Контрнаступ триває»: що бачить на землі екіпаж безпілотника, коли рухається з силами ЗСУ

Розповім вам, що бачить на землі своїми очима наш екіпаж PUNISHER невеликий ударний безпілотник українського виробництва, створений командою ветеранів російсько-української війни UA-Dynamics, який рухається нині разом з силами ЗСУ у ході нашого контрнаступу.

Звичайна ґрунтова дорога між ланами. Узбіччя  суцільно уставлені спаленою та розтрощеною російською технікою – танки, БТРи, мотолиги. Далі був блокпост, означений двома двохсотлітровими бочками, пофарбованими у жовтий. За бочками ті, хто охороняв блокпост. Вони лежать на дорозі. Їх на той момент ніхто не збирає та не ховає, до того ж майже нема, що ховати. На дорозі стоїть покинутий непошкоджений російський джип.

Збоку від дороги, у посадці, покинуті позиції росіян. Вони виглядають, як наші звалища чи смітинки. Чи, вірніше – як бомжатники. Зім’яті целофанові пакети, величезна кількість розкиданого зимового одягу, двадцятилитрова бочка від офісного кулера, але з написом «Терек», зробленим маркером. Усе змішане з уламками дерев, які колись були посадкою, а тепер перетворилися на тріски.

Покинуті серед поля стародавні радянські мотолиги – цілі, неушкоджені. В одній на броні виставлені ящики з патронами, на іншій встановлено скорострільну гармату. Між деревами усюди розкидана російська форма. Хлопці кажуть: «Ну от, ще вчора ми тут літали, а сьогодні ці *** вже гниють».

PUNISHER не працює близько до лінії фронту. Зазвичай він летить далеко у тил ворога, і там робіть, що треба. Й ця репліка показує темпи нашого контрнаступу: «вчора тут літали» означає, що вчора це на кілька десятків кілометрів було в тилу ворога. А тепер там йде по землі ЗСУ.

Вам не кажуть у новинах, але контрнаступ триває, та просувається з гарною швидкістю.

У одному місці чомусь звалена чимала купа російського армійського взуття. Серед нього можна помітити й пару українських TALAN. Зелена трава вкрита яскравим жовтим листям, все залито теплим сонячним світлом. Усюди розкидана не тільки одежа, а у великій кількості спорядження та амуніція.

У одному місці валяється зміст кількох витрушених радянських військових аптечок. Під деревами покинуті перекручені спальники. Усюди розкидані пластикові пляшки – з водою чи порожні, та велика кількість пакунків з продуктами – пусті, перемішані з повними.

Трохи далі просто на землі стоять картонні ящики, повні російських консервів, а поряд з ними – цілісінькі трилітрові бутельки з консервацією. Розкидані кухонні клейонки та білі мішки від будівельного сміття.

Далі починаються намети. Це зігнуті у формі літери Л ржаві залізні прути, прив’язані  до вбитих у землю гілок дерев. На каркас накинуті або кухонні клейонки, або шторки для ванних, або поліетиленові скатертини. Всередині наметів – каремати. Інколи можна помітити подушки з наволочками, вкрадені з найближчих селянських хат. Трохи далі біля намету валяються кілька повних магазинів від ак-47, над ними на кущі урочисто висить кепка з нашивкою російського триколору та літери Z.

За наметами лежить рожевий дитячій велосипед, на кермі в нього рожевий дівчинковий шолом. Для дитини десь років шести.

Наш побратим каже: «Нащо вам дитячі веліки, дебіли ви кончені?! Це ж у місцевих позабирали. Бігли так, що покидали усе».

Далі лежать кілька старих велосипедів «Україна» та старий насос від «Москвича». За ними викопані окопи, за окопами – дорога повз лани. Знову намети, але замість кариматів – теплі вовняні ковдри з найближчого села.

Поряд з ними – рюкзак парамедика з розкиданими медикаментами. Усюди, де є кущі, всередині кущів викопані якісь нори на одну людину. Поряд з ними вже навіть не намет – просто на траві ватна перина, над якою просто на гілки кущів накинута шторка ванни. Через те, що шторки однакові, робимо висновок, що у  селі поряд був розграбований господарський магазин.

Гумові капці. Зубна паста Colgate. Жіночий дезодорант Fa. Синя пачка прокладок. Поряд – армійський рюкзак. На гілці поряд висить зимовий бушлат. Розкидані пластикові пакети. У одному місці між деревами натягнута камуфляжна тканина, під нею – військовий спальник та військовий каремат. Але на них чомусь складена велика купа зрубаних гілок дерев.

Наш розвідник каже: «Оце ваше життя. В гнидниках цих живіть, гнидота».

Далі – червоний пропановий балон, ящики з консервами та їжею, пляшки з водою. Стоїть навіть чавунна сковорідка з дерев’яною ручкою. На дереві висить кухонний рушник та порцелянова кружка з написом «Ты – не ты, когда без бороды». Поряд – не докопані до кінця окопи та розпочатий, але не завершений бліндаж. На його дні – порожні цигаркові пачки. Покидали навіть лопати.

Далі стоїть неушкоджений військовий «Урал» з повним баком, й наші хлопці підігнали свого джипа та перелили усю соляру з «Уралу» до бака джипа.

«Отак треба заправляться, – коментує наш товариш, – хороший заправник, повний бак. Заправляємось! Слава Україні!».

А далі вони зайшли у село, та завернули до найближчого будинку. Біля паркану – спалений БТР. Усе подвір’я повністю завалено сміттям, лежать декілька розібраних велосипедів. Те ж саме й у хаті – все розтрощене та усюди купи сміття, як на звалище. Та страшний сморід, як від бомжів.

Потім пішли селом. Ось лише одна цитата від нашого розвідника. Дивлячись на село, він сказав: «Руський мир усюди. Жодної хати нема цілої. Жодної».

Й це було село, у якому довгий час жили росіяни.

Посеред дороги стоїть згорілий Т-80. Його гармата розвернута у бік лісосмуги. Далі – артилерійські позиції. Коментує наш побратим: «Позиція зі снарядами до Д-20. Каски згоріли, я так розумію, що їхні хазяїва також. А от покинута Д-20. Покинули гармату, буде вона лупити по ворогах. Вона у повній бойовій готовності, трошки її посікло,  праву лапу, а так вона повністю готова».

Далі – російський «Піон», від якого залишився лише ствол гармати та кілька гусеничних катків. Нічого іншого, навіть броні, не залишилося.

Й такі картини,  як побачили наші хлопці, сьогодні можна спостерігати у багатьох місцях. Росіяни кидають усе та тікають. Хто намагається чинити опір – перетворюється на попіл разом з технікою.

Контрнаступ триває.

Джерело: Facebook Дмитра Томчука