«НАТО розслабилося й розвіялося, а тепер треба визначити, як виглядатимуть наступні 50 років». Про українські перспективи вступу до альянсу

У мене немає жодних очікувань стосовно Саміту НАТО. Тому що в основі всього, що відбувається, лежить одна велика засаднича невизначеність – майбутня доля Північної Євразії.

США та Європа не розуміють, що робити з росією. В демократію в росії вони вже не вірять (сподіваюся), автократії бояться (бо це війна і посилення Китаю), колапсу бояться ще більше (бо це хаос і ще більше посилення Китаю), на деколонізацію не згодні (поки що).

І поки ця велика невизначеність існує, поки нема картини післявоєнного світу, війна не закінчиться остаточно. А поки війна не закінчилася остаточно, НАТО не вступатиме в неї як повноцінний учасник. Отже, й українські перспективи будуть щирими, щедрими, але туманними обіцянками.

Звичайно, інші фактори також важливі:

• Внутрішньополітична невизначеність в США (йдеться не лише про партійну конкуренцію, а й про баланс між внутрішніми та зовнішніми справами).
• Невизначеність балансу між США та Європою в самому НАТО (Європа звикла робити менше, отримувати більше).
• Домашні завдання, які не виконала Україна (адже нікому не потрібна велика країна з великою армією й нестабільною демократією).
• Турецькі амбіції, що виходять далеко за рамки попередніх десятиліть.
• Угорський опортунізм, від якого всі стомилися, але не знають, що робити.
• Німецька невизначеність щодо того, наскільки крутим буде Zeitenwende (поворот часу), та протистояння між прихильниками крутого та м’якого розвороту.
• Загальна криза світових інституцій, з якою незрозуміло, що робити.

Але головна невизначеність – доля росії та картина повоєнного світу. НАТО створювалося для протистояння радянській загрозі, потім загроза зникла, НАТО розслабилося й розвіялося, а тепер, по суті, треба визначити, як виглядатимуть наступні 50 років. Спільної картини нема – отже, й очікувань поки нема.
Але з часом різкість наведеться, а тоді й ми отримаємо чіткі відповіді.

Джерело: Facebook Валерія Пекара.