Навчання та блекаути: чому англійська перестала бути просто корисною навичкою

Я все частіше ловлю себе на думці, що сьогоднішня онлайн-освіта в Україні – це зовсім не те саме, що було кілька років тому. Тоді ми говорили про зручність, гнучкий графік і можливість вчитися з дому. Тепер – про інше: про стійкість, сенс і здатність не зупиняти розвиток навіть тоді, коли цілі міста знеструмлені, а в будинках немає світла по 15-20 годин на добу. І це – під час морозів, які б’ють рекорди за останні кілька років.

Я бачу це щодня в нашій команді Englishdom і серед наших студентів

Уроки при свічках або з ліхтариками. Люди підключаються до занять із «Пунктів незламності», де майже завжди є безперебійний інтернет і світло. Це стосується і викладачів: наші фахівці знаходять безпечні місця для уроків, аби не втрачати можливість навчати.

Я спостерігаю, як наші викладачі швидко адаптувалися до змін. Вони чітко розуміють, що їхні студенти – з різних регіонів України, а ситуація зі світлом у кожному місті різниться. Після масованих обстрілів студенти інколи переносять уроки: усю ніч не спали, працювали, а після цього навчатися дуже важко. Але є і багато тих, хто не скасовує занять навіть після обстрілів. Для них уроки іноземної мови – це зв’язок із майбутнім, можливість проживати базові людські потреби навіть в умовах війни.

У такі моменти стає зрозуміло: онлайн-англійська в Україні – це не лише про мову, а про стійкість і можливість не відкладати своє життя на потім.

Онлайн-навчання як нова форма стабільності

Коли почалися масові відключення світла наприкінці 2025 і на початку 2026 року, я думала, що навчання неминуче «просяде». Що люди не витримають, втратять мотивацію і скажуть: «Давайте після війни». Але сталося протилежне. Хоча, звісно, бувають винятки.

Я помічаю, що для багатьох наших студентів урок англійської став точкою опори. Годиною, коли життя знову виглядає нормальним. Коли є структура, план, знайомий голос викладача, тема заняття, домашнє завдання, розмова іншою мовою, нові навички, нове вивчене правило чи слово – усе це допомагає вийти зі стану «розчарування» в стан «усе ще можливо».

В умовах хаосу навіть маленький ритуал – підключитися до уроку двічі на тиждень – дає відчуття контролю над власним життям. І я дедалі більше переконуюся: онлайн-навчання сьогодні – це не про сервіс. Це про психологічну стабільність.

Війна, світло й реальність цифрової освіти

Онлайн-формат часто сприймали як щось другорядне в порівнянні з офлайном. Але війна розставила все на свої місця. Саме онлайн-освіта виявилася єдиним форматом, який можна адаптувати майже до будь-яких умов. Коли зникає світло, але залишається інтернет і павербанк. Коли замість класу – кухня, укриття або авто на узбіччі. Коли замість дошки – екран смартфона. І все одно триває урок.

Це не про зручність. Це про виживання знань у реальності, де стабільність – розкіш. Онлайн більше не «план Б». Це система, яка вчиться гнучкості разом із країною. І саме вона сьогодні тримає освітній ритм там, де фізичні простори руйнуються, а розклади змінюються щотижня.

Англійська як інструмент виживання і майбутнього

Ще одна річ, яку я гостро відчула за останні роки: англійська перестала бути просто «корисною навичкою».

Для когось вона – спосіб знайти роботу за кордоном.
Для когось – шанс працювати з міжнародними клієнтами.
Для когось – можливість розповісти світові свою історію.

Я часто кажу своїй команді: ми зараз не просто навчаємо граматики англійської мови й допомагаємо заговорити іноземною. Ми допомагаємо людям не втратити горизонт планування. Бо коли ви вчитеся, ви автоматично дивитеся в майбутнє. Навіть якщо навколо темно, страшно й незрозуміло, що буде далі. Нові знання допомагають упоратися з розчаруваннями, яких нині дуже багато.

Про викладачів, які не здаються

Мене найбільше вражають наші викладачі. Люди, які самі живуть під сиренами, без стабільного світла й інтернету, але все одно виходять на уроки.

Я дивлюся на це й думаю: ось вона, справжня стійкість. Не гучні слова, а звичайні щоденні дії. І я щиро вірю, що саме ці люди сьогодні тримають освітній тил країни.

Йдеться не лише про мою команду, а про освіту в Україні загалом. Люди навчають, виховують, віддають свої знання – і саме це рухає освітній процес. Ми не повинні зупинятися. Бо навчання сьогодні – це знання і нові робочі місця в майбутньому, щоб наша країна могла відбудовуватися і ставати кращою на всіх рівнях і в різних професіях.

Онлайн-навчання як двосторонній рух

Мене часто зворушують історії не лише про викладачів, а і про студентів. Хтось пише викладачеві: «Не поспішайте, ми почекаємо. Ми розуміємо, що без світла важко планувати». Хтось зі студентів виходить на урок зі сховища і показує ліхтарик, бо світла немає майже добу. Хтось каже: «Мені зараз важко. Світла немає кілька діб, у квартирі +7 градусів за Цельсієм, але я не хочу зупинятися».

Ці моменти нагадують: навчання – це не односторонній процес. Це дорога з двостороннім рухом. Викладачі дають знання і підтримку, а студенти повертають сенс і віру в те, що наша справа справді важлива.

Моя особиста порада тим, хто вагається

Мене часто запитують: «Чи варто зараз починати навчання? Може, краще після війни, після блекаутів, після загроз?». І я завжди відповідаю чесно: «Якщо чекати “ідеального моменту”, його може не бути дуже довго».

Я раджу починати не тому, що зараз легко, а саме тому, що зараз складно.

Навчання в кризі – це спосіб сказати собі: моє життя не на паузі. Я не відкладаю себе на потім.

Чому онлайн-англійська в Україні – це не лише про мову

Сьогодні онлайн-навчання англійської в Україні – це:

• про адаптивність до реальності війни;
• про психологічну стабільність;
• про відчуття спільноти;
• про майбутнє, яке не відкладають;
• про гідність і внутрішню силу.

Я бачу, як у темряві люди продовжують підключатися до уроків. Як у чатах з’являються слова підтримки замість скарг. Як англійська стає не просто предметом, а інструментом опори. І щоразу думаю: у такі моменти знання справді стають світлом. Світло в домівках відновлять.

Але найважливіше – залишатися людьми, які не втрачають світло всередині себе навіть у найтемнішу ніч.

Мабуть, це найважливіше, чого сьогодні має навчитися кожен із нас.