Наявність експертизи у блогера, як вміст крабового м’яса у крабових паличках. Як в Україні працюють з експертами

Читав чудову статтю про українця Георгія Кістяківського і в око впала фотографія, яка останні тижні дуже резонує з моїми думками щодо українських популярних експертів. Це фотографія президента США Дуайта Ейзенхауера з членами свого консультативного комітету з науки, куди власне і входив Кістяківський.

Консультативний комітет з науки та технологій в президента – один з багатьох таких комітетів та рад сьогодні. Лідери держав, міністри, керівники органів в демократичних країнах вже багато десятиліть створюють розгалужену систему експертів-радників та експертних рад. Це вчені, дослідники, відомі у своїх галузях люди, які допомагають виробляти ефективні рішення.

На заході навіть є відгалуження управлінських наук, яке вивчає шляхи уникнення проблем «групового мислення» (group think)виникає тоді, коли критерієм істинності слугує узгоджена позиція групи, яка протиставляється думці окремої людини – саме тому, що це стало масовим явищем.

Власне ці люди, визнані експертами на найвищому рівні, є для медіа найбільш важливими експертами. Саме їх кличуть коментувати проблеми екології, розробки зброї або майбутнього двигунів внутрішнього згорання. Просто тому, що це логічно – спілкуватися з людиною, яка все життя досліджувала те чи інше питання, має відповідну кваліфікацію і, крім того, має розуміння державних політик.

На жаль, в Україні сьогодні відсутня ефективна робота з експертами з боку органів державної влади та найвищих осіб держави. Замість експертних рад за напрямами – фактично ради лобістів та менеджерів по галузях, замість публічних радників вчених, дослідників, аналітиків – радники-менеджери та блогери.

Успішний стартапер може входити в кілька різних рад (наука, технології, МСБ, експорт і так далі), в той час, як вчений-еколог – в жодну.

Просто вбийте в гугл «радники того чи іншого міністерства», або члени ради з проблем освіти/науки/екології/додайте своє когось з керівників гілок влади – і звичайно ж, жодних сюрпризів не побачите. Буквально кілька винятків з загальної ситуації – часто створені під тиском суспільства. Керівництво держави просто не вважає, що «яйцеголові» допоможуть їм досягати поставлених цілей. Національний інститут стратегічних досліджень (НІСД), який мав би бути джерелом найпершої експертизи (і був таким ще навіть 10 років назад!) – забутий і відкладений.

Тож логічно, що в цій пустелі журналісти вимушені самостійно знаходити тих, хто буде їм коментувати події. І як правило, наперед виходять ті, хто мають кращі комунікативні навички, аніж глибоку експертизу.

Це не проблема медіа чи суспільства. Експертів достатньо. Але коли держава не потребує експертизи, нагору пробиваються медійно привабливі вчителі «успішого успіху». І це просто наша реальність.

Чи можливі кардинальні зміни? В часи другої світової війни президент США Рузвельт започаткував розгалужену систему збору інформації від різних радників та аналітичних центрів – з метою отримувати конкуруючі дані, і мати можливість для більш ефективних рішень. Ця система довела свою успішність. Очевидно, нам треба теж дочекатися своїх лідерів, які захочуть володіти максимумом інформації, а не ніжитися в теплій ванні кількох обраних радників.

Такий шлях.

Джерело: Facebook Артема Біденко