Не усвідомлювала важливість цього, поки не почали бомбити. Як я перейшла на українську мову

Я народилась в Одеській області, та 32 роки спілкувалась російською мовою. На жаль.

Одеса

Як і тисячі українців, поки росіяни не почали бомбити наш дім, я не усвідомлювала важливість спілкування державною мовою.

І я вдячна, що в цей складний час зрозуміла цінність та важливість ідентичності роду, країні, в якій я народилась.

В цій колонці я поділюсь своїм шляхом переходу на українську мову. Впевнена, це буде корисно, і для когось стане поштовхом до змін.

Причини переходу на українську – крім очевидної

Здавалось би, що це зрозуміло і логічно. Але ж, ні. Тому пишу.

Я подорожую, виїжджаю за кордон. І найбільше я не хочу, щоб хтось подумав що я з росії! Коли я буваю за кордоном, мене тригерить російська мова. Вдома, в Україні, не так, а от закордоном, аж щелепи зводить.
Я хочу, щоб в моїх дітей рідною мовою була українська. Починаю готуватись завчасно:)
Мені важливо бути частиною покоління, яке повертає ідентичність та національність своєї вільної країни.
Я не хочу, щоб мене щось пов’язувало з країною-агресором, яка століттями знищувала наш народ, культуру, інтелігенцію.

Мої стадії переходу

Комунікація в соцмережах. В текстах набагато простіше перейти – це факт, тому я почала з цього. Від початку були ще змішані мови, але дуже швидко залишилась лише українська.
В публічних місцях за кордоном я спілкуюся лише українською. Складно. Соромно за помилки. Тупиш. Але страшніше, якщо подумають, що я з росії.
В побуті, з незнайомцями – магазини, таксі, ресторани. Там, де не потрібен великий словниковий запас та мені не треба складати враження. Це я почала робити ще коли жила в Одесі. В багатьох місцях, ще в цьому місяці, зі мною все ще починали комунікувати російською. Думаю, Одесі треба трошки більше часу для усвідомлення, вона ж особлива:)
Оточення. З переїздом до Києва стало простіше, бо кількість людей, які спілкуються українською, тут набагато більша. Тому тут з’явилось вже більше розмовної практики.
Листування. В якийсь день я вирішила, що російською більше писати не буду взагалі. Видалила російську розкладку на ноутбуці, і стало легше жити.
Робоча комунікація. Так само в один день вирішила, що по роботі відтепер теж – лише українська.
Особиста комунікація. Тут перехід був плавний. В якийсь момент я усвідомила, що й в спілкуванні більше не повертаюсь до російської.
Психотерапія. Це була остання стадія. В годину, коли я найбільш глибоко в думках, емоціях та почуттях. От коли й в терапії почала українською проявляти свої почуття та думки – то відчула себе героїнею.
Думки. Зараз я вже і думаю українською.

Що мені допомагало чисто з технічної точки зору. По-перше, постійне спілкування з україномовними людьми, оточення. По-друге, корисно читати книжки українською мовою. А також дивитись серіали та Youtube тільки українською.

Ще раджу читати вголос українською. Так відпрацьовується вимова та інтонаційність.

Також допомагає постійно тримати перекладач у швидкому доступі. Й досі я деякі слова не можу швидко пригадати й тоді перекладаю їх в додатку.

Весь активний шлях переходу зайняв п’ять місяців. Погодьтесь, це не так довго і не так складно. Але так цінно та приємно.

Джерело: Instagram Юлії Чебан.

Цей матеріал – не редакційний

Це – особиста думка його автора. Редакція може не поділяти цю думку.