Облажався з «Миргородською», але потім співпрацював з Bentley. Мій шлях від асистента верстальника до артдиректора

Я займаюсь дизайном вже 17 років. Вчора до мене потрапило портфоліо молодого дизайнера – воно нагадало мене самого на початку шляху. У його віці мені дуже знадобилися б поради більш досвідчених людей. Але тоді я отримував всі уроки самостійно. Щоб полегшити кар’єру іншим, я написав цю колонку. Можливо вона допоможе навчитися на чужих помилках.

Все почалося, коли я зацікавився рекламою – тоді я був ще дитиною. Щоб хоч якось наблизитися до прекрасного, брав «Зеніт» старшого брата та фотографував усе навколо.Заморочувався з композицією, проявляв фотографії у ванні, прямо як у детективах, сушив на прищіпках. І вже тоді розумів, що деталі – це не дрібниці, а важливі компоненти хорошого результату.

Захоплення графічним мистецтвом стало настільки сильним, що після ВНЗ я влаштувався на пів ставки асистентом дизайнера-верстальника в Харкові. Ми тоді верстали журнал Roux – альманах по елітних міських закладах. Це був мій перший досвід у професії.

У ті часи мій товариш був менеджером великої поліграфічної компанії Ukrayna-Yunʹ Chen з величезними площами для глибокого друку. І він запросив мене на такі завдання: додрукарська підготовка файлів на етикетки, пляшки, пачки чипсів – все в цьому дусі. Мені довелося навчитися перевіряти себе на помилки, тому що все, що йде на друк, вже не можна виправити. Ти або зробив правильно, або зіпсував партію.

Пам’ятаю, був клієнт – виробник води «Миргородська». І з моєї вини ми надрукували не той номер телефону на етикетках – через поспіх я помилився в коді міста. Менеджер цього теж не помітив і підписав макет. І партія з кількох тисяч пляшок вийшла по суті бракованою.

То був мій перший серйозний урок. З того часу я виробив принцип: детально перевіряти макети перед відправленням, сканувати інформацію зверху вниз, ліворуч – і так по 10 разів.

Коли мені набридло займатися механічною роботою, я влаштувався дизайнером реклами в автомобільний журнал «Автобанлюкс». Там же менеджер підкинула мені підробіток. Усе було добре, поки одного разу мені за нього не заплатили. Скінчилося фінансування. Я міг піддатися емоціям, але вчинив розумно – прийняв ситуацію. Через пів року сталося диво: той же замовник запросив мене до іншого журналу – Ovo image.

Робити дизайн такого видання – великий челендж, оскільки доводилося працювати з люксовими брендами на кшталт Bentley і Vertu.

Пам’ятаю, як прийшов туди на співбесіду й обімлів. Хоч і платили вдвічі менше, мені дуже сподобалося. Мабуть, справа була в самому місці – центр міста, старовинна крута будівля, офіс із величезними вікнами, чорні стіни, довгі столи. У тому виданні я розвинув усі свої навички, а моє уявлення про світ дизайну круто змінилося. Гроші були вторинні, головне – досвід.

Там був класний артдиректор Артур, який вчасно з’явився в моєму житті та багато чого мене навчив. З тією людиною ми спілкуємося навіть через 14 років. А тоді я пообіцяв собі – колись я і сам стану артдиректором. Це був другий урок на шляху до мрії – щоб стати професіоналом, треба багато працювати.

Одним з наших клієнтів став найбільший гольф-клуб в Україні, відкритий на якісь божевільні інвестиції. І ми з командою робили журнал Superior Golf. Тоді це вважалося крутим – працювати за міжнародним форматом. І працював я цілодобово, бо треба було виконувати плани та випускати потрібний обсяг.

Головний редактор журналу був справжнім професіоналом і дав мені третій урок – дизайнерові варто вчитися терпінню. Ми часто сиділи разом з ним до ночі, і він мені казав, що треба виправити. Один раз, другий, десятий… Я тренував нерви, а коли ми поставили журнал на потік, відчув – це перемога. Перша моя велика перемога.

Другою перемогою став переїзд до Чехії у 2008 році. Щоб якось виживати в орендованій кімнаті в чужій країні, я влаштувався в молодіжний журнал «Артек». З кожним днем ​​все більше дізнавався про місцеве життя. Знайомство з людьми спочатку було вимушеним, а потім я усвідомив свій четвертий урок – зв’язки у дизайні не менш важливі, ніж у політиці. І мені пощастило.

Моя нова знайома допомогла мені влаштуватися у чеську дизайн-студію. Я працював майже безплатно та набирався досвіду на локальному ринку, бо там взагалі все інше.

Водночас я виконав одне з замовлень, яким досі пишаюся. Це був логотип для мережі магазинів здорового харчування по всій Чехії. Його вперше повісили 14 років тому біля центрального вокзалу Праги, і кожного разу, коли я бачу його, мимоволі посміхаюся.

У вільний від роботи час я вів проєкти знайомих та брав замовлення за рекомендацією. Це був новий світ, у якому доводилося розуміти клієнтів, говорити з ними мовою їхнього болю та потреб.

Тоді в мені зародилося розуміння філософії дизайну та його впливу на повсякденне життя. Мій п’ятий урок полягав у тому, щоб глибоко вивчати світ клієнта та випереджати хід його думок. Завдяки цьому я навчився заздалегідь відчувати, що хочуть сказати, і пропонувати рішення – не просто зручні мені, а ефективні для бізнесу.

Багато клієнтів – це діти, за якими потрібно доглядати, приділяти увагу і піклуватися. І у цій турботі я працював по 12 годин щодня. Справа була навіть не в грошах – мене просто затягло. Я знайшов замовників із США. З ними було 10 годин різниці, доводилося телефонувати з гуртожитку пізно ввечері, але це того коштувало.

Мучився з QuarkXPress – програмою на кшталт CorelDraw, але ще складнішою. Розібрався, робив свою роботу та переводив у формат InDesign. Це був мій перший міжнародний досвід – такий іспит, який неможливо скласти без тих уроків, які я пройшов раніше. І якщо ти хочеш розширення, то маєш сам виходити в масштаб – це мій урок №6.

Далі не міг особливо зростати, потрібно додаткове натхнення для виходу на новий рівень. Повернувся до Харкова, щоб перезавантажитись. На батьківщині я навчився помічати все, що оточує мене, з професійної точки зору, і шукати рішення, як це все поліпшити. Найголовніше в будь-якій професії – бути спостерігачем і вивчати ринок, мислити як да Вінчі, який черпав свої ідеї з навколишнього світу.

Я перестав бути дизайнером тільки на роботі. Мене хвилювало значно більше: юзабіліті громадського транспорту, відстань до покажчиків у метро, колірна гамма додатків, коли ти виходиш на вулицю. Тоді до мене і прийшло справжнє розуміння місії дизайнера – робити світ навколо зручнішим, зрозумілішим, красивішим.

Після подорожі я подумав, що мої навички верстки можна адаптувати під діджитал-ринок та взявся за дизайн мобільних додатків. Я завжди говорю своїм клієнтам: «When time become digital». І цього разу прийняв це для себе. Світ змінювався, і завдання дизайнера – змінюватись разом з ним. Таким був мій сьомий урок.

Всі уроки, які підкинули вчителі й саме життя, допомогли мені вирватися з рутини та зрозуміти, що природний розвиток дизайнера призводить до наставництва – передачі того ж досвіду іншим. Це привело мене до артдиректорства у дизайн-студії Emote Agency – філософії, завдяки якій я можу дивитися на завдання з різних кутів та пропонувати рішення. Роботи тільки побільшало, але вже в іншій якості. Ми розширювалися, а задоволені результатом замовники все більше рекомендували нас – кількість клієнтів зростала в геометричній прогресії.

У результаті глянув на весь свій шлях і згадав слова вчителя: «Роби – буде!», і справді так кар’єра і влаштована.

А ось деякі з наших проєктів:

• Metapastry. Метавсесвіт для солодощів. Це гра, в якій можна замовляти випічку, і навчатися у кондитерів її робити.
• Docucomp. Сервіс для безпечного формування документів.
• Skipso. Платформа для контролю за бізнесом.

Тепер за мене каже команда однодумців та проєкти кожного дизайнера. Ми надихаємо одне одного на постійне зростання. Я беру участь у брейнстормінгах з клієнтами, повністю занурююсь у проєкти, втілюю задуми та доповнюю рішення колег на основі пройдених уроків та своїх цінностей.

Клієнти приходять до нас за експертною оцінкою, а я намагаюся бути уважним не лише до навколишнього світу, а й до людей, які створюють цей світ. Мабуть, це восьмий урок – найважливіший.