Син підприємця задонатив $20 тис. на Навчальний центр екіпажів ударних БПЛА. Це все, що в нього було: історія

В знайомого бізнесмена син успішно закінчив ВНЗ за керівничою спеціальністю. Через те, що дипломування та захист йшли нервово та невпевнено через війну, отримання диплома влітку минулого року стало справжнім святом. Навкруги війна, погані новини, прильоти – а дитина отримала диплом.

Коли всі ці страсті вляглися, та бізнесмен побачив, що це все правда та йому не наснилося, та 5 років крутого ВНЗ позаду, а за загальним рахунком 15 років елітної освіти позаду, – мій знайомий так зрадів, що подарував синові за цю перемогу $20 тис.

Це вам не те, коли дипломувався я у 1999 році. Тоді не те що $20 тис., а просто 20 грн були сумою, здатною викликати ажіотаж у житті. Бо пам’ятаю, що стоячи на ґанку університету з дипломом у кишені, я взагалі не уявляв, де я тепер братиму гроші на життя. А тут все було екологічно, тож випускник поклав ці гроші подалі, щоб витратити їх з розумом.

Даремно всі навкруги на щось сподівалися: бабуся мріяла, що то на весілля, мати – що на квартиру, різні дівчата – що то на них, батько – що на старт бізнесу, друг на раритетному бандитському Mercedes 600, який йому набрид та був виставлений на продаж – що то на купівлю його мерса й так далі.

Гроші спокійно лежали собі з минулого літа та нікого не займали, бо так їм було написано долею. Аж поки я нещодавно не почав постійно постити заклики донатити на створення Навчального центру екіпажів ударних БПЛА.

Цей син цього знайомого бізнесмена моїми постами надихнувся. Та зв’язався зі мною та, ось у чому молодець, чесно розповів епічну історію своїх $20 тис. Та сповістив мене, що він віддає ці гроші нам на будування Центру.

Я вмовляв його дуже завзято не робити цього. Але марно. Я якось зміг вивести перемовини на паузу, та стривожений набрав його батька.

Розмова йшла про одне: я запевняв батька відмовити сина віддавати ці подаровані гроші, бо на навчальний центр ми назбираємо й так, ці $20 тис. – питання додаткових двох тижнів. Кошти, хоч так, хоч так, будуть зібрані.

А щоб дитина у розпал війни віддала подаровані гроші, які б знадобилися їй на старт дорослого життя – я це вважав неправильним та дуже неправильним. Одна справа, коли нам жертвує великий бізнес, до того ж – з чистого прибутку, як це трапляється зараз. А інше справа – отаке.

Батько чемно слухав мене та чемно зі мною погоджувався. Але я не чув у його голосі зацікавленості скасувати заплановане сином. Скоріше я чув намір виховано не засмучувати мене.

Але я домовився з ним, що він вестиме переговори та наполягатиме на моїй ідеї не витрачати ці гроші на нас. Ми домовилися зв’язатися за тиждень. Й дійсно це зробили. Й що я почув?

«Якщо він щось вирішив, то він зробить саме це, хоч би я репнув від злості. Так що тут я нічого вдіяти не можу. Це вже залізно, вмовляй не вмовляй. Навпаки, чим більше татусевих обґрунтованих аргументів, тим більш радо він зробить своє», – сказав мені знайомий телефоном.

Й у голосі його не було ані жалю, ані розчарування, – хоча б для вигляду, тим що відбулося. «Гроші вже пішли, ловіть в себе, – сказав він, – А я тут безсилий. Його рішення».

Отакі тепер діти.

І гарна новина така, що кожен може долучитися до цього надважливого проєкту для ЗСУ. Ось реквізити.

БО ТРИЗУБ СВОБОДИ

44934412

АТ КБ «ПриватБанк» UA963052990000026007005026621 UAH

Джерело: Facebook Дмитра Томчука.