Сподівайтеся на краще, а розраховуйте на найгірше. Ось що я раджу робити у нових економічних умовах

На початку пандемії я почув новий термін «new normal» – «нове “нормально”». Це те, що з часом стало звичним, а спочатку було страшним і дивним – маски та вакцини від ковіду, наприклад. Я вважаю, що з урахуванням неясних перспектив війни нам тепер потрібно прийняти економічну та психологічну «нову нормальність».

Усі біженці світу думали, що швидко повернуться додому

Прогнози – справа невдячна, але я не бачу причин, через які росія чи Україна відступатимуть від війни. У росії міцно засіла злочинна влада, яка придушила опозицію. Для неї ця війна – справа принципова.

Ми хочемо жити вільно у своїй країні, не здаючи території. Тут немає місця для компромісу. Я вірю у наші ЗСУ, але й вони не всесильні. Їм обов’язково треба допомагати, але при цьому налаштовуватись на те, що це доведеться робити довго та розвивати економічну базу. 

Напевно, багато біженців з Придністров’я чи Північної Кореї сподівалися, що у них на батьківщині все швидко і мирно закінчиться, вони повернуться до своїх домівок та довоєнного життя. Але такі конфлікти найчастіше затягуються на десятиліття.

Насім Талеб у своїх книгах розповідає про співвітчизників – емігрантів з Лівану, в якому почалася громадянська війна. Вони десятиліттями жили за кордоном, чекаючи, що ось-ось усе закінчиться. Жили немов на краєчку стільця. А війна все не закінчувалася.

Я чув про одного харків’янина, який у 2008 купив будинок за $800 тис. Він там не жив і не здавав його, але не готовий був змиритися з тим, що на ринку у 2020 році цей же будинок коштував уже вдвічі менше. Він жив минулим, а будинок зрештою був порожнім, капітал не працював – і все це через емоції.

Наразі ціна нерухомості, зокрема комерційної, у доларах у Києві за деякими оцінками впала втричі. Якщо у вас є нерухомість, можливо, розумно змиритися зі збитками та жити з цим далі.

Так, ми всі хочемо, щоб війна швидко закінчилася, а Україна отримала конфісковані російські гроші та репарації. Щоб європейські інституції допомогли нам побудувати економічно сильну державу, яку можна порівняти за рівнем із сучасною Польщею. А що, якщо цього не буде чи буде за 10-20 років? Потрібно сподіватися на краще, а розраховувати на найгірше.

Цілком можливо, на нас чекає сценарій Ізраїлю. І ми це вже бачимо з боку влади. В Україні запровадили закон про обладнані бомбосховища у новобудовах. У Харкові планують відкрити першу зупинку із захистом від ракет.

Що робити? У мене немає готових чи легких відповідей. Давайте разом звикати до думки про нову реальність та шукати можливості жити в ній.

Про те, як жити бізнесу

Що робити бізнесу? Хоч як це банально – адаптуватися до нової реальності.

Один підприємець збільшив виробництво звичайних сушок вдесятеро через особливий попит від військових. Хтось шукає та знаходить експортні ринки для поточних бізнесів. У нашому Фонді допомоги військовим SaveTrempel ми в перші місяці важко знаходили місцевих виробників берців і бронежилетів, а зараз з цим вже немає проблем.

Схоже, в Україні розвиватиметься медицина – у зв’язку зі збільшеною кількістю поранених, та психіатрія – зі зрозумілих причин. За аналогією з Ізраїлем, я також чекав би у нас стрибок високотехнологічних військових технологій, які почнемо експортувати за кордон.

Якщо ви не підприємець, а найманий працівник, який залишився без заробітку, то є кілька варіантів. Насамперед на думку спадає IT і міжнародний фриланс.Причому це не тільки програмування, а й дизайн, робота з базами даних, продаж через майданчики на кшталт Amazon та інших.

По-друге, потрібно шукати роботу в бізнесах, які на зльоті або зможуть утриматися на плаву в затяжному конфлікті.

Багатьом, хто виїхав, належить адаптуватися за кордоном – вивчити нову мову, здобути професійний досвід. А потім уже, якщо в Україні будуть необхідні економічні та безпечні умови, повертатиметься з новим досвідом на батьківщину.

Ті, хто прийме нову реальність і змириться з нею, знайде в собі сили та почне рухатися далі, зможуть адаптуватися. Решта, на жаль, ризикує залишитися «привидами минулого».