«Старим тут не місце»? Чи є ейджизм в лавах ЗСУ – історія

Поважна представникиня модної європейської гуманітарної фундації запитує в мене, чи не страждаю я у війську від проявів ейджизму.

Так, я сказав те саме, що більшість читачів – «Га?».

Від ейджизму, каже вона. Типу чи часто вам доводиться чути, що старим тут не місце? Ага, розумію. Так, здається за ознакою віку поки що ніхто не намагався внести розбрат у лави ЗСУ. За іншими розбіжностями – регулярно, якщо ви не  в курсі.

«Та я  не старий, – кажу я їй, – то просто волосся сиве. А так я  молодий, мені 20 у душі». Але, каже вона, більшість військових молодші за вас на 10-15 років. Чи не відчуваєте ви знецінення з їхнього боку?

То вона не знає, що є в нас бійці, та чимало, які молодші за мене на 25 років. Але проявів ейджизму я не відчуваю. Це все одно, що спитати, чи не відчуваю я під час відряджень на нуль проявів фемінізму проти себе. Хлопці, хтось з вас відчуває прояви фемінізму у лавах ЗСУ? Аж цікаво.

А щодо «старим тут не місце», я розповім вам історію. Я не розповідав цієї історії їй, бо ну про що розмовляти з людиною, яка не розуміє нашого життя? Марна праця. Просто ще одне підтвердження того, що в Європи – свій шлях, а в нас – свій, та будувати нам все своє.

Одним гарним людям страшенно знадобився один фахівець з радіоелектронної розвідки, бо був він неперевершений у цій справі та справжній геній, натхненний та пристрасний. Такий собі Бетховен РЕРрадіоелектронна розвідка, навіть зачіска схожа.

Справа там була у тому, що гарна та майже нова станція пропускала ворожі удари, та люди бачили, що треба молодих військових піднавчити, бо щось вони лажають конкретно. Доки озброєння руські не розбили повністю, було вирішено привезти того фахівця, щоб він вчив.

А той був геть на іншому фронті. Пройшли своє командування, оформили купу папірців, та уперлися у командувача, який був у тих місцях. Стикнулися з тим, що командувач не хотів віддавати спеця навіть на годину.

«Не дам!» – ця фраза лунає з медових вуст різних командувачів набагато частіше, ніж ви можете уявити. 

Крутили його, як могли. Не виходило. Підключали різних людей у різних комбінаціях – потрібну так і не підібрали. Не дає. Нарешті вмовили його під якусь страшну клятву відпустити чаклуна на три доби. Відпустили.

Спеціально за ним погнали у якісь дивовижні чорні доісторичні ліси машину з перевіреним надійним бійцем. Боєць ще дорогою туди майже вирвав обидва мости в машині та був вже дуже недобрий.   Доїхав.

Дивиться, така картина: сонце сідає у страшну хмару. Навкруги чорні хащі та повалений стародавній ліс. Комахи. Болото. Туман, наче в Стівена Кінга. Холод. Стає темно. Щось у лісі волає. На краю болота стоїть РЕРрадіоелектронна розвідка.

Відчиняється кунг. Всередині ледве світиться світло, та виходить той спець, щоб їхати. З рюкзаком. Дивиться боєць, а той дивовижний спець – старий сивий дідок, та ще й такий хитрий. Ну що робить, поїхали.

Привіз він його до своїх. А розрахунок того РЕР, що лажав, був дуже гоноровий, бо зірковий. Дід вийшов з машини та пішов до командира. А бійці почали його обговорювати: «Ти бачив, який старий? Він, мабуть, ще на Кубі на локаторі сидів в Хрущова, зараз все нам на радіо Гавана налаштує».

Інші кажуть – та він з наплічника заговорених жаб випустить зараз в кунгу та буде мухомором димити, от воно все й налаштується. Й все таке інше.

Бо була в хлопців така ідея, що вони найперфектні та все знають та вміють, та станція в них нова та прекрасна, бо щойно розконсервована, а якщо й були прильоти – то воно само. Але очевидно, що вони непогрішимі.

Прийшов спець. Розшугав їх, наче котів, але не топнувши ногою, а лише поглядом. Та сів на головне місце, наче за рояль. Та почав щось з дивовижною швидкістю вмикати-вимикати, крутити, клацати,  стукати нігтем, та ще й при цьому нахиляти голову, прислуховуючись. А потім каже: «А ви в курсі, що станція у вас неробоча?».

Тут всі просто сіли. Збіглося командування та всі хто тільки був. Почалася ціла давньогрецька трагедія з репертуару про загибель богів та героїв. Але виснажилися та кажуть – з усією повагою, маестро, але ви, мабуть, загналися. Той каже – та я вам кажу.

Зібрали консиліум, почали торбити нещасну РЕР по атомах. Наймолодшому бійцю дали паяльника та сказали: «А-ну тримай. Тут стій, недайбох знадобиться паяти – тобі кінець». А чому так – ніхто не знав. Бо така вже була обстановка. Нервова.

На ранок кажуть: РЕР повністю робоча, проблем не виявлено. Прийшов чаклун, знов поклацав, покрутив та каже: «А де ті хлопці, що огляд робили?». Ті прийшли. Він каже – всі тут? Всі.

Тоді він каже: не працює той блок, та ота штука, та оті приколи, та оце й це. Тому РЕР працює на половину можливостей та не бачить багато чого.

Здійнявся гвалт та базар страшний. З матюками та палкими обіцянками натягнути око на спину відразу від усіх усім, станцію відправили на ремонт. В ремонті виявилося, що так воно і є, як він сказав.

Почали ремонтувати. Але ж чаклунові назад треба – відпускали на три доби тільки. Почали двіж, щоб подовжити термін перебування. Вирвали перемогу з м’ясом та подовжили – хоч і спеця командиром  обкладені, але ж подовжили. А тут якраз поремонтовану РЕР пригнали.

Зібрав спець особовий склад та каже: «А покажіть, як ви працюєте». Ті показали. Весь день він дивився, нічого не казав. На ранок – те саме. Покажіть, як працюєте. Тільки тепер він не мовчав.

Каже – а-ну, як ви отаке робите?.  Ті – шо? А він – а це як робите? Ті – ми такого не знаємо. Він – а отаке? Вони: та хз… А отаке знаєте? Ні… А оце? Ні… А отакий прикол? Та нам такого не навчали… Так день пройшов. Він каже: «Ну таке. База є, але 30-40% ви не знаєте взагалі».

Та почав їх вчити та показувати таке, якому чомусь останні 10-15 років взагалі не вчать – чи спеців не залишилося, чи загальносвітова деградація така. Та вивчив. Провів він на тій РЕР замість трьох днів три тижні. Комадувач такий був злий, що його ледь не розірвало. Бо – нема ким замінити.

А ти хлопці навчилися, вивчилися. Та й досі нормально працюють.

Я вже не знаю, як там воно буде з тими Abrams та Leopard, там мабуть молодь вже себе проявить. Але те обладнання, що моєму поколінню знайоме – там все отак, як я розповів.

Це щодо ідеї, що старим тут не місце. На старих як раз тут багато що тримається. З будь-якого підрозділу про старих вам сто таких історій розкажуть. Та відношення до них дуже шанобливе.

А вона мені про ейджизм. Тьху.

Джерело: Facebook Дмитра Томчука.