Світло зникає, знання – залишаються. Як викладачі не дають війні зупинити освіту

Інколи наші викладачі діляться світлинами з уроку при свічках. Хтось пише, що змушений ховатися від вибухів. А хтось надсилає скриншот з усміхненими студентами й коротке повідомлення: «Ми тримаємось».

«Я дивлюся на це і думаю: ось вона, справжня стійкість. Не гучні слова, а звичайні щоденні дії, які тримають команду». Фото: Інна Лукайчук

Це — більше, ніж робочі нотатки. Вони нагадують мені, що навіть у найтемніші часи людина може залишатися сильною. Englishdom — це не тільки про англійську. Це про відчуття спільноти, яка підтримує одне одного й дарує віру в майбутнє, навіть коли світ навколо  руйнується.

Життя у невідомості

Війна поставила мені доволі непросте питання, до якого не готує жодна MBA-програма: як зберегти команду, коли щодня обстріли в містах, де живуть твої колеги?

Я часто відчуваю безсилля. Немає інструкції, як реагувати, коли співробітник пише: «Мушу на хвилину зникнути, бо сирена». І водночас — величезну відповідальність: підтримати людей, які продовжують навчати студентів, навіть коли довкола вибухи.

Це не схоже на жодну кризу, яку я проходила раніше. Тут мова не про фінансові моделі чи стратегії. Тут йдеться про життя й про те, щоб не втратити людяність.

Команда, яка надихає

Наші викладачі живуть у різних містах. У когось постійні відключення світла, у когось немає стабільного інтернету. Але є те, що об’єднує всіх: вони завжди шукають спосіб провести заняття зі студентами.

Я дивлюся на це і думаю: ось вона, справжня стійкість. Не гучні слова, а звичайні щоденні дії, які тримають команду.

Історії, які все змінюють 

Найбільше мене вражає досвід, який зараз проходять наші викладачі. Один із них під час уроку жартує, що «навчати в темряві — це вже новий формат компанії», і студенти відповідають йому смайликами підтримки. Інший пише: «У нас майже увесь день сирена, дбаємо про безпеку, це головне». Урок продовжується, щойно викладач і студент перебувають у безпечному місці.

Такі історії здаються буденними лише на перший погляд. Насправді вони перетворюють наші робочі чати на хроніку стійкості. І нагадують: навіть серед тривог і темряви життя не зупиняється, воно вперто шукає спосіб йти далі.

Чому вони не здаються

Наші викладачі часто діляться, що дає їм сили підключатися до уроків навіть тоді, коли страшно. Їхні відповіді завжди зворушують. Хтось каже: «Це допомагає відчувати, що я потрібен». Інший зізнається: «Студенти чекають на мене, і я не можу їх підвести». А ще хтось додає: «Поки я навчаю, війна не може відібрати в мене майбутнє».

Для мене ці слова важливі не менше, ніж будь-які фінансові показники. Бо саме вони пояснюють, чому наша школа тримається. Стійкість народжується з внутрішньої потреби бути корисним, залишатися собою й підтримувати інших.

Взаємна підтримка: уроки в обидва боки

Мене часто вражає, наскільки сильними бувають не лише викладачі, а й студенти. Хтось під час відключень світла пише викладачеві: «Не хвилюйтеся, почекаю, ми впораємось». Інший жартує, що вчить нові слова у сховищі й ділиться селфі.

Ці моменти нагадують: навчання — це дорога з двостороннім рухом. Викладачі дарують знання й стабільність, а студенти повертають віру, що навіть у найважчі часи є сенс продовжувати. Це створює особливу атмосферу довіри, де уроки стають не просто навчанням, а терапією для обох сторін.

Англійська більше, ніж мова

Для наших студентів англійська сьогодні — це не лише нові слова чи граматика. Це можливість знайти роботу, швидше адаптуватися за кордоном, розповісти світові свою історію. Це — інструмент опору.

Для когось урок — це година стабільності, коли можна відчути, що життя нормальне. Для інших — шанс будувати плани й не відкладати розвиток на «після війни».

Я бачу, як наші викладачі вкладають у кожне заняття не тільки знання, а й віру в майбутнє. І саме тому англійська стає частиною стійкості.

Хочу, щоб ця історія звучала не лише в нашій спільноті. Бо англійська для України — це вже частина національної безпеки. Вона відкриває двері до міжнародних партнерств, робить нас рівними у світовому діалозі, допомагає нашим людям відчувати впевненість будь-де.

Коли я бачу, як викладачі проводять уроки попри сирени й темряву, думаю: це не тільки про нашу компанію. Це про країну, яка бореться за своє місце у світі.

Майбутнє, яке ми створюємо

Стійкість має різні обличчя. Хтось боронить країну зі зброєю, а хтось — знаннями. Наші викладачі щодня тримають тил словом, даруючи студентам відчуття, що розвиток можливий навіть у найважчі часи.

Кожен проведений урок — це акт опору. Кожне повідомлення в чаті — нагадування, що ми не здаємось. Я безмежно вдячна команді та студентам. Разом ми доводимо: у темряві знання стають світлом.