«Ціную, що тут немає дискримінації за віком». Про життя українців в Ірландії за рік після початку війни

Я та мій 13-річний син Андрій були змушені покинути свій дім у Києві наприкінці лютого 2022 року. Зараз ми живемо у готелі Citywest у Дубліні.

За словами мого психолога, через війну в нашій країні багато українців переживають кризу ідентичності. Старий спосіб життя був стертий і замінений невпевненістю в завтрашньому дні.

Важко планувати майбутнє, коли не знаєш, як довго будеш жити в готелі, чи доведеться кудись переїжджати. 

Знайти роботу за фахом також є проблемою, оскільки рівень англійської мови часто недостатній, а практика обмежена. Щобільше, прийняття рішення про те, де жити, особливо з точки зору прив’язки до школи та навчального року, може бути непосильним. 

Мій психолог радить встановити дедлайн і скласти план перших кроків, замість того, щоб турбуватися про все своє життя. Це допоможе зменшити тривогу і невпевненість, які відчувають зараз багато українців. 

Війна також впливає на дітей, але я вважаю систему освіти в Ірландії позитивним аспектом. Наступного року Андрій піде до середньої школи. Мені дуже подобається, що школа розуміє цю тривогу, готує дітей до нового періоду і започатковує перехідну програму для учнів 6-го класу, щоб підтримати їх на наступний рік після початкової школи.

Я ціную те, що в Ірландії немає дискримінації за віком. Як людина, якій зараз 42 роки, я вважаю, що багато українців можуть продовжувати освіту та змінювати кар’єру у свої 30, 40 та 50 років. 

В Україні може бути складно знайти роботу, якщо вам більше 45 років і ви не маєте вражаючої кар’єрної історії. До війни я працювала у сфері журналістики, маркетингу та комунікацій. Але зараз я трохи розгублена щодо того, що робити і де працювати далі. А ще я дивлюся на освітні програми і думаю, чи зможу ще навчитися чомусь новому. 

Війна також негативно вплинула на фізичне та психічне здоров’я українців. Хронічний стрес призвів до загострення хронічних захворювань, появи нових хвороб, погіршення пам’яті та здатності до навчання. Багато українців приймають антидепресанти, але мало хто звертається по допомогу щодо свого психологічного стану через культурний бар’єр. 

На щастя, я мала доступ до хорошої медичної допомоги в Ірландії, хоча довгі черги до лікарів тут можуть розчаровувати. Деякі українці летять звідти на батьківщину, щоб швидше отримати медичну допомогу, а потім повертаються до Ірландії.

В Україні, як правило, медична допомога та обстеження надаються швидше. Є багато приватних лабораторій, де можна здати всі аналізи та пройти додаткові обстеження протягом 1-2 днів. Результати потім надсилають на електронну пошту. Але я дуже ціную доказову медицину та дуже доброзичливих лікарів і медсестер в Ірландії.

Попри всі ці труднощі, я знаходжу розраду в маленьких радощах. Останнім часом мене приваблює яскравий, насичений одяг – малиновий, фіолетовий, бузковий, яскраво-рожевий, помаранчевий, зелений. 

Коли ми вперше приїхали до Ірландії в березні 2022 року, я переважно купувала одяг темних кольорів, оскільки не хотіла привертати до себе увагу або виділятися. 

Зараз я з нетерпінням чекаю, коли зацвітуть і розквітнуть квіти в горщиках, оскільки відчуваю, що на горизонті свіжий початок. Зараз на моєму підвіконні стоять тюльпани та нарциси.

Знаходячи моменти радості, я можу зменшити тривогу і впоратися з викликами життя в новій країні в умовах війни на батьківщині. 

Джерело: колонка Ніни Міщенко в Independent.ie.