У нас є обмежений час, щоб змінити індустрію українського книговидання, бо росіяни захочуть повернутися

Може здаватися, що на ринку ми конкуруємо між видавцями та книжками, але насправді ми конкуруємо із Netflix і TikTok за увагу людини.

Книжкова індустрія нині вже має напрацьований за останні роки непоганий плацдарм. Підписано два дуже важливі закони, які говорять про три дуже важливі драйвери ринку:

1. Про підтримку книгарень, для мотивації відкривати нові локації та продавати книжки, адже від продажу залежатиме можливість компенсації оренди.
2. Про сертифікати на книжки для молодих людей за механікою єПідтримка, коли гроші ходять за книжкою.
3. Про рамки ринку, що створює перспективи для ринку україномовної (виробництво/продаж) і англомовної (продаж) книги.

Будь-яка індустрія – це виробництво і дистрибуція. Коли росіяни контролювали 90% дистрибуції в Україні, виробник не міг попасти на полиці. Пройшло 15 років. За цей час багато що змінилось, але з основного – це запуск мережі «Книгарня “Є”», що «пустило кров по венах книговидання», а також широкосмуговий інтернет, який дав розвиток прямим продажам видавництв, як паперових, так і електронних книжок. У 2021 ми ще запустили Librarius, як нову модель дистрибуції електронних книжок без продажу самих файлів, що було заборонено контрактами з закордонними правовласниками, проте наш ринок ще зовсім маленький, що зробити судовий прецедент.

• Нам точно не вистачає книгарень, щоб у них продавати більше українських книг і розвивати культуру читання, адже саме в книгарні створюється емоція і ми залучаємо в індустрію нових читачів.
• Але без широкої пропозиції книг книгарні не виживуть, бо сильні книжкові індустрії – це потужні локальні видавництва, з різножанровим спектром книжок.
• Видавництва не зможуть жити без локальних авторів, які будуть писати книжки для промоції читання та книжок всередині країни, а також для продажу прав за кордон і формування репутації та карти контактів.
• В умовах здорожчання книжки та того, що люди пішли в онлайн важливим місцем для соціалізації та контакту із книжкою є сучасна бібліотека, як місце зустрічі людей і можливості замовити для читання потрібну книжку, якої може немає на місці, але за рахунок правильної логістики вона буде доставлена в потрібну точку за добу-дві.
• Читач – наше все. Він голосує грошима, а головне своєю увагою. І читач вимагає сервісу та асортименту у всіх форматах: папір, електронна та аудіо книга.

Список варто доповнювати. Але очевидно, що у нас є досить обмежений час змінити індустрію українського книговидання, адже через рік-два після закінчення активної фази бойових дій (питання дат зараз відкрите) росіяни знову повернуться в Україну (самі навряд, але красиво – через дочірні структури) і ми знову будемо грати від оборони.

Книжкова галузь може бути бенчмарком для інших культурних індустрій. Нинішні 50-70 млн євро є потреба збільшити до 150-200 млн євро. У 2006-2008 роках український книжковий ринок оцінювався в 400-450 млн євро, до слова.

Цифри – інструмент для управлінських рішень. Коли я пишу про ринок і дослідження, то маю на увазі, що видавцям і книгорозповсюджувачам варто об’єднатися для роботи над спільною метою: дослідити ринок читання (як поведінкову практику) і ринок книжок (в розрізі категорій, назв, перекладної та української літератури). Для того, щоб зрозуміти, як далі працювати над стратегією, маючи перед собою драйвери. Але також не варто відкидати символізм у вигляді об’єднання гравців у роботі над стратегічно важливими речами, чи навпаки символічний посил, що все звучить добре, але ми якось потім, що означатиме, що люди люблять зміни, але не готові змінюватись самі та брати на себе відповідальність.

To be, or not to be, that is the question.

Джерело: Facebook Anton Martynov