Україна живе в атмосфері страху. Вона заважає IT-компаніям створювати свої продукти

Атмосфера страху як гальмо інновацій

В ідеальній реальності кожний українець почувається вільним. Вранці прокидається у прекрасній квартирі, п’є каву на балконі під спів птахів та будує великі плани на день і на майбутнє. Хоче змінити світ на краще, придумати стартап, що полегшить людям життя, та уявляє себе на обкладинці крутого видання через три, ну максимум через п’ять років. А потім іде втілювати свої мрії.

У реальному світі все відбувається зовсім інакше. Більшість українців ненавидять понеділки, прокидаються під неприємний звук будильника й біжать займатися нецікавими справами, щоб заробляти гроші. Чому так відбувається? Я гада, річ у тому, що суспільство в Україні живе в атмосфері страху.

Щоб людина могла сміливо фантазувати про масштабні проєкти, їй треба бути впевненою хоча б у найближчому майбутньому. Знати, що завтра вона не втратить все через обставини, що не залежать від неї.

Складно сприймати життя як пригоду, коли постійно турбуєшся, чи не прийде який-небудь бандит і не забере в тебе те, заради чого ти довго працював.

Чому ми не вміємо мріяти

Читаєш, наприклад, що банда з працівників поліції та СБУ в Києві слідкувала та викрадала ІТ-підприємців заради викупу, і замислюєшся: навіщо ставити високі цілі, якщо тобі можуть і не дати їх досягти? Ліпше відкрити бізнес, що дозволить заробляти тут і зараз, а не вкладатися в довготерміновий проєкт і чекати п’ять років, поки інвестиції повернуться.

Я довго не міг второпати, що такого особливого в Кремнієвій долині. Чому саме там народжуються круті ідеї? А потім приїхав до Стенфордського університету, відчув атмосферу свободи та зрозумів: там люди ще на етапі студентства знають, що змінюватимуть світ. Вони впевнені, що захищені законом, що живуть у країні з низьким рівнем корупції та що їхній уряд зацікавлений в активному розвитку бізнесу в США та не буде заважати. Тому вони не бояться мріяти.

У нас люди живуть зі зворотною установкою. Коли на співбесідах запитуєш кандидатів про мрії, вони часто не знають, що відповісти. Або кажуть: «Купити машину». Їх просто не навчили мріяти.

Чому варто вибирати довгий шлях

Ця атмосфера страху та тиску сформувала український ІТ-ринок. 85 % компаній займаються аутсорсингом і тільки 15 % – продуктовими рішеннями. 

Вибираючи модель бізнесу в ІТ-індустрії, власники розуміють, що аутсорс – найпростіший і найефективніший спосіб заробити й забезпечити своє завтра. Треба тільки зареєструвати акаунт в Upwork, знайти замовлення, найняти кількох програмістів – і все, швидкі гроші гарантовані.

Для того щоб зайнятися продуктовим бізнесом, треба поставити перед собою глобальну мету, вкладати багато грошей і часу. Наприклад, засновники Jooble на старті в 2006 році вклали в компанію $50 тис., і наступні два роки вона не приносила прибутку. А сервіс Megogo до окупності йшов вісім років.

Ці та інші компанії, що стали успішними, експериментували, змінювали напрям, пробували, помилялися та знову пробували. Те ж саме відбуватиметься з вами, якщо ви підете довгим шляхом. Однак лише такий шлях дасть вам можливість втілювати свою мрію та відчути себе реалізованими та вільними.

Нині я СЕО мобільної платформи для ігор і спілкування UpGames та інвестиційно-консалтингової компанії Asatria. Мій бізнес розвивається та приносить прибуток. Проте так було не одразу.

Я пройшов довгий шлях, не боявся ризикувати й не робив ставку на модель бізнесу, що принесе швидкі гроші. Наприклад, коли в 2008 році ми запускали PokerStars, люди в СНД взагалі не знали, що таке покер, і думали, що це щось на кшталт ігрових автоматів. Півтора-два роки в нас пішло тільки на те, щоб аудиторія почала розуміти: покер – інтелектуальна гра, що не має нічого спільного з «Одноруким бандитом».

Той самий шлях ми пройшли в 2012 році, коли разом із партнерами запускали перші в Україні барбершопи Chop-Chop. Ніхто не розумів, навіщо платити за стрижку в п’ять разів більше, ніж у районній перукарні. Нам треба було задати тренд, зробити барбершопи модними. Усе вдалося, але на це пішло півтора року.

На старті кожного проєкту навколо мене були люди, які говорили: «Роби щось більш прикладне й популярне, щось, що одразу принесе прибуток. Який покер? Які барбершопи? Кому це потрібно?» Однак я вірив у те, що роблю, і не відступав. Хоча й не чекав швидкого ефекту.

Ти ніколи не знаєш, скільки часу знадобиться. Інколи для того, щоб «злетіти», треба півтора-два роки, а інколи – п’ять-десять. Grammarly з’явилася в 2009 році та тільки в 2019-му стала першим українським «єдинорогом» – оцінна вартість компанії перевищила мільярд доларів. У засновників Jooble пішло 13 років на те, щоб їхній сайт пошуку роботи став другим у світі за відвідуваністю.

Ріст відбувається, коли твій продукт задає новий тренд або вписується в той, що вже існує. Наприклад, останнім часом є тренд на технології зі штучним інтелектом. Один мій знайомий займається такими розробками вже п’ять років. Коли він починав, ці ідеї звучали як дещо з фантастичних оповідань. Але тепер це вже частина життя.

Як невміння мріяти пов’язане зі звільненнями людей під час кризи

Невміння мріяти позначається на всьому житті людини, а якщо подивитися глобальніше, то й на житті країни. Через те, що люди не вміли мріяти й не почувалися в безпеці, вони запускали бізнес в аутсорсі. Тепер, коли почалася криза, вони не можуть прогодувати своїх співробітників і звільняють їх. Це не дивно, адже в IT-аутсорсі 80–90 % усіх витрат – зарплати розробників.

Наприкінці березня–на початку квітня наша компанія Asatria провела дослідження та з’ясувала, що більш як половина українських ІТ-компаній уже на початку квітня стали звільняти співробітників.

Я думаю, що це не найкраще рішення та можна знайти вихід, не вдаючись до звільнень. За багато років у бізнесі я зрозумів, що найкраща стратегія – довіряти членам команди та бути з ними відкритим. Тоді вони йдуть назустріч і запалюються спільною метою.

Ми в UpGames знайшли такий вихід із ситуації: у перші дні карантину наш топменеджмент значно зменшив собі зарплати. Ми показали, що готові чимось пожертвувати заради того, щоб компанія продовжувала працювати. Це вдалося, і такий вчинок став прикладом для всієї команди. Кожен зрозумів, що якщо ми зменшимо собі зарплати, то зможемо найняти нових спеціалістів – тих, хто залишився або залишиться без роботи під час карантину. У підсумку нині ми здатні найняти ще десять осіб, а отже, й нагодувати їхні родини.

Як Asatria може допомогти ІТ-підприємцям

Нині я шукаю людей і компанії, що не бояться мріяти та ставити амбіційні цілі навіть у такій нестабільній країні, як Україна. Ми в Asatria знайшли інвестора та разом із ним плануємо запропонувати фінансові інвестиції українським компаніям, щоб вони могли зберегти робочі місця та хороших співробітників. Хочемо працювати з компаніями, що готові змінювати себе, довіряти співробітникам, рухатися вперед і розвиватися.

Я вірю, що в Україні багато таких людей. За 12 років життя в цій країні я відчув: українці мають енергію змін. Не кожен народ здатний підняти дві революції за десять років, і не кожен має настільки велике бажання щось змінювати.

Я спостерігаю за молодими людьми в Україні та бачу, що варто тільки трохи відчинити для них вікно можливостей – і свобода проривається назовні. Їм цікаве все нове, цікаво придумувати та створювати. Вони готові йти довгим шляхом заради своєї мрії. А це найголовніше.