Цей допис я пишу на борту літака до Будапешта. Лічу туди забрати з українсько-угорського кордону маму, якій довелося тікати з Києва. На борту немає інтернету, і я дивно почуваюся – з початку війни кожні десять хвилин оновлюю новини, тримаюся на зв’язку з командами наших видань, координую поточну роботу, мало сплю. З’явився час трохи осмислити те, що відбувається.
Ми з Вірою, як і десятки тисяч українських підприємців, з початком війни залишилися практично без джерел прибутку. Постало питання – як жити далі? Хочу поділитися думками, що ми зробили, робимо та плануємо робити далі.
Сил і терпіння нам усім, друзі. Ми обов’язково переможемо.
Казка стала моїм порятунком у найтемніші часи. Як це сталося? Чесно кажучи, доволі неочікувано для…
Для B2B-маркетологів бути в курсі тенденцій – не просто корисно, а необхідно. Тож в чому…
Через програми для «зелених» стартапів, які я координую, пройшли сотні потенційних засновників. Більшість із них…
Екосистема поширення світла. За останні тижні прийшло розуміння, що саме це я будую. Пам'ятаю відчуття…
Наш розум – це дивовижний інструмент, здатний до найскладніших операцій, до пізнання світу та самого себе,…
Україна – країна з великим потенціалом у сфері ІТ. У нас понад 4 000 IT-компаній,…