«Бойове завдання було вже першого дня»: історія харківського розробника, який захищає Україну зі зброєю в руках

iOS-розробник Дмитро народився в росії, але майже все життя прожив у незалежній Україні. На другий день повномасштабної війни він пішов у тероборону, щоб захищати країну зі зброєю в руках.

Редакція MC.today розповідає його історію.

Народився в росії, виріс – в Україні

Я народився в росії, у місті кострома. 1991 року мої батьки переїхали в Україну, спочатку жили в Житомирській області, потім у Харкові. Там я і виріс, з 2013 року працюю розробником iOS.

24 лютого почалось повномасштабне вторгнення росії в Україну, а вже 26-го числа я пішов записуватись у ТрО. Важко сказати, що стало основною причиною такого рішення. Просто, коли я побачив сина, який грається у сховищі, зрозумів, що це моя війна.

Дружина поставилась до цього з розумінням. Вона знала, що мене вже було не зупинити. Родина мене підтримує та хвилюється, я вивіз їх з Харкова в безпечне місце. Колеги та компанія дуже допомогли при зборі коштів на фронт. Більшість колег продовжують працювати, деякі навіть з Харкова.

Першого дня – перше бойове завдання

Я не служив в армії, жодного бойового досвіду в мене немає. Зі специфічних навичок – спортивна витривалість, бо я професійно займаюсь спортивно-бальними танцями. 

Коли ми з товаришем з компанії приїхали записуватись у ТрО, усім охочим запропонували встати у дві шеренги: одна з бойовим досвідом, інша – без. Спочатку ми стали в шеренгу без досвіду, довго чекали і спитали у якогось офіцера поряд, чи можна стати в шеренгу з досвідом, якщо ми стріляли в тирі. 

Військовий подививсь на нас і мовчки кивнув головою. Ми непомітно перебігли в шеренгу до бійців. Не можу точно сказати, що саме змусило нас так зробити. Мабуть, адреналін і бажання нищити ворогів зіграли вирішальну роль.

Поки реєструвалися й отримували зброю, ми дивились на YouTube відео, як стріляти з автомата й обслуговувати його – ось і все навчання. Цього ж дня, ввечері, було перше бойове завдання. Довелось зустрітись з російськими окупантами, стріляти, вбивати. 

Деталей завдання не розповім зараз через війну. Але скажу, що все пішло не по плану, наші групи та командири були розподілені в повному хаосі. По дорозі в місті ми перетнулись з росіянами. Був бій. 

Повертались ми на базу роздрібнені та трохи в паніці. Але це було бойовим хрещенням, і цей день я вже не забуду ніколи.

Про будні війни біля Харкова

Зараз ми тримаємо оборону Харкова на одному з напрямків атак росіян. Деталі місцеперебування не буду казати, самі розумієте чому. Часом бувають дуже ризиковані завдання.

Спочатку без досвіду було вкрай важко. Але нам пощастило, наша група працює разом із ЗСУ.  Це зовсім інший вимір, вони дають чіткі завдання і швидко навчають військової справи, речам, які необхідні для виживання та ведення бою. З такими професіоналами я впевнений, що ми переможемо.

Психологічно буває дуже важко – у такі хвилини нас рятує гумор і підтримка одне одного. Фізично також важко, бо ми стикнулися з багатьма проблемами та нюансами, яких ніколи не було до війни. Звісно, про якийсь комфорт на передовій казати важко. Холод, немає світла та газу, майже немає води. За перший тиждень два бійці попали до лікарні через виразку та якусь чоловічу болячку.

Дуже хочеться, щоб росія розвалилась та зникла зовсім. Хочеться, щоб Україна витримала це нелюдське випробування. Хочеться скоріше зустрітися з рідними.