Будьте як неваляшка — її штовхаєш, вона хитається, а потім встає: поради для збереження ментального здоров’я від Вікторії Єсауленко

Зaступник головного редактора MC: Money&Career
Розкажіть про статтю:

Зараз багато говорять про ментальне здоров’я, і це не випадково. Адже у повсякденному житті воно визначає для людини основу якості життя: як ви думаєте, що відчуваєте, як реагуєте на виклики та приймаєте рішення щодня. Згідно з визначенням Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), ментальне здоров’я говорить не просто про відсутність психічних хвороб чи розладів, а показує ресурсний стан людини. Його значення особливо важливе зараз в умовах постійного стресу та війни. Саме тому українцям важливо поєднувати турботу про фізичний стан, психоемоційну саморегуляцію та вчасно звертатися по фахову допомогу. Одним із таких фахівців є Вікторія Єсауленко, сертифікована арт-терапевтка (ImproveArt Терапія — зцілення через мистецтво театральної імпровізації), яка дала поради для усіх українців у ексклюзивному інтерв’ю для МС Today.

[social_blue social=“telegram”]

Кажуть, що добрий лікар чи психолог повинен на власному прикладі показати правильність своїх порад – насамперед самому бути здоровим і щасливим. Тому, розкажіть трохи про себе, щоб читачі змогли довіряти вашим порадам.

Так, у чомусь це вірний підхід. Відповідаючи на ваше запитання, можу розповісти багато своїх регалій та досягнень. Хоча, мабуть для розкриття теми ментального здоров’я, достатньо відзначити, що я сертифікована арт-терапевтка та бізнес-тренерка, авторка книжок «Жіночі секрети в PR технологіях» та «Бажаю щастя в особистому житті. Маркетинг».

Відносно досягнень у професійній сфері: маю відзнаку кращого маркетолога юридичного ринку України 2017–18 років, членкиня Спілки журналістів України, блогерка Forbes Woman Ukraine, NV, спікерка TEDx Women, Fuck­Up Nights Ukraine; волонтерка. Chief Devel­op­ment Offi­cer (CDO) у ГО «Місто сили».

Крім того, я люблю бігати, плавати, танцювати і впевнена, що життя — це рух. А ще, колись була відмінницею і просто красунею (жартує Вікторія — ред). 

Багато регалій та досягнень, але зараз ви також, як і всі українці, стикаєтесь з психологічними викликами. Як у ці складні часи зрозуміти, що є ментальні проблеми та вони стають хронічними чи небезпечними?

Так, ми всі живемо в стані, якщо сказати одним словом, невизначеності. І небезпечно не саме лихо, а невідомість: коли не знаєш, що буде завтра, і навіть приблизно не можеш прикинути, чи варто планувати відпустку, ремонт або купувати нове пальто на зиму. Наша психіка еволюційно заточена на прогнозування. Наші предки мусили хоча б приблизно знати, чи йти сьогодні по того мамонта. Коли прогнозу немає, мозок вмикає режим «бий — біжи — замри» і тримає його без вихідних. Це як залишити в пустій квартирі увімкнену праску, тільки праска — ти.

До речі, ті, хто на фронті, і ті, хто тримає тил, живуть в одному й тому самому стресі, просто з різними декораціями. Не варто змагатися, у кого болить сильніше.

Як зрозуміти, що це вже не «складний період», а небезпечна зона?

Є кілька червоних прапорців. Перший — емоційне плато, або повне знеструмлення. Не сумно і не страшно, а просто ніяк. Ніби хтось вимкнув колір у вашому житті: улюблена їжа, друзі, навіть кава — усе однаково сіре. Це називається ангедонія, і це не лінь і не поганий характер.

Другий — тіло говорить замість вас. Скреготіння зубами вві сні (бруксизм), шия як бетонна плита, мігрені, шлунок у вузол, а лікарі розводять руками, бо аналізи прекрасні. Це те, що ми називаємо психосоматикою: тіло кричить, коли рот мовчить.

Третій — соціальне зникнення. Ви не відповідаєте на повідомлення, ухиляєтеся від дзвінків і вдаєте, що вас немає вдома. Тобто залягли в нірку.

Якщо ці стани тривають кілька тижнів і заважають мінімально функціонувати, це не привід казати собі «я сильна, я впораюся». Це привід піти до фахівця: психотерапевта, а краще — психіатра чи невролога. І ні, це не соромно. Сучасна фармакологія справді вміє ефективно допомагати при депресивних і тривожних станах. Коли ви зламали ногу, ви ж не лікуєте її силою волі й афірмаціями? А якщо з’являються думки, що жити не хочеться, не чекайте ні дня.

Що таке психологічна стійкість або «резильєнтність», і чи можна її тренувати як м’яз?

Резильєнтність — це не броня і не відсутність почуттів. Якщо людина каже, що вона «непробивна», швидше за все, вона просто давно не заглядала всередину. Мені більше подобається образ неваляшки з дитинства: її штовхаєш, вона хитається, дзеленчить, нахиляється майже до столу, а потім встає. І не тому, що вона залізна, а тому, що в неї важка основа і центр ваги внизу. Так ось, резильєнтність — це вміння знайти свій центр ваги, коли довкола земля йде з‑під ніг.

Чи можна її тренувати? Авжеж, як і все інше в нашому житті, включаючи мозок. Я тринадцять років займаюся театральною імпровізацією, і це найкраща школа стійкості, яку я знаю. Наприклад, на сцені є головний закон: «Так, і…» (Yes, and…). Партнер каже тобі: «Все, літак зламався і далі не летить!», а ти в цей момент тримаєш у руках уявну курку. Заперечувати немає сенсу, сцена одразу помирає. Тому ти кажеш: «Так, зламався. Та у мене ось в руках курка і ми летимо на ній». І сцена продовжується.

У реальності те ж саме. Ми не можемо скасувати обставини, це було б «ні». Але можемо запитати себе: «Так, це сталося. І що я можу зробити з цим прямо зараз?» Але тут важливо, що «так» не означає «мені це подобається» чи «я змирилася». Воно означає — «я визнаю, що це реальність». Саме це перемикає мозок із паніки в дію.

Поруч з імпровізацією в моєму арсеналі ще дві речі. Інформаційна гігієна: резильєнтності потрібне чисте паливо, і якщо цілодобово заправляти себе токсичним контентом, мотор рано чи пізно заглохне. Тому є мікроритуали контролю: коли руйнується макросвіт, будуйте мікросвіт. Кава за улюбленим рецептом, п’ять хвилин руханки на балконі, помасувати ноги перед сном — звичні дії, які належать тільки вам. Звучить дрібно, але саме ці дрібниці тримають міцніше, ніж грандіозні плани.

Зараз багато людей мають «синдром відкладеного життя», коли здається, що радіти чи планувати майбутнє зараз недоречно. Як можна позбутись його або зменшити?

О, це пастка, у яку потрапили мільйони. «От закінчиться війна, тоді почну жити», — кажуть вони. Або: «Тоді схудну, куплю гарну білизну, поїду на море, нарешті скажу керівнику все, що думаю».

А правда в тому, що іншого життя нам не видали. Це «потім» може мати зовсім інші правила, а може й узагалі не настати. Парадний сервіз у серванті — наш національний символ відкладеного життя: стоїть для гостей, які колись прийдуть, а ми їмо з буденної посуди.

Звідки це береться? Я називаю це «вторинною вигодою». Якщо я нічого не планую, мене не можна розчарувати. Немає планів — немає й краху планів. Виглядає як безпека, але насправді це маленька тюремна камера, де тихо і нічого не відбувається. Ми не захищаємо себе, а позбавляємо себе життя наперед.

І як вибратись з цієї камери?

Досить просто: не треба планувати на п’ять років, це жорстоко навіть для оптимістів. Плануйте на вечір: тістечко, подруга, запальна музика, під яку неможливо сидіти нерухомо. Купіть собі квіти, зараз сезон розкішних хризантем. Дістаньте той сервіз і накрийте стіл не «на свято», а на звичайний вівторок. Бо вівторок — це теж ваше життя.

І, до речі, для цього не обов’язково бути щасливою. Можна їсти з гарних тарілок і плакати. Одне іншому не заважає.

А як знайти баланс між дотриманням інформаційної гігієни та залишатися в курсі подій?

Тут працює золоте правило маркетолога, яким я є вже 23 роки, тож знаю цю кухню зсередини: заголовки пишуть так, щоб ви не змогли їх не відкрити. Наша нервова система — це чийсь KPI. Нам здається, що коли ми оновлюємо стрічку кожні п’ять хвилин, то контролюємо ситуацію. Насправді ми просто спалюємо дофамін і влаштовуємо мозку цунамі тривоги.

Мої правила досить прості:

  1. Мати слоти часу. А саме — листати стрічку тільки у чітко визначений вами ж час, наприклад, двічі на день по 15–20 хвилин, зранку і ввечері, на перевірені новинні канали. Решту часу стрічка закрита. І ні, ваша відсутність на новинних каналах не означає, що ви менше любите Україну. Ви спитаєте – «чи виходить це в мене»? Чесно кажучи, ні. Але я стараюсь.
  2. Жодних новин одразу після пробудження і перед сном. Перша година ранку і остання година вечора належать вашій психіці, а не інфополю. Не починайте день зі списку втрат, ще не попивши каву, і не закінчуйте його ним після того, як одягнете піжаму.
  3. Запитання до інформації, яку ви споживаєте. Наприклад такі: «чи допоможе мені ця новина діяти ефективніше просто зараз?» Якщо відповідь — ні, це не інформація, це емоційне сміття, яке розгойдує ваш човен. Особливо корисно застосовувати такий підхід до повідомлень, пересланих у телеграм чатах із трьома знаками оклику.

А якби у вас була можливість дати лише одну найголовнішу пораду людині, яка зараз почувається абсолютно безпорадною, що б ви їй сказали?

Зупиніться і скажіть собі: «Я маю право почуватися так, як я почуваюся. Це нормально — бути неідеальною, втомленою і розгубленою в ненормальних обставинах».

Не вимагайте від себе героїзму щомиті. Дозвольте собі просто бути. І зробіть один маленький, доступний крок прямо зараз: глибоко вдихніть, поставте ноги на підлогу і відчуйте, що вона вас тримає. Підлога ще на місці, і ви теж. Нагадайте собі, що ваше життя, ваша внутрішня сила і ваша гідність належать вам, і ніхто їх не відбере.

Ви не зламані. Ви просто надто довго несли забагато. Поки ми живі, ми боремося, а ще любимо, сміємося зі всього жаху навколо і створюємо мемчики, п’ємо каву і вино. І живемо, не дякуючи чомусь, а не зважаючи ні на що. Тому я впевнена, що ми все переживемо, а потім розкажемо про це онукам і може навіть трохи прикрасимо. 

Спецпроєкти
Всі статті

Схожі статті по темі