Яна Нирцова відкрила у Португалії Yanetta cafe та пропонує гостям домашні десерти. Колаж: MC.today
Українка Яна Нирцова вже кілька років живе в Португалії, а від літа 2024-го розвиває власний бізнес у цій країні. Сьогодні вона – власниця маленької кав’ярні Yanetta cafe в місті Порту і готує для гостей домашні десерти – «Наполеон», «Медівник» тощо. До речі, Яна першою в місті запропонувала місцевим жителям одну з кулінарних візитівок України – «Київський торт» власного виробництва.
В Yanetta cafe можна випити ароматної кави, поласувати домашнім тортиком, перекусити сендвічем та почитати книгу – до речі, українською. У Яни працюють українки, вона відвідує заходи на підтримку України, долучається та організовує збори на потреби ЗСУ. Про відкриття свого бізнесу – від ідеї до викликів – а також про життя українки в Португалії вона розповіла MC.today.
Зі своїм майбутнім чоловіком (він португалець) я познайомилась за кордоном. У 2019 році ми одружилися, встигли пожити в різних країнах, а з початком пандемії COVID-19 залишились вдома – у Португалії. Десь у березні 2021 року я задумалась, що мені робити, чим зайнятися, і на думку стали тортики.
Я взагалі хотіла жити в Одесі. І, мабуть, так і було б, якби я не зустріла коханого. Я бувала в багатьох країнах, тому що працювала на круїзних лайнерах, і задумалась одного разу: куди б, може, переїхати? Навіть якось спробувала залишитись у США, але не склалося. Про Португалію навіть не думала, навіть про відпустку в цій країні. Але життя непередбачуване, і моя нова сторінка розпочалась саме тут.
Період адаптації минув важкувато. Я сама не очікувала цього, адже поряд був чоловік, він місцевий, я розмовляю англійською… Перші 3 місяці я навіть думала, що краще поїхати в Україну. Але потім мільярд думок і розмов із собою привели до списку варіантів робіт тут, тож я почала думати, що для цього маю зробити.
Першими перешкодами стали мова й те, що в мене немає водійських прав. За мову я взялась одразу. За водійські права тільки зараз, а треба було раніше. Особисто мені допомогли адаптуватися два фактори. Я намагалась якомога більше дізнатись про місто – їздила ним на велосипеді та в метро, автобусами, машиною. І найважливіше – це усвідомлення того, що я вже тут, тож і життя треба будувати тут. Саме усвідомлення того, що назад дороги немає.
Я стала більше гуляти містом, мені дуже сподобалась місцевість. Це грає роль. Якщо людям на цьому етапі не подобається місцевість – треба переїжджати.
Потім мова. Її треба знати. Коли я стала розуміти 80% того, що мені говорять португальською, вчити та вдосконалювати її стало ще цікавіше. Я вважаю, що адаптація в іншій країні дається легше, якщо є мотивація тут бути. Так ви знаходитимете шляхи серед тих ситуацій, у яких опинятиметесь.
Найважчим для мене виявилися вибір професії і те, що спочатку я не розуміла мову. Для мене важливо самореалізовуватись, тому велику роль мало й має, ким працювати. Коли я переїхала до Португалії, мені було 34 роки, і вчитись ще п’ять років, аби стати вчителькою, наприклад, якось не дуже хотілося. Я боялась передумати за цей час.
Головне – поставити собі питання: «Що я хочу в цій країні й що мені для цього треба». Це важливо – проговорити із собою і надати самій собі відповіді. Шукати шляхи їхньої реалізації.
Читайте також: «Перше – це слово “дім”». Як магазин Nothing Basic працює у Європі та популяризує українські бренди
В Yanetta cafe я власниця, але на цьому етапі я і посудомийка, і прибиральниця, і пекарка, і касирка – роблю все, що потрібно зробити. Хтось скаже, що це неправильно з погляду бізнесу, але є те, що є, а далі побачимо.
Я змінила багато професій у своєму житті. Так сталося. До цієї прийшла дуже просто. Багато дівчат після одруження починають готувати для своїх коханих. У мене теж було так – до 2021 року я не спекла жодного торта у своєму житті. Не знала навіть, що таке бісквіт чи меренга, ба більше – жодного разу не їла медовик!
Готувати тортики я почала для чоловіка, і йому це подобалось. Я вчилась, а він тестував. А згодом я вирішила пекти торти на замовлення і почала досліджувати це питання тут, у Порту. Виявилось, що попит на наші тортики тут є, бо в Португалії зовсім інша мода на десерти.
Так крок за кроком я почала вчитись і шукати перших замовників. Якщо коротко – дуже багато продуктів витратила, викинула, дуже багато помилок зробила, адже я самоучка. 90% моїх знань – це YouTube і власні експерименти. Я навчалась на одному з курсів, але відверто він не дав мені багато, просто «ввів у курс справи». Далі вирішила навчатись самостійно.
А коли з’явилась ідея пекти на продаж – почала шукати гроші і приміщення, це було доволі довго. Але знайшла, влізла в борги. Навіть зараз я не знаю, наскільки цей бізнес вигідний для мене. Та ми відкриті і я щаслива, коли бачу посмішки своїх клієнтів.
Читайте також: «З війною я змінилась». Українка Анастасія Логінова розповіла про переїзд до Португалії та заснування Calma Girls Camp
Якщо говорити про труднощі ведення бізнесу в Португалії, то це законодавство й мова. Хочете йти цим шляхом – одразу шукайте юристів і бухгалтерів. Вчіть мову. Це важко, але це треба.
Мені свого часу допомогла книга Річарда Бренсона «Бери й роби». Як радив автор, я ставила собі послідовні запитання і шукала відповіді. Що я хочу робити – тортики на замовлення. Що для цього потрібно – відкрити кав’ярню. Як мені відкрити кав’ярню – ну, ви зрозуміли. Я шукала інформацію в інтернеті, спілкувалася з юристами, з адміністрацією інших закладів – і робила.
Просто треба встати й щось почати робити – те що, ви хочете. Навіть сніг не падає просто так – це наслідок низки процесів у небі.
Якщо підсумувати, то всім, хто хоче заснувати власну справу в Португалії, я раджу заздалегідь:
Окремо наголошу, що серед найбільших викликів – це саме пошук юриста й бухгалтера. Це був і залишається челендж. До речі, тут у Порту ця ніша відкрита й ті молоді люди, які хочуть займатися якісною юриспруденцією, мають усі шанси на успіх – попит великий.
На жаль, не можу поділитися тим, де і як шукати підтримку, адже я її не мала. Можливо, допомогти можуть місцеві мешканці, ймовірно, є і гранти – я просто ставала й робила все сама. Звісно, морально мене підтримували рідні. А коли я вже відкрила кафе, приходило багато українців – вони щось купували, дарували квіти, публікували сторіс у соцмережах.
Дуже сильно підтримали мене й моє українське кафе. Я неймовірно вдячна за таку єдність українців. Ми справді сильна нація. Завдяки цим людям мій паровозик «кафе Янетта» рушив. А так було дуже страшно відкриватись. Дуже.
А ось і цікавий факт – тут взагалі не популярні хабарі на рівні консультацій і відкриття самого кафе. Це дуже надихає. На вищих рівнях, звісно, вони є. Не раз чула, але на місцевому рівні – немає. Це круто.
У мене не було бізнесу в Україні, тому важко сказати, наскільки тут насправді легше чи важче заснувати й розвивати свою справу. Але точно видно, що проблему зі хабарями в Україні треба розв’язувати. Дуже сподіваюсь, що в Україні вийде це зробити.
Варто пам’ятати і про те, що в Португалії накладають штрафи за невиконання певних умов: щось не зрозумів, щось забув. Ось це не круто, бо іноді можна не знати й не підозрювати, що саме це потрібно було зробити саме так. Що ще можу відзначити – це бюрократія (ну, не без цього) і невисокі зарплати.
Читайте також: «Це не бізнес. Це моя душа». Як українка відкрила ресторан на Кіпрі – історія Сільвії Бронецької
Звісно, без помилок не обійшлося. Їх багато, перераховувати всі немає ні сенсу, ні часу. Розповім про головні. Насамперед це – розрахунок бюджету. Я в цьому помилилась і довелося брати в борг більше, ніж я розраховувала.
Друга помилка – ввалити в ремонт дуже багато грошей. Відсотків із тридцять можна було заощадити. Третя помилка – ось це «я все сама зможу». Вже посеред літа я відчувала велику втому й найняла першу людину.
Четверта – купівля техніки, як-от холодильників тощо. Деяка техніка, яку я придбала, просто не працювала, а потім я вже не мала часу шукати нову, яка б відповідала стилю і дизайну закладу.
У підсумку можу сказати, що без помилок неможливо відкрити бізнес. Немає одного шляху. Усе одно будуть помилки і висновки. У кожного свої. Це дуже все індивідуально.
Моєму бізнесу трішки більш як пів року, тому важко загадувати, як він розвиватиметься в майбутньому. Зараз зі мною працюють українки і я намагатимусь створювати робочі місця для «наших».
Перших клієнтів я шукала в групах оголошень у соцмережах. Багато тортиків пекла майже безплатно, щоби про мене дізналися. Сьогодні мої основні клієнти – це українці. Місцевим наші тортики відверто дорогуваті й не зовсім зрозумілі – вони куштують їх поступово. Дещо їм подобається, але ж є моменти менталітету. Звісно, що вони звикли до місцевих, традиційних десертів. Але я думаю, що й наші полюблять – дайте просто трішки часу.
Ви вже знаєте, що мої основні правила – це визначати мету, а потім ставати до роботи і йти до цілі. Та й це ще не все. Я вважаю, що завжди потрібно залишатися людиною – ніхто не знає, як життя повернеться завтра. А ще – стукайте, і вам обов’язково відчинять. Хіба що ви не ті обрали двері – тоді можуть бути питання.
Нарешті, завжди пам’ятайте, що помилятися – нормально, інакше не буває. Головне – не розчаровуйтесь, а робіть висновки.
Читайте також:
«Українки в світі» – це спецпроєкт MC.today про жінок, які наважилися на сміливий крок та розпочали власну справу за межами України. Кожна історія – це приклад стійкості, винахідливості та віри у свої сили.
У межах цього спецпроєкту власниці бізнесів поділяться історією переїзду в іншу країну, досвідом подолання викликів, з якими вони зіткнулися за кордоном, а також розкажуть, як саме їм вдалося перетворити свою ідею на успішну справу та чим вони допомагають Україні та українцям за кордоном.
Як українські жінки змогли побудувати бізнес в іншому куточку світу? Як впоралися з труднощами за кордоном? Як вони продовжують допомагати рідній країні? Про все це і не тільки ми розповідаємо в межах спецпроєкту «Українки в світі».
Серед учасниць спецпроєкту – власниці мережі Dobro.dobro.cafe у Польщі, видавництва Little Beetle Press в Ірландії, бару Papoila Bar у Португалії, бренду парфумів Maison Bernard Hokmayan у Франції та інші підприємиці. Всі матеріали з цього спецпроєкту можна знайти за тегом «Українки в світі» на сайті та в соцмережах.
Запис витрат – це не просто нудна звичка, а психологічний інструмент, який може змінити ваше…
Український фінансист, партнер iPlan.ua та засновник соціального проєкту «Сімейний Бюджет» Любомир Остапів розповів про чотири…
«Універсал Банк» (до якого належить monobank) хотів через суд стягнути з клієнта 38 тис. грн…
Alliance bank представив нову функцію у своєму застосунку — міжнародні P2P-перекази з картки на картку.…
Давати в борг друзям – до сварки та втрачених коштів чи на користь? Голова наглядової…
Батьки хочуть давати дітям найкраще, і якісна освіта – одна з таких фундаментальних речей. Але…
