«Не хвилюйтеся, якщо запізнюєтеся до школи через хорошу погоду!» Ніна Міщенко про навчання в Ірландії. Переказ Independent.ie

Ніна Міщенко та її 12-річний син Андрій наприкінці лютого були змушені виїхати з Києва. Зараз вони живуть в Ірландії, де Андрій навчається у Bishop Galvin National School.

У колонці для Independent.ie Ніна поділилась своїми враженнями та розказала, на що звертають увагу ірландські вчителі. Редакція MC.today публікує переклад матеріалу.

Ніна Міщенко з сином

Директорка переживає, чи не самотньо моєму сину у школі

Мені дуже подобається, як спілкуються у школі. Наприклад, усі батьки отримали таке повідомлення від директора: «Що за ранок! Будь ласка, не хвилюйтеся, якщо ви запізнюєтеся до школи через цю погоду!». Мене це приємно вразило – в Україні ми б отримали зауваження за спізнення.

Нещодавно я відвідала батьківські збори. Пані Конвей, директорка школи, сказала, що я можу пишатись Андрієм. Він має гарні результати у вивченні математики і намагається вдосконалити свою англійську.

Також вона розповіла, як школа допомагає йому: Андрій відвідує додаткові уроки англійської мови, йому дозволено використовувати планшет з Google Translate. І він має час, щоб грати в настільні ігри та говорити англійською.

А ще вона хотіла дізнатись: чи щасливий хлопчик у школі? Бо іноді на перервах Андрій сидить сам і каже, що хоче відпочити. Директорка переживала, що він почувається самотньо.

Основна проблема українських школ – ставлення до помилок

Минулого року Андрій навчався в приватній школі в Києві, де батьків запрошували на індивідуальні зустрічі з викладачами. Директор кожного ранку зустрічав усіх вчителів, а класний керівник щодня надсилав фотографії класу, щоб батьки розуміли, як пройшов день.

Дітей заохочували до активного обговорення на уроках, викладачі намагались знайти цікаві способи донести інформацію до учнів. Але така школа в українській системі освіти – радше виняток. І, на жаль, такі заклади доступні не для всіх, бо навчання там коштує досить дорого.

У багатьох школах дітей навчають ще за радянськими методиками. А на батьківських зборах, де збираються усі батьки одночасно, вчитель може несхвально відгукуватись про конкретних дітей.

Але основна проблема – це те, як ставляться до помилок. У «радянській школі» треба бути найкращим, багато знати і отримувати високі оцінки. А ще – сидіти на уроці тихо, відповідати, лише коли запитують, і бажано не виділятися.

Якщо ти чимось не схожий на інших, то це погано. Тебе будуть критикувати, і часто це чутимуть і інші діти. Якщо вчитель булить школяра, це не сприймається як щось погане.

Пам’ятаю, що сказали про мого сина в кінці навчального року у державній українській школі: «Ви стільки років вчили його говорити, а тепер йому потрібно навчитися мовчати».

Звісно, ​​є винятки: нові програми, хороші вчителі. Але здебільшого це система засвоєння знань з раннього віку без урахування особливостей та побажань дитини.

Я зараз вчуся не дорікати Андрію за помилки. Коли на контрольній з математики, де було 144 завдання, він допустив близько 15 помилок, я почала пропонувати йому додаткові уроки. 

Він відповів, що пані Конвей вже пояснила це ще раз і він все зрозумів. «Мамо, помилки не страшні, ми вчимось на них, – сказав він. – Я завжди можу сказати, що я не розумію. І ніхто мене за це не буде лаяти».

Певна, серед українок, чиї діти зараз навчаються в Ірландії, багато вчительок. І повернувшись після перемоги, усі ці мами зможуть поділитись практичним досвідом.

Ми подбаємо про те, щоб повага, людяність, щирі та доброзичливі стосунки між батьками та школою стали нашою новою нормою.