UA RU
logo

Починали з 10 тис. грн і старої «дев’ятки». Наразі оборот 1,5 млн грн. Як я без досвіду збудувала бізнес у селі

24 Дек 2021

Автор текстов

2012 рік. Підприємниця Ірина Шишкунова стоїть перед будівлею магазину, що згоріла, і прикидає, скільки грошей потрібно витратити на її ремонт. Пожежа в селі Богданівське на Харківщині залишила від приміщення лише чорні стіни. Власники відмовилися його відновлювати, і голова села запропонував це зробити Ірині.

На той момент вона мала один продовольчий магазин з річним оборотом майже 700 тис. грн. За пів року після пожежі підприємниця закінчила ремонт у будівлі, що згоріла, і стала власницею вже двох магазинів.

У партнерському матеріалі з «ПриватБанком» Ірина розповіла MC.today, як відкрила бізнес, сидячи в декреті, розпродала весь товар першого робочого дня і чому принципи бізнесу в селі не працюють у місті.

Партнер проєкту?

Вклала в бізнес усі сімейні заощадження

У мене два продовольчі магазини в селі на Харківщині, де мешкає 800 людей. Обидва працюють під вивісками «Крамничка», як заведено на Західній Україні. У наших краях рідко зустрінеш це слово, а мені воно завжди здавалося таким затишним.

Перший магазин я відкрила 2007-го, коли була в декреті. До цього працювала диспетчером у сільгоспкомпанії – отримувала 300 грн за 15 змін на місяць із п’ятої ранку. Коли я народила дитину, то вирішила, що не хочу повертатися назад.

Відкрити свій магазин запропонували батьки чоловіка. Ідея здалася шаленою – у мене не було досвіду в бізнесі. Але потім я замислилася: поряд із селом – молочний комплекс, роботи та грошей у людей вистачає. Але на все село є тільки два кіоски. І я вирішила ризикнути.

Чоловік працював юристом, але обіцяв допомогти. Ми вклали в бізнес усе, що в нас було – 10 тис. грн накопичень, або приблизно $2 тис. на той час. Ризикнули всім заради бізнесу, про який зовсім нічого не знали.

Вітрина своїми руками і продукти за 40 км

Ми орендували приміщення неподалік молочного комплексу, колишній пункт приймання молока. Будівля далеко від конкурентів, і там великий потік людей.

Купили б/у холодильник, чоловік зробив і повісив дерев’яні полиці для продуктів. У Харкові знайшли за оголошенням напівзруйновану вітрину і за пару тижнів полагодили її, обклеїли жовто-синьою ізострічкою.

Вирішили продавати продукти першої необхідності – хліб, молоко, ковбасу та побутову хімію. По закупки поїхали на своїй «дев’ятці» до райцентру за 40 км – купили всього по мінімуму, адже тоді я ще не знала, як будуть йти продажі. За прилавок я вирішила стати сама, щоб заощадити на зарплатах продавців.

І тут у мене опустилися руки. Я не розуміла, як робити націнки на товар і вести облік. Від думки про податкову ставало страшно. У цей час я познайомилася з дівчиною, яка також була в декреті. Поскаржилася їй, що майже відкрила бізнес, але боюся розпочати. Вона засміялася: «Я вчилася на продавця, усе розповім!»

Наступного дня вона прийшла до мене в магазин і дала справжній майстер-клас про те, як оцінювати товар і рахувати прибуток. А ще розповіла хитрощі – як виставляти продукти. Я дізналася, що вітрина з хлібом має бути біля каси, за спиною продавця, тому що вона найпопулярніша. Або що цукерки та сипучі продукти ставлять поруч із вагами.

Коли я засвоїла основи мерчендайзингу, розповіла про швидке відкриття магазину всім знайомим у селі – іншої реклами в нас немає – і почала готуватися до цього дня.

Першого ж дня полиці спорожніли

На відкритті ми роздавали безкоштовне морозиво. 200 «стаканчиків» пломбіру розійшлися за дві години. Майже всі, хто приходив до магазину, щось купували. Надвечір у нас залишилися порожні полиці та великий виторг.

Спрацювало сарафанне радіо і те, що ми поставили ціни на 10–20% нижчі, ніж у конкурентів. Наступного дня ще й на світ не благословилося ми з чоловіком поїхали і на весь виторг купили ковбаси, сирів, води та фруктів – те, що розкупили насамперед.

Я вжилась у роль продавчині. Спочатку боялася когось обрахувати, у нас же всі один одного знають. А вже за пару місяців взяла собі напарницю.

Перші чотири роки майже весь прибуток ми з чоловіком витрачали на зарплату продавчині, закупівлю товару й облаштування магазину – поставили кондиціонер, поміняли вікна. 2011 року зробили великі овочеві полиці, як у супермаркеті, та стали їздити за продуктами до Харкова, на найбільший ринок України. Своєї машини вже не вистачало, для закупівлі я наймала мікроавтобус за 900 грн.

Після того як ми стали закуповуватися в Харкові та розширили асортимент, зросла кількість клієнтів. Наше село за 20 км від кордону з Росією, і звідти до нас стали приїжджати у вихідні на закупівлі, бо ціни набагато нижчі. Із сільського кіоску ми перетворилися на великий магазин.

Як пожежа зіграла нам на руку

До 2012 року магазин приносив майже 700 тис. грн на рік. На життя вистачало і про відкриття ще одного я не думала. Але тут у селі через стару проводку згоріла будівля, власники відмовилися від неї, і голова прийшов до мене: «Іра, ти вже зробила цяцю з пункту приймання молока, забирай і це приміщення».

На відновлення ми витратили пів року та 100 тис. грн – поміняли вікна, зробили нову проводку, побілили стіни. Ремонт збігся з моєю другою вагітністю, але я так надихнулася, що не звертала уваги на труднощі. 2013 року в нас з’явилася друга «Крамничка».

Але тут розпочалася Революція, а потім – війна. Росіяни перестали їздити за покупками, а в українців поменшало грошей. Якщо раніше ми не купували «соціальний» хліб – той, що дешевший через особливу рецептуру, то останні вісім років він має великий попит.

Доходи магазинів різко впали, тому 2014-го року я вперше взяла кредит у «ПриватБанку» – картку з лімітом у 60 тис. грн. На ці гроші робила закупівлі та щомісяця поповнювала рахунок, щоб не нараховували відсотки. До 2015-го другий магазин вийшов на самоокупність. Я вже не стояла за прилавком, на два магазини в мене було чотири продавці.

Розповіла про себе на відео та за день отримала кредит

Восени 2015-го я прийшла до «ПриватБанку» платити податки та керівниця відділення розповіла про кредитну програму «КУБ» для розвитку бізнесу. За нею можна отримати від 50 тис. до 1 млн грн. Я замислилася: попереду Новий рік, хочеться привезти більше товару плюс у морози дорого опалювати магазини.

Керівниця розповіла, що для отримання кредиту потрібно зняти відео про себе та заповнити заявку. Наступного дня я прийшла до магазину та попросила продавця записати ролик – показала наші вітрини, розповіла, що я в бізнесі вже вісім років.

Відправила відео разом із заявкою в застосунку «Приват24 для бізнесу». За день побачила, що рахунок поповнили на 100 тис. грн. Я була вражена тим, як просто виявилося отримати гроші – без ризиків, застав і тяганини. Грошей вистачило на товари до свята та дві нові вітрини. За рік я закрила кредит.


За програмою «КУБ» у «ПриватБанку» підприємці можуть брати і заставні кредити. За ними одержують від 100 тис. грн (за програмою «Доступні кредити 5-7-9%») до 3 млн грн. Кредит дають на строк від року до п’яти років.

Заставою може бути автомобіль або житлова чи комерційна нерухомість. Підійдуть торговельні й офісні приміщення площею до 1 тис. кв. метрів або склади до 200 кв. метрів. Фахівці «ПриватБанку» безкоштовно виїжджають і проводять незалежне оцінювання застави.

Рішення про видачу КУБу під заставу приймають за кілька днів після заявки. Гроші приходять на рахунок підприємця в застосунку «Приват24 для бізнесу». Протягом минулого року КУБ під заставу отримали 27 тис. підприємців на суму понад 7,5 млрд грн.

 

Хліб за 7 тис. грн і банківська грамотність

У мене два великі магазини, але в них, як і раніше, діють закони бізнесу в селі. Майже 70% жителів села постійно беруть продукти в борг. Буває, людині до зарплати лишається два дні і треба «дотягнути». Усі одне одного знають, і з поверненням зазвичай не виникає проблем.

Але кілька років тому сталася неприємна ситуація. Мій колишній колега із сільгоспкомпанії постійно скаржився на затримку зарплати і брав продукти в борг. Спершу повертав гроші, а потім переїхав і зник. Він залишився винен понад 7 тис. грн. Ми з чоловіком дзвонили йому і зверталися до його совісті, але без успіху. Зрештою списали гроші і зрозуміли: якщо будувати бізнес тільки на довірі, можна прогоріти.

Ще одна риса сільських покупців – неприйняття нових технологій. Ми поставили в магазин термінали для безконтактної оплати. Але люди в селі настільки звикли до готівки, що, отримуючи гроші на картку, усе одно ходили в банкомат їх знімати. А потім до нас – за покупками. Ми терпляче кожному розжовували, що таке термінали оплати і як вони працюють – і «привчили» до них односельців.


500 тис. грн у кредит не виходячи з дому

Після першого кредиту в «ПриватБанку» я зрозуміла – ці гроші справді допомагають розвивати бізнес. З 2015 року я взяла вже чотири КУБи – щороку беру новий і за 12 місяців закриваю його.

Загалом я взяла кредитів на суму приблизно 500 тис. грн. Заявки подаю в застосунку «Приват24 для бізнесу». Підписую їх електронним ключем і наступного дня отримую гроші на рахунок. Цього року я стала стотисячною позичальницею за програмою «КУБ».

Сьогодні оборот моїх двох магазинів – 1,5 млн грн на рік. З усмішкою згадую себе 14 років тому: попереду були невідомість і мрії, а тепер я власниця успішного бізнесу. Зараз ще мрію про власну невелику піцерію. Щоправда, це вже не в нашому селі, це бізнес для міста. Страшно вибиратися туди, але, як свідчить досвід, немає нічого неможливого.

Інфографіка: В’ячеслав Кутовий

Партнер проєкту?

Дізнатись більше про кредитні програми

Ваша жалоба отправлена модератору

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: