Повернути своїх із ЄС: як Україні виграти битву за власних випускників

Майже 1,5 млн українських дітей зараз перебувають у країнах ЄС, із яких до 340 тисяч — це підлітки віком 14–17 років. І в цій статистиці є цілком передбачуваний ризик — майбутнє років за 5–7‑10. І щороку кількість українських студентів у закордонних ЗВО росте. Найбільше наших у Польщі, Словаччині, Чехії, Литві, Канаді.

Рецепти вже пропонували: зараховувати випускні іспити інших країн, зимовий вступ і навчання для тих, хто не складав НМТ, дистанційні програми, подвійні дипломи. Та всі ці рецепти спрямовані на людину, яка обрала країну, де проведе наступні 3–4 роки.

«Повернення студента в Україну починається задовго до того, як він стає студентом. Воно починається ще у школі: коли підліток бачить українську компанію, у виші працює над реальним завданням, а після випуску отримує не заклик повернутися, а конкретну роль в Україні», — вважає Володимир Козленко, засновник освітньої екосистеми КМДШ.

Ukraine Glob­al Schol­ars залучає наших студентів закордонних університетів до літніх стажувань у компаніях, державних установах і громадських організаціях в Україні, а бізнес — дистанційні проєкти, гібридний формат та роботу у своїх європейських офісах.

Чому українські абітурієнти обирають виші в ЄС замість України

«Українські випускники не обирають Сорбонну чи ETH Zürich. Вони обирають місця, куди легко вступити, де дешеве житло і нормальні умови. Тобто питання не в якості освіти — питання в безпеці та якості життя, — каже Ксенія Семенова, президентка Київського авіаційного інституту (колишній НАУ). — Для багатьох вирішальний фактор — низька вартість навчання, нормальний гуртожиток, нормальні корпуси, нескладна освіта».

А ще — сучасні підходи без радянських атавізмів та реальним зв’язком із ринком праці. Іноземний студент розуміє свою кар’єрну перспективу вже на 1–2 курсі: стажується, отримує першого роботодавця і досвід, якого вимагають від українського студента одразу після випускного. У країнах ЄС випускники з‑поза меж Євросоюзу можуть залишатися щонайменше на дев’ять місяців для пошуку роботи.

То навіщо ламати голову, якщо за українського студента вже подумала й інвестує та країна, яка хоче залишити його собі.

Скільки українських студентів готові повернутися після навчання

Звісно, нехай навчаються, а потім повертаються. Але точно повернутися планують лише 22%, ще 33% не визначилися. Саме на них робить ставку Мінмолодьспорт. Хочуть не тиснути чи щось забороняти, а мотивувати. Грошима — спрямували 108 мільйонів гривень цьогоріч на молодіжні ініціативи та освітні програми. Ще 10 мільйонів віддали на 31 проєкт із працевлаштування та розвитку власної справи. А щоб залишатися на зв’язку, запустили платформу «Можливості для молоді» (Easy), яка збирає гранти, вакансії та стипендії в одному цифровому вікні.

Як українські виші конкурують за абітурієнтів у ЄС та вдома

КАІ зробив те, що спочатку здається нелогічним: щоб утримати студентів, відкрив програми за кордоном — у Мюнхені та Вільнюсі.

«Ми працюємо з тими, хто взагалі вагається, чи вступати до українського університету. Даємо третій варіант: залишатися в українському освітньому середовищі, навіть перебуваючи в Баварії, аж доки людина не буде готова повернутися. І навіть якщо ні, вони є дуже організованою діаспорою, що для країни суперважливо», — пояснює Семенова.

Викладачі КАІ п’ять разів на рік проводять у Мюнхені інтенсиви, між ними студенти працюють дистанційно. У Мюнхені студенти мають доступ до FabLab Mak­er Space Технічного університету Мюнхена. Там же доступні стажування в українських компаніях, які відкрили спільні виробництва з німецькими оборонними партнерами.

KSE Uni­ver­si­ty вирішив не йти за студентом, а дати таку пропозицію в Україні, що здатна перебити іноземні варіанти. Університет має академічні гранти на навчання, фінансову підтримку для вступників із вразливих категорій та цільові програми. Вони працюють і з тими, хто ще вагається між Україною та Європою, і з тими, хто вже має пропозиції від університетів Європи. Приміром, для повернення студентів із-за кордону в KSE є проєкт Come Back Home за підтримки Carnegie Cor­po­ra­tion of New York.

У 2026/2027 навчальному році програма пропонує 50 місць: оплату першого року, 60 тис. грн стипендії, страхування, психологічну підтримку, менторство та стажування.

«Родина, яка розглядає повернення, думає одразу про все: оплату навчання, переїзд, перші витрати, безпеку, подальшу роботу. Come Back Home дає відповідь на всі ці питання одним пакетом. Студенту важливо працювати із сучасними технологіями й розуміти, де будуть потрібні його знання», — пояснює проректор з управління освітніми процесами KSE Микола Трегуб.

А вони дуже потрібні.

«Минулоріч студенти другого курсу економічних програм отримували офери від провідних компаній. Цього року ми побили власний рекорд: окремих першокурсників уже хочуть бачити роботодавці, вони отримують пропозиції та робочі місця, — каже пан Трегуб. — Студент повинен мати можливість зустріти роботодавця просто в коридорі університету, побачити на занятті, попрацювати з реальним кейсом або долучитися до спільного проєкту».

850 заявок на гранти отримав KSE Uni­ver­si­ty цьогоріч, переконавши навіть переможців олімпіад обрати Київ замість пропозицій із Нідерландів чи Німеччини.

Чому боротьба за майбутніх студентів починається ще зі школи

Часи, коли приймальні комісії просто чекали заяв абітурієнтів, минули. Якщо раніше потенційні студенти змагалися за місце у ЗВО, тепер — це битва за студента.

«Університет, який чекає, доки студент сам прийде, запізнився на чотири роки, — каже засновник КМДШ Володимир Козленко, — бо він більше не конкурує лише з університетом в іншому місті. Він конкурує з Варшавою, Прагою, дистанційними програмами провідних світових університетів, міжнародними стажуваннями та можливістю працювати без диплома. Що робити? — ще до вступу має показати майбутньому студентові, як навчатиме, де стажуватиме і ким він зможе стати».

Наша освіта має перестати бути відірваною від реальних вимог роботодавців, потреб держави та змін на світовому ринку праці.

Як український бізнес залучає підлітків та студентів до роботи

І це не лише університети, а й ті, для кого вони готують майбутніх фахівців. Участь бізнесу у навчальному процесі має перейти з категорії «благодійність» у взаємовигідну співпрацю. Далекоглядні компанії так і роблять: присилають своїх фахівців читати лекції, пропонують молоді працювати з реальними кейсами, а потім і офери на роботу. А найбільш прозорливі шукають майбутніх колег ще у школі. Екскурсії, до яких багато хто ставиться скептично, працюють — кажуть у МХП.

«Ми допомагаємо молоді свідомо обирати професію, знайомимо із сучасним виробництвом, технологіями та людьми, які вже реалізували себе в українському бізнесі. Для нас важливо, щоб молодь бачила: кар’єру, конкурентну за світовими стандартами, можна будувати і у своїй громаді та в українських компаніях. Тому ми інвестуємо у розвиток дуальної освіти, стажування, сучасну матеріально-технічну базу та якісну профорієнтацію».

Результат? Понад 2 000 студентів пройшли практику, стажування або навчання за дуальною формою в компанії МХП за останні роки, і половина залишилася працювати на підприємстві.

І це різниця між хантингом ще зі школи та позицією «випускники не готові до реальної роботи». Бізнес має бути не спонсором, а партнером освіти: формувати програми, відкривати лабораторії, оплачувати стажування й підтримувати студентські дослідження. І так — визначати, які навички потрібні ринку.

«Водночас університет не має перетворюватися на короткостроковий навчальний центр під поточні вакансії. Світ змінюється швидше, ніж університет затверджує програму. Частина професій трансформується або зникає ще до випуску студента. Тому завдання освіти — сформувати людину, здатну працювати зі складністю, витримувати невизначеність і вчитися протягом усього життя», — Володимир Козленко.

В екосистемі КМДШ учні 9–11 класів уже четвертий рік стажуються в реальних компаніях: працюють із бюджетами, комунікаціями, медичним менеджментом та архітектурними проєктами. Підліток не має обрати фах у 15 років. Але він може перевірити свій вибір до вступу, а не вперше побачити професію в реальності після отримання диплома.

Гуртожитки, укриття та освітні втрати: що відштовхує молодь

Таргани, пліснява й відсутність гарячої води досі залишаються реальністю українських гуртожитків, зазначає Ксенія Семенова. Тепло, світло й нормальний побут часто стають аргументом на користь іноземного вишу. І безпека — укриттів тотально бракує.

Університети, які не готові оперативно оновлювати програми відповідно до розвитку технологій та потреб ринку, вже програють, — акцентує Микола Трегуб.

Кожна третя дитина в Україні відчуває такий рівень безнадії та смутку, що це заважає їй виконувати щоденні справи. 40% навчаються онлайн або в змішаному форматі. Середній освітній дефіцит — два роки з читання і рік з математики. Це дані UNICEF.

«Ці діти за 8–10 років прийдуть до українських компаній. Бізнес має усвідомити: це вже його майбутній кадровий виклик, — наголошує Володимир Козленко. — Тож освітню програму потрібно будувати не навколо дисциплін, а навколо проблем, які людина має навчитися розв’язувати».

Чотири умови, які змусять українську молодь навчатися вдома

Наше завдання — повернути тих, хто виїхав, і не втратити тих, хто тут. Рішення виходить за межі трикутника «університет — бізнес — держава»: до нього входять школа, родина, громада і соціум, який не ділить на «тих, хто залишився», і «тих, хто виїхав». Почуття провини не повертає, а збільшує дистанцію. Від молоді з‑за кордону нам потрібні здобуті знання, а не виправдання.

Потенційний студент має:

• Знати, що чекає на нього в українському університеті: від температури в аудиторії та умов у гуртожитку до імен викладачів і реальних можливостей.
• Знати: реальні проєкти, практику, портфоліо, професійні контакти й місця, де можна почати кар’єру.
• Розуміти, що його підтримають грантом, житлом, менторством, психологічною допомогою та адаптацією після повернення.
• Відчувати, що він потрібен Україні зараз, а не лише після диплома — навіть якщо зараз перебуває за кордоном.