Правила життя та бізнесу мультимільйонера Олексія Вадатурського. Сьогодні вночі його вбили російські загарбники

Вночі 31 липня під час обстрілів Миколаєва загинув власник найбільшої зерноторгової компанії «Нібулон» Олексій Вадатурський. Про це повідомив голова Миколаївської ОДА Віталій Кім.

«Внаслідок обстрілу міста трагічно загинули Герой України, генеральний директор компанії «Нібулон» Олексій Опанасович Вадатурський та його дружина Раїса Михайлівна Вадатурська. Олексій Опанасович зробив багато для Миколаївщини, багато для України. Його внесок у розвиток аграрної та суднобудівної галузі, розвиток регіону неоціненний», – написав Кім.

Загибель Олексія Вадатурського підтверджує співзасновник та власник компанії з перевезення вантажів Neptune Андрій Ставніцер:

«Важко повірити в принципі, а особливо важко повірити, що це трагічна випадковість. Мені здається, гади прицільно стріляли по будинку Олексія».

«Шок Біль Сльози
Загинув Олексій Вадатурський.
Від нічного удару ракетою.
У своєму будинку у Миколаєві.
Наставник, учитель для багатьох, хороша людина, Герой України.
Міг виїхати, 75 років, забезпечений так, що міг бути в будь-якій країні Миру і звідти керувати, але не поїхав, залишився, сказав не можу покинути своїх людей, буду поряд з ними», – додає бізнесмен Євген Черняк.

Вадатурському було 74 роки. 2021 року «Forbes Україна» оцінював його статки в $430 млн. Він входив до топ 100 найбагатших українців.

На згадку про Олексія Опанасовича ми публікуємо уривок з поки неопублікованої книги Big Money 3, написаної спільно співзасновником MC.today Тимуром Вороною та бізнесменом, головою наглядової ради холдингу Global Spirits Євгеном Черняком.

«Я прокидаюся о 5:30–6:00 і до дев’ятої займаюся лише собою. Спочатку півтори-дві години фізичних вправ і гімнастики, потім пропливаю 600 метрів у будні та 1 кілометр у вихідні.

Я ніколи не жив за блатом і ніколи нічого за блатом не отримував. Був час, коли я не міг купити в магазині холодильник чи телевізор. Щоб це зробити, я у вихідні разом із сином збирав шипшину, здавав її в так звану систему кооперації та натомість отримував талон на покупку телевізора.

Я ніколи не планував займатися суднобудуванням. Вважав, що у Миколаєві вже є чотири великі заводи й цього достатньо. Але життя склалося так, що я, аграрій, змушений був займатися суднобудуванням, відкрити завод і збудувати свій флот. Моє життя — приклад того, що коли ти маєш мрію перемогти та стати лідером, то людським можливостям немає обмежень.

Мій бізнес – це доказ можливостей простої людини та того, що якщо хочеш, то можеш зробити велику справу.

Напевно, це пережитки минулого, але я вихований в Україні, тож хотів би жити й працювати тут. Я патріот і герой України, і як герой України я не зміг би фінансувати виробництво в інших країнах світу.

Зазвичай розумні люди навчаються на чужих помилках. Але до мене в Україні цієї школи ніхто не проходив, тому я навчався на своїх помилках і на своєму досвіді вибудовував незалежну компанію. Я не хотів би, щоб інші люди пройшли через усе те, через що я пройшов.

Основне у житті будь-якого бізнесмена — бути незалежним від рейдерських наїздів та корумпованих чиновників. Треба не давати їм можливості тебе щеміти, а працювати відкрито, чесно та прозоро на законодавчому мінному полі.

Мені часто кажуть: «Ти ж можеш сховати 20–30 мільйонів гривень та не сплатити з них податки». А я відповідаю: Який сенс мені це робити, якщо ми вже вклали в економіку $2 мільярди? Я не готовий ризикувати всім бізнесом, життями 7000 співробітників. Як я можу собі це дозволити?

Ми в компанії не звикли до простих розв’язань питань і ніколи не домовлялися ні з ким у владі. Якби при кожній владі мені треба було з кимось домовлятися, то я вже мав би компанію з двадцятьма співвласниками з різних політичних партій. З владою дистанція має бути максимальною.

Якщо до мене прилетить незаконна претензія від перевірчого органу, то я не заплачу жодної копійки, навіть якщо це буде 300–600 гривень. Судитимуся, виграю суд і скажу, що я мав рацію. Тому, що, якщо не доведеш правоту, то завтра прийдуть знову. А після двох-трьох адміністративних порушень порушать кримінальну справу і піаритимуться на тому, що Вадатурський порушує закон.

До фіктивних кримінальних справ, коли змінюється влада, я почав ставитися спокійно. Коли не відкривають нових справ і немає наїздів, то я починаю думати, що це якась підстава, і чекаю, з якого боку виникне проблема. Для мене ситуація, коли все тихо, гірше, ніж коли ворог уже здався і колектив налаштований боротися.

Нам нічого не діставалося на халяву. Я інвестував $650 мільйонів лише у річковий флот, у реконструкцію суднобудівного заводу вклав ще $35 мільйонів. Будь-який іноземець подавиться і не заплатить навіть центу за те, що я зробив для України. Вони хочуть отримати все на халяву: зайти в Україну, не заплативши акцизних зборів, завезти до нас єврокорита та заробляти в Україні, не зазнавши жодних витрат. Таким чином вбивають українську, вбивають місцеву, вбивають суднобудівну галузь та річковий флот. Щодня в реальних умовах чесного бізнесу я протистою цим ситуаціям.

Якось у Женеві мене запросив на обід керівник Paribas. На зустрічі він запитав: «Який кредит тобі потрібен, щоб почати з нами працювати?» Я відповів: $20 мільйонів. За тиждень я їх отримав під особисте зобов’язання на одній сторінці. Цілком його виконав, і через рік вони ж видали мені ще $40 мільйонів. Усі кредити я отримую завдяки особистому авторитету і тому, що жодного разу в житті не підвив банки.

Коли в пресі написали, що я маю вілли та яхти за кордоном, я відповів, що тому, хто їх знайде, я дам можливість користуватися ними безплатно. Поки що ніхто не знайшов. Єдина моя яхта – це буксир, здатний буксирувати судно вантажністю 60-70 тисяч тонн, на якому встановлено обладнання від Rolls-Royce, Mercedes та інших найкращих світових брендів.

Чим складніше завдання, тим спокійніше почуваюся. Спокій впливає на людей краще, ніж мат і крик. Коли ти не кричиш і спокійний, можеш приймати правильні рішення. Емоції принижують людей навколо та вибивають тебе з колії.

Мене часто запитують: «А поразки були?» За життя в мене не було жодної поразки. Труднощі були, перешкоди були, а от поразок, навіть маленьких, немає. Будь-який незадовільний результат завжди стає для мене стимулом знайти рішення, як це виправити, і рухатися далі.

Я й досі не відчуваю, що я доларовий мільйонер. Воно мені не потрібне.

Не хотів би бути у списку Forbes, це розстрільний список. Там дуже багато людей, призначених олігархами та заробили перші мільйони на співпраці з владою.

Я хочу зробити все, щоб українцям жилося краще й Україна була не країною біля моря, а морською країною у всьому.

Конкурувати з України зі світовими мільярдними компаніями можна. Просто потрібно робити краще, швидше, з гарантією по термінах і мати доступ до таких фінансів, як у них.

Повноваження співробітникам делегую, але контролюю.

Роль гендиректора – зробити так, щоб усі служби працювали.

Наймотивованіша людина – це власник компанії.

Насамперед просуваю по роботі тих людей, які працюють у нас із перших днів своєї кар’єри. Тоді співробітник стає людиною компанії, адже він виховується серед чесних людей, не знає, як погано працюють інші галузі чи підприємства, і не готовий до корупційних схем. Коли така людина добре себе показує, то заслуговує на підвищення зарплати та у посаді й може дійти до найвищої позиції в компанії після мене.

Людей, котрі хочуть піти, відпускаю спокійно. Але назад не беру. Якщо людина одного разу написала заяву, то завтра вона зробить це знову.

Щоб залишатися молодим, потрібно перебувати в оточенні молодих та підтримувати себе на їхньому рівні. Тому мені як керівнику підприємства має бути соромно, коли я «хлюпаю» або погано почуваюся, цим я подаю поганий приклад.

Щоб дитина виросла гідною людиною, треба на своєму прикладі показувати, як ним бути, і допомагати рости. Працетерапія – це дуже гарне виховання. Діти одразу починають відчувати, що завдяки терпінню можуть чогось досягти.

Коли йду вулицею, зі мною вітаються по всьому Миколаєву. Я відома людина, і мені приємно, що люди мене знають та поважають.

Коли я виступав на сцені на конференції Big Money, то ще трохи — і заплакав би. Мене дуже чіпає, коли люди встають і дякують після виступу. У ці моменти в тебе все життя проходить перед очима, ти згадуєш, які труднощі пережив і як викладався, щоб досягти мети».