Річ не у чомусь одному. Що заважає українцям ставати заможними і що може це змінити

«Україна – чи не єдина країна світу, де система спеціально створена проти вашого збагачення», – говорить засновник просвітницького проєкту «Останній капіталіст» Валентин Краснопьоров. Що саме мається на увазі та заважає українцям ставати заможнішими та фінансово незалежнішими й що може змінити ситуацію?

Що заважає примножувати капітал в Україні і як це можна змінити. Фото: Depositphotos

Про це й не тільки Краснопьоров детально розповів у нещодавньому YouTube-відео. 

«Ви коли-небудь думали про дивну річ – люди з однаковою освітою, однаковими навичками, однаковим бажанням працювати в різних країнах живуть абсолютно по-різному. Український програміст виконує ту саму роботу, що й американський, але заробляє менше. Наш лікар рятує життя і ледве зводить кінці з кінцями, а його колега за океаном живе в достатку», – зазначив засновник «Останнього капіталіста».

Краснопрьоров звернув увагу на фундаментальну несправедливість, характерну для України, яка підриває основи мотивації до професійного розвитку. Що більше років людина витрачає на навчання, бере на себе значущу відповідальність (лікувати, навчати тощо), то менше вона заробляє в порівнянні з людьми, які інвестують у свій професійний розвиток значно менше.

«Такий перевернутий світ має катастрофічні наслідки. Грубо кажучи, ті, які могли б злетіти, могли б підтягнути інших – не злітають», – пояснив експерт.

За його словами, така ситуація не мотивує людей інвестувати у власну освіту, ба більше – кваліфіковані фахівці переходять у приватний сектор або ж емігрують. Тому сучасна молодь робить для себе невтішний висновок про те, що навчання – це марні витрати часу. Натомість люди шукають способи швидкого заробітку.

«Це породжує культуру короткострокового мислення – одну з головних перешкод для накопичення особистого багатства. Коли суспільство не цінує експертизу та професіоналізм, люди втрачають мотивацію розвиватися, інвестувати в себе і свій фах. А без професійного розвитку неможливо збільшувати продуктивність і, відповідно, доходи», – пояснив Краснопьоров.

Наприклад, програміст рівня Middle заробляє в середньому $2,5 тис., тоді як у Німеччині це – €3,5 тис. Те ж саме стосується Senior-фахівців із зарплатою на рівні $4,7 тис. – їхні колеги на заході заробляють приблизно вдвічі більше.

Як пояснив Краснопьоров, цю програшну позицію формують кілька факторів.

• Україна залишається на найнижчому щаблі ланцюга створення вартості, оскільки більшість компаній працює на замовників з-за кордону. «Ми не створюємо власні продукти, не будуємо бренди, не контролюємо весь ланцюг створення вартості. Коли ви лише виконавець, ви отримуєте найменшу частку прибутку. Найбільше грошей роблять ті, хто контролює продукт, бренд, клієнтську базу, хто володіє каналами збуту та ухвалює стратегічні рішення», – пояснив він.
• Обмежений внутрішній ринок. Українські компанії, що створюють власні продукти, стикаються з невисокою платоспроможністю населення всередині країни.
• На керівні позиції зазвичай запрошують іноземних спеціалістів. Якщо такі посади обіймають українців, їхні зарплати однаково менші.
• Відсутність справжньої конкуренції за таланти. Зарплатні вилки доволі сталі, тобто навіть перехід до іншої компанії не дає фахівцям можливості суттєво покращити свій дохід. Унаслідок цього люди припиняють прагнути до кращого, задовольняються середнім рівнем життя.

«Найбільша проблема – ця пастка поширюється на всю економіку. Коли найталановитіші людини можуть реалізувати потенціал всередині країни, вони або емігрують, або погоджуються з обмеженими можливостями. В обох випадках економіка втрачає потенціал для справжнього розвитку», – відзначив Краснопьоров.

Ще один фактор, що стримує збагачення населення, – недосконалість інструментів для збагачення через інвестиції. Так, банківські депозити заледве можуть зберегти кошти на тлі інфляції та здорожчання всього – від продуктів до вартості комунальних послуг. Український фондовий ринок доволі слабо розвинений – на локальних біржах торгують акції лиш кількох десятків ліквідних компаній. Для порівняння, на американському ринку їхня чисельність перевищує 3 тис. Можливості вкладати кошти в інвестиційні фонди також обмежені, а легально купувати активи іноземних – доволі непросто. Водночас збільшується кількість інвестицій у криптовалюти.

«Але крипто – це інструмент з екстремальною волатильністю. Сьогодні у вас мільйон, завтра нічого, післязавтра – знову мільйон. Це не те, на чому будується довгострокове багатство середнього класу», – зауважив Краснопьоров.

Він пояснив, що за стабільних економічних умов люди будують добробут через диверсифіковані портфелі. Частина грошей в акціях, частина в облігаціях, частина в нерухомості, частина в товарах. Це дозволяє розподілити ризики й досягти стабільної дохідності, що перевищує рівень інфляції на 5–7% річних протягом десятиліть. Так і створюється справжнє багатство. Водночас багато українців ще не сприймають концепцію приросту капіталу на 5% протягом 20 років, як і концепція складного відсотка. В українських реаліях наразі немає достатньої кількості інструментів, щоб реалізовувати такі стратегії.

«Але найгірше те, що відсутність інвестиційних інструментів блокує формування капіталу в економіці. Коли люди не можуть інвестувати свої заощадження в українські компанії – ці компанії не отримують капіталу для розвитку», – пояснив Краснопьоров.

Реальність для українських бізнесів також доволі жорстка. Ця жорсткість проявляється в податковій системі, запобіганні корупції, перезавантаженні митниці й БЕБ та низці інших питань, що потребують розв’язання, як-от складність деяких процедур, за якими працюють українські інституції.

За словами експерта, індекс активності вітчизняного бізнесу оцінюють у 37 балів зі 100, що кваліфікується як стан технічної депресії. Підприємці не готові до розширення та інвестицій, а загальна непрогнозованість своєю чергою також не сприяє плануванню. Як наслідок, замість довгострокових проєктів зі створення вартості розвиваються переважно прості види бізнесу, а неактивні підприємці втрачають мотивацію до великих проєктів. Це своєю чергою призводить до втрати підприємницької культури.

«Корінь проблеми – ситуаційне середовище, яке створює неправильні стимули для рішень. Короткостроковий горизонт планування, уникнення відповідальності за зміни. Результат – системний вибір гірших варіантів. Коли є вибір між ефективним та неефективним податком, обирається неефективний, але простіший за адмініструванням. Реформи блокуються через небажання втрачати вплив чи ризикувати. Процедури зберігаються через інерцію навіть тоді, коли є очевидно кращі альтернативи, навіть якщо це нічого не коштує, навіть якщо всі експерти підтримують зміни. Поки інституційне середовище залишається незмінним, мільйони українців обмежені в можливостях. Але навіть ті, кому вдається створити щось успішне, стикаються зі ще більшими викликами при спробі зростання», – зауважив Краснопьоров.

Так, навіть пенсійна система побудована за солідарним принципом – ті, хто сьогодні працюють, фактично утримують пенсіонерів. Гроші надходять і одразу виплачуються, тобто вони не накопичуються і не інвестуються. Українці не мають можливості інвестувати кошти в держпідприємства на кшталт «Укрзалізниці» чи «Енергоатому». Але коли людина інвестує в такі компанії, тобто стає співвласницею національного багатства, її психологія змінюється. Вона стає зацікавленою в тому, чи ефективне підприємство, як ним керують – тобто відходить від ролі пасивного споживача та починає мислити довгостроково.

«Формується розуміння того, що багатство створюється працею та ефективністю, а не розподіляється владою згори. Людина стає активнішою навіть у громадській позиції», – зазначив Краснопьоров.

Україна замість системи створення можливостей побудувала систему роздавання грошей – соціальний бюджет витрачається переважно на пасивні виплати замість створення програм активного повернення до праці деяких категорій населення та інвестицій у розвиток громадян.

Красньопьоров зауважив, що в Україні важко розбагатіти не через одну конкретну проблему, а через те, що вони присутні в системах, що працюють разом і створюють недостатні умови для розвитку капіталу. Тобто, щоб усунути проблему, потрібно змінювати не одну річ – важлива еволюція психології людей, правил економіки й  у державі загалом.

«Війна показала, що українці вміють швидко адаптовуватися, коли обставини змушують змінювати правила гри. Залишається застосувати цей досвід до економіки», – сказав автор відео.

Він відзначив, що з початком повномасштабного вторгнення в суспільстві відбулися важливі зміни. Проактивність, готовність брати відповідальність, уміння самоорганізовуватися, які продемонстрували українці, – це базові якості для активних інвесторів і підприємців.

Далі – першим масовим інвестиційним інструментом в історії незалежної України стали облігації внутрішньої державної позики. Ця інвестможливість стала доступнішою, ніж раніше, мільйони українців уперше придбали цінні папери та почали переосмислювати концепцію зберігання грошей.

Третя зміна, пов’язана з масовими донатами, через які люди навчились найважливішої інвестиційної навички – відпускати гроші заради довгострокової цілі, коли результат не буде миттєвим. За словами Краснопьорова, психологічно донати та інвестиції мають багато спільного. В обох випадках людина віддає гроші сьогодні заради результату в майбутньому.

Нарешті, змінилося ставлення суспільства до оборонних технологій як нового драйвера інновацій, а також з’явилось усвідомлення потреби в з адаптації воєнного досвіду українців до цивільних проєктів.

«Україна може використати досвід, якого вона набула, для основи, для економічного стрибка. Створити економіку, яка нарешті дозволить людям розбагатіти тут, а не за кордоном. Це залежить від того, чи зрозуміємо ми, що війна дала нам не тільки біль та витрати, але й унікальний досвід швидких змін, адаптацій, новацій. Чи зможемо ми цей досвід капіталізувати? Україна стоїть перед історичним вибором», – сказав Краснопьоров.