«Спочатку було страшно, потім чергування стали рутиною»: історії IT-фахівців, які вирішили защихати країну зі зброєю

В українських IT-спеціалістів – свій фронт. Вони, попри війну, продовжують працювати й активно беруть участь в інформаційній війні. Але є серед них люди, які вибрали захищати свою країну зі зброєю в руках.

Редакція MC.today розповідає про історії двох співробітників Pingle Game Studio, які стали до лав українських захисників.

Михайло Шарій, 3D Artist

Я родом із Харкова, служив строкову службу у 2016–2018 роках у Десні, на 33-му полігоні. Я не особливо туди рвався, але не мав нічого проти – як прийшла повістка, так і пішов. І абсолютно не шкодую про це. Після служби мене записали в резерв першої хвилі: це означає, що під час загальної мобілізації ти маєш з’явитися у військкомат протягом доби.

Михайло Шарій

Війна розпочалася 24 лютого, вже 25-го оголосили загальну мобілізацію. Я подбав про своїх близьких, маму та наречену, того ж дня зібрав речі й пішов у військкомат за місцем прописки. 

Взагалі, я думав, що потраплю до ЗСУ, бо термінову службу проходив там, але мене відправили до частини Нацгвардії України – там якраз збирали батальйон з мобілізованих. У принципі завдання в НГУ та ЗСУ трохи відрізняються, але це непринципово – усі ми працюємо на спільну перемогу.

Мій підрозділ зараз знаходиться в Харківській області. Ми несемо службу на блокпостах передової лінії, стратегічних розв’язках, таких як мости. Деякі підрозділи виїжджають на зачистку. Також є караульна служба на стратегічних об’єктах: склади, автопарки з технікою.

Зазвичай у бронежилеті я не ходжу, тому перші дні служби відчувалося фізичне навантаження. Але за кілька днів звик і втягнувся.

Психологічно та думками вже теж переналаштувався на війну. Війна – страшне полум’я, яке зжирає все на своєму шляху: людей, природу, інфраструктуру. Тож я, як і всі, сподіваюся на найшвидше завершення цієї війни нашою перемогою.

Тут наш будинок, друзі, сім’ї, наша земля, і ми готові боротися за кожен сантиметр рідного краю. Україно, ми вистоїмо!

Сергій Кириленко, QA Engineer

Ранок 24 лютого став найжахливішим у моєму житті, я до останнього не міг повірити, що росія почала війну.

Сергій Кириленко

Бажання захищати країну прийшло не одразу. Ми з родиною переїхали з Києва в населений пункт, де я проводив свої шкільні літні канікули. Коли я побачив, який жах відбувається навколо, то одразу вирішив вступити в місцеву тероборону. Там було багато знайомих і друзів з дитинства.

Рідні не були проти, бо вважають, що тут відносно безпечно, лінія фронту далеко – приблизно 70–100 км. Військового досвіду в мене немає, але в юнацькі часи я займався спортивним орієнтуванням, там навчали основ поводження зі зброєю.

У військкоматі були черги з добровольців: коли побачив таку кількість людей, вступати було морально легко.

Спочатку ми побудували блокпост, далі почалось наше чергування. Оскільки добровольців було багато, для кожного вийшло по 1–2 рази на тиждень на блокпосту. З перших днів зброя в нас була тільки місцева, згодом забезпечили й цим.

Окрім чергування на блокпосту проходили теоретичні навчання з поводження зі зброєю, поведінки під час бою та іншого.

Під час перших чергувань було страшно. Тоді взагалі ні в кого не було розуміння, що буде завтра. Ніхто не знав, як діє російська армія: всюди чекали на обстріли, диверсантів і десант. Але з кожним днем війни ставало більш звично і спокійно, особливо коли ми побачили успіхи ЗСУ. Потім чергування стали рутиною.

Поки я був на блокпості, небезпечних ситуацій не траплялось. Було декілька дуже холодних ночей, пару разів зустрічались агресивні водії, які відмовились надати документи.

Мені пощастило, бо моя компанія Pingle – патріот нашої України до глибини душі, в офісі дуже позитивно сприйняли мою ініціативу піти в тероборону.

До того ж чергування в мене проходять нечасто, тому я працюю віддалено. «Робота» в теробороні займає десь добу на тиждень. В інший час працюю віддалено і згодом планую повертатися до офісу: вдома не маю всього обладнання для повноцінної роботи.

Кожного дня я вірю в нашу перемогу. Ресурси росії не безмежні, а хоробрість наших людей тільки зростає. Тому думаю, що війна скоро закінчиться. До кінця квітня або початку травня.