Peremoga

Сирени. Вибухи. Руйнування. Смерті. Жахливі новини. Хвилювання за родичів і друзів. Усе це супроводжує війну росії проти України. Та закономірно вводить багатьох українців у стан тривоги, депресії, стресу, страху, пригнічення. Після кілька десятків тренінгових сесій під час війни, спробую узагальнити найпопулярніші персональні виклики українців. 8 психологічних проблем українців під час війни «Я не можу піклуватись про себе, коли мої рідні або знайомі в бомбосховищі». З одного боку, треба вчасно мити голову, займатись спортом і достатньо відпочивати. Однак думки завжди є думки про те, що відбуваються десь там на передовій, про солдатів або родичів, які в меншій безпеці. Бути в безпеці відчувається як зрада. «Я не можу сфокусуватись на роботі чи волонтерстві». Раніше люди займались однією професійною справою. І це для них було зрозумілим. А зараз вони бачать більше сенсу у волонтерській діяльності, ніж у будь-якій іншій. Але керівництво не завжди дає людям чіткий посил – займатись роботою чи займатись волонтерством. А власники бізнесу намагаються займатись і своєю справою, і волонтерством, і при цьому не завжди досягають результатів. «Я залипаю в новини 80% часу». Зараз шалений потік новин у різних каналах з оперативною інформацією. Люди цілодобово гортають новини, потрапляють в інфозалежність і не можуть змусити себе зайнятись чимось корисним. «Я не можу примусити себе до осмисленої діяльності». Розгубленість, важко сконцентруватися, ступор. Це дуже поширений стан українців, який особливо проявився в перші дні війни. «Я відчуваю провину через те, що живий(-ва), у безпеці, за кордоном тощо». Це класичний синдром провини вцілілого. Люди порівнюють себе з іншими та відчувають провину за те, що їм краще, ніж іншим. Навіть люди, які роблять кібератаки на російські сайти та приносять користь, часто знецінюють це. Мовляв, вони повинні бути десь там на передовій з автоматом. «Я опинився(-лася) в токсичному оточенні та витрачаю купу енергії на конфліктну комунікацію». За моїми спостереженнями, це найпопулярніша проблема зараз. Люди покинули свої домівки й опинились у незвичному для себе оточені – разом з родичами або взагалі незнайомими людьми. Опинились у будинках, де не налаштована побутова комунікація та розподіл обов’язків. Крім того, люди іноді продовжують спілкуватися з тими, хто втратив бойовий дух. Наприклад, каже «ну ладно, будемо під російськими прапорами, головне – війну закінчити». Також українці витрачають енергію на спілкування з родичами з росії, переконують їх, що треба вийти на мітинги – багато енергії йде туди і без результату. «Я допомагаю всім навколо, але сили закінчуються». Після адреналінового періоду, який підживлювався злістю на ворога та новинами про перші перемоги на фронті, настає природна виснаженість і перевтома. «Я звик(-ла) планувати життя на три чи більше місяців, а зараз ці плани рухнули. Не розумію, що робити далі». Горизонт планування зменшився. Та й багато зараз факторів, які неможливо прорахувати. Як працювати з власними страхами Працювати з цими викликами я рекомендую комплексно – одразу в чотирьох площинах: тіло, справа, сенси, контакти. Чотири складові психоемоційного здоров'я Тіло – піклуйтесь про режим сну, харчування, заняття спортом тощо Щоб залишатись в ресурсному стані, важливо правильно розподіляти свою енергію на турботу. Спочатку має бути «я». Пам’ятаєте: «Спочатку вдягніть кисневу маску собі, а потім – дитині». Тож у першу чергу попіклуйтесь про себе – свій режим, достатню кількість сну, спортивні вправи чи банально регулярний душ. Після того, коли ви самі в ресурсі, попіклуйтесь, щоб ваша сім’я мала те саме (достатньо їжі, сну, відпочинку тощо). Далі йдуть друзі, команда, родичі, партнери. Потім – громадяни України. А вже п’яте коло – усі інші. Розподіл турботи На жаль, люди відчувають провину, коли турбуються про себе. Вважають себе «надмірними егоїстами». Однак Україні зараз потрібні волонтери на всіх фронтах, які готові бути продуктивними вдовгу. Адже поки ні в кого немає остаточного розуміння, коли завершиться війна. А для цього всім нам потрібен не псевдогероїзм, а цілеспрямована щоденна робота на результат. Справа – балансуйте між волонтерством і роботою Осмислене заняття важливою справою – ще один ключ до ресурсного стану. Однак в поточній ситуації часто робота за звичною спеціальністю втрачає сенс. Люди бачать більше сенсу у волонтерстві, тиловій допомозі чи у вступі до лав армії. І якщо ті українці, які вступили до лав ЗСУ чи тероборони не мають часу на роздуми про користь, яку вони приносять, то з працівниками тилу не все так однозначно. Декому з них притаманно знецінювати свою діяльність, якщо вона не пов’язана з армією. У такому випадку важливо домовитись із собою та близьким колом – чим я займатимусь, щоб відчувати, що приношу користь Україні? Айтівці, наприклад, продовжують працювати з іноземними замовниками і заводити валюту в країну. Консультанти взялись впорядковувати волонтерські процеси. Маркетологи ведуть війну на цифровому фронті. Усі ці активності важливі та наближають нас до перемоги. А також вони суттєво зменшують час на «залипання» в новини. До речі, одне з правил ізраїльської армії – витрачати на новини не більше п'яти хвилин протягом години. Цього достатньо, щоб перебувати в курсі подій, навіть у період запеклих боїв. Для тих, хто поєднує роботу та волонтерство, важливо визначити пропорцію зайнятості в цих справах для себе, і будь-який відсоток буде нормою. Наприклад, один мій колега одразу повідомив мені, щоб я не розраховував на нього в роботі – він буде повністю займатися волонтерством. Інші колеги говорять, що вирішують робочі задачі зранку, а іншу частину часу приділяють волонтерству. Якщо ж немає нагоди допомогти або організаторських здібностей, допомагайте благочинністю. Будь-яка допомога зараз потрібна. Сенси – вірте в перемогу Ми не знаємо, що буде за рік чи два, та навіть за пів року. Тому потрібно щодня слідкувати за своїм мисленням та очікуваннями майбутнього в умовах невизначеності. Наприклад, не озвучувати надто драматичних новин, не засмучуватися, не опускати руки, не бачити світ у негативному світлі. Тимчасові прориви ворога на війському фронті можливі, але не варто із цього робити прогноз про результат війни. Мій товариш з бойовим досвідом рекомендує військовим непрофесіоналам взагалі не робити висновків про стан справ, спираючись на інформацію з медіа. Натомість він повністю покладається на професіоналізм армійського керівництва України, які володіють розвідувальними даними та фахово роблять свою справу. Важливо також почистити свій інформаційний простір, залишити в ньому канали, які несуть оптимістичне забарвлення новин. Саме оптимізм, а не реалізм допомагає гартувати моральний дух. Щодня треба діяти так, наче ми вже майже перемогли. І сенс – робити сьогодні те, про що ми домовились із собою («справа») і не забувати при цьому про тіло. Усе заради перемоги. Контакти – навчіться взаємодіяти з новим оточенням Українці зараз часто перебувають під одним дахом не з тими, з ким звикли – сусіди, батьки, родичі чи взагалі незнайомі люди. Щоб зміна оточення не вплинула негативно на ваш психоемоційний стан, варто дотримуватись кількох правил. Щоб обговорення теми війни не викликало стрес, домовтесь озвучувати тільки позитивні моменти та новини, підтримуючи бойовий дух. Розважливі молоді люди повинні взяти на себе роль керманичів морального духу у своєму колі контактів. Наприклад, регулярно і терпляче пояснювати своїм батькам та їхнім батькам стан справ у країні. Обов’язково підтримуйте щоденний зв'язок з рідними, особливо з літніми членами родини. Розмови з близькими дають психологічне полегшення. Якщо ж у вашому колі є люди, які лояльні до росії та готові жити під чужими прапорами, аби закінчилась війна, то вони можуть бути токсичними для вас. Ви витрачатимете багато енергії на доводи, причому безрезультатно. Тому посилайте в напрямку «русского военного корабля» або уникайте такого оточення. Якщо ж уникнути немає фізичної змоги, встановлюйте кордони такого спілкування. Наприклад, спілкуватимусь з такою людиною до десяти хвилин на день. Секрет ресурсного стану – це ваш збалансований щоденний вклад у кожен із чотирьох вищевказаних сегментів. Якщо таким чином кожен українець зберігатиме свій рівень енергії високим і ефективно робитиме свою справу щодня, ми переможемо набагато швидше.

Peremoga

«Токсичних людей посилайте слідом за російським кораблем»: як впоратись із психологічним навантаженням у війну

«Є речі, важливіші за бізнес – це наша гідність і перемога»: чому важливо говорити про те, що ви робите