Віктор Круглов

Як часто ви даруєте рідним нові книжки? Ні, я не про те, чи даєте ви їм почитати книгу, яку купували винятково для себе. Я запитую про справжній подарунок – дружині, брату чи сестрі, батькам або дітям, особливо останнім. Скільки книжок купуєте своїй малечі щомісяця? Наскільки велика домашня бібліотека вашої дитини? Так сталося, що через постійну роботу та брак часу я приділяв своїм дітям не так вже й багато уваги. Намагався компенсувати це постійними подарунками, найперше – книжками. Бо книги завжди посідали особливе місце в моєму житті, і хочу, щоб так було і для моїх дітей. Я досі пам’ятаю, як моя мама, втомлена після важкого дня на роботі, читала мені різні історії перед сном. Потім, у шкільні роки, я знову відкрив для себе магію читання, засиджуючись годинами в місцевій бібліотеці. Мабуть, вже тоді відчував, що література стане найбільшим захопленням у моєму житті. А сьогодні я читаю вже своєму сину. Шукаю найменшу нагоду, щоб відволіктися від роботи хоч на годинку й почитати йому улюблені казки, і безмежно тішуся, коли він сам прибігає до мене вже з книжкою в руках. Знаю, що саме з цього починається любов до читання. Але, на жаль, сьогодні любов до книжок стає все рідшим явищем. Звичайно, серед дітей також. Подивіться на останнє дослідження Українського інституту книги за грудень минулого року: читання посідає аж 11 (!) місце в переліку хобі українських дітей. Його випереджають комп’ютерні та мобільні ігри, соцмережі, серіали та навіть новини в месенджерах. Трохи очікувано, але все ж… Насправді схожу статистику подають і в інших країнах. Ще кілька років тому бачив цікаве, хоч і сумне дослідження британських вчених: кожна третя дитина з Британії ніколи не мала книжок, не говорячи вже про велику бібліотеку з улюблених історій. Кожній восьмій книжки взагалі ніколи не дарували. В Україні ж такі дослідження поки що проводить лише Український інститут книги, і, як бачимо, ситуація дещо схожа. Поки видавці, книжкові ритейлери та громадські організації з усього світу сушили голову над тим, що ж робити для популяризації читання, у 2012 році американка Емі Бродмур знайшла найпростіше рішення — просто дарувати дітям книжки. З її ідеї з’явився Міжнародний день книгодарування. Про це свято вперше я дізнався в тій самій Британії. На початку 2018 року я поїхав до Лондона для короткострокового навчання в одній школі бізнесу. Користуючись нагодою, паралельно вивчав країну та її культуру. Ну, і забігав до лондонських книгарень: чим же вони відрізняють від українських? Так склалося, що 14 лютого, на День усіх закоханих, я також проходив повз книгарню. Попри те, що це була середа – пам’ятаю, як вчора, – людей у магазині було багато. А на вході стояв кошик і вивіска: «14 лютого – це також День книгодарування. Допоможіть дітям отримати безплатну книжку». Виявилося, що в Британії цього ж дня святкували ще й День дарування книжок. Люди забігали до книгарень, щоб придбати книжки рідним і друзям. А якісь магазини, як той, повз який я проходив, проводили благодійні акції, збираючи книжки для дітей із малозабезпечених родин. Коли повернувся додому, почав шукати більше інформації про свято. Так і з’ясував, що воно з’явилося ще у 2012-му, що його започаткувала американська бібліотекарка й мама трьох дітей Емі Бродмур і що насправді ініціатором події став її менший син, який якось запитав: «Чому немає свята, коли люди виражають свою любов до книжок?». Емі та її підписникам (бо вона ще й вела власний книжковий блог) сподобалася думка, тому вони створили своє свято. А потім через соцмережі про нього дізналися в Британії, Німеччині, Франції, Австралії, Філіппінах і ще в різних куточках світу. Уже за рік, у 2013-му, Міжнародний день книгодарування святкували в 44 країнах! Перша мета свята – закликати людей дарувати одне одному книжки й ділитися так своєю любов’ю. Ось чому для святкування Дня книгодарування обрали 14 лютого, День закоханих, перетворивши його в День закоханих у книжки. Друга – дарувати книги тим, хто не може придбати їх самостійно: дітям, жителям віддалених селищ без бібліотек чи книгарень, пацієнтам у лікарнях, малозабезпеченим сім’ям... І навіть простим перехожим на вулиці, які завжди кудись поспішають. До речі, так і з’явився благодійний рух «Книжкові феї». Зробити «книжкову» пожертву можна було й через офіційний сайт свята bookgivingday.com. На жаль, він вже не працює. Але механізм запустився, і тепер люди з усього світу продовжують дарувати книжки й займатися благодійністю через інші канали: благодійні організації, школи, бібліотеки або навіть видавництва й книгарні. Я здивувався, коли побачив, із яким розмахом святкують День книгодарування за кордоном. Усього за кілька років маленька ініціатива переросла в подію глобального масштабу. А за рік свято прийшло й в Україну: його започаткував я разом із командою видавництва «Ранок» та нашими читачами. Ми теж влаштовуємо свої благодійні ініціативи на зразок торішньої акції «Купи книгу – даруй добро», ми також даруємо книги звичайним перехожим (для цього у нас є свої «книжкові феї» – Купикниги) і, звісно, обмінюємося книжковими подарунками один з одним. Тому закликаю вас: даруйте книжки. Принесіть коханій людині вранці 14 лютого не лише квіти чи шоколад, а й новеньку збірку романтичних віршів, чуттєвий роман про кохання чи щось в улюбленому жанрі. Подаруйте книжку друзям, батькам, сусіду, який завжди бажає вам доброго ранку. Купіть книжки для своїх дітей чи племінників, щоб вони починали збирати власну бібліотеку. Бо книга — це також чудовий подарунок, який часто може розповісти про ваші почуття навіть більше, ніж солодощі, букети чи валентинки. І нехай 14 лютого стане першим із багатьох днів у році, коли ви даруватимете одне одному книжки та будете обмінюватися любов’ю, що об’єднує кожного. Любов’ю до читання.

Віктор Круглов

14 лютого – День закоханих у книги. Як маленький книжковий подарунок може змінити життя