Учені спростували найвідомішу теорію про призначення Стоунхенджу

Стоунхендж – дивовижний на загадковий пам’ятник, побудований близько 2600 року до нашої ери. Впродовж багатьох років вчені сушили голову, щоб зрозуміти, навіщо та як його спорудили. Сьогодні археологи вважають пам’ятку «місцем для предків». А нещодавно теорію про те, що цей карнавал кам’яних брил є своєрідним вічним календарем, спростували. На що спиралися дослідники, MC.today розповідає з посиланням на Phys.

Згідно з розвінчаною теорією, пам’ятник являє собою календар, який складається з 365 днів на рік, розділених на 12 місяців по 30 днів плюс ще один день що чотири роки.

Цей календар ідентичний Александрійському, введеному більш ніж за два тисячоліття, наприкінці I століття до нашої ери як поєднання Юліанського календаря та Єгипетського календаря.

Щоб виправдати цей «кам’яний календар», кількість днів отримали помноживши 30 сарсенових перемичок (ймовірно), присутніх в оригінальному проєкті, на 12 і додали до 360 кількість трилітонів Підкови, тобто п’яти. Додавання високосного року кожні чотири пов’язане з кількістю «станційних каменів», яких насправді чотири.

Цей механізм нібито використовувався з вирівнюванням осі сонцестояння, і нібито був запозичений з Єгипту, проте вдосконалений, коригування високосного року не було до Римських часів.

Але теорію вирішили перевірити експерти з археоастрономії Хуан Антоніо Белмонте (Інститут астрофізики Канарських островів та Університет де Ла-Лагуна, Тенеріфе, Іспанія) і Джуліо Маглі (Політехнічний інститут Мілана). У своїй статті, автори показують, що теорія заснована на низці вимушених інтерпретацій астрономічних зв’язків пам’ятника, а також на дискусійній нумерології та непідтверджених аналогіях.

Перш за все, астрономія. Хоча вирівнювання сонцестояння є досить точним, Маглі та Бельмонте показують, що повільний рух сонця біля горизонту в дні, близькі до сонцестояння, унеможливлює контроль правильної роботи пам’ятки як календаря. Для цього необхідні точніші інструменти, які можуть розрізняти положення сонця з точністю до декількох кутових хвилин, що становить менше десятої частини градуса.

По-друге, це нумерологія. Надавати значення «номерам» у пам’ятнику – це завжди ризикована процедура. При цьому «ключове число» нібито календаря 12 ніде не впізнається, немає також і врахування додаткового дня кожні чотири роки, водночас інші числа просто ігноруються (наприклад, портал Стоунхенджу був зроблений з двох каменів). Таким чином, теорія також страждає від так званого «ефекту відбору» – процедури, за якої враховуються лише елементи, сприятливі для бажаної інтерпретації.

Нарешті, культурні зразки. Перша розробка 365 плюс 1 календаря задокументована в Єгипті аж на два тисячоліття пізніше Стоунхенджу (а ввійшов у вжиток ще століттями пізніше).

Загалом, «неолітичний» календар Стоунхенджу виглядає як сучасна інтерпретація, археоастрономічні та календарні основи якої мають недоліки.

Тож поки що пам’ятник повертається до своєї ролі мовчазного свідка наших предків, але це не віднімає його надзвичайної важливості.