Українському артисту сьогодні легше пробитися. Але чи легше стати зіркою?
Українському артисту сьогодні легше пробитися. Але чи легше стати зіркою? — Керівник PR-агенції DVIZH Ростислав Пелех. Колаж МС.Today
Ще кілька років тому молодому артисту, щоб його почули, потрібні були ротація на радіо, телесюжет і дорогий кліп. Тепер пісня може «вистрілити» в TikTok за кілька днів. Але чи означає це, що стати зіркою стало простіше? Керівник PR-агенції DVIZH Ростислав Пелех, який понад 12 років працює на телебаченні, радіо й у шоу-бізнесі, у колонці для MC.today пояснює, чому пробитися сьогодні легше, а втриматися — навпаки, складніше.
[social_blue social=“telegram”]Коли я починав працювати в медіа, у молодого артиста було кілька майже обов’язкових пунктів у плані кар’єри: записати пісню, спробувати потрапити на радіо, домовитися про сюжет на телебаченні, знайти гроші на кліп. Бажано ще й познайомитися з людиною, яка знає людину, що ухвалює рішення. Іноді сама ця дорога до ефіру забирала більше часу, ніж створення музики.
Тепер я можу відкрити TikTok і побачити, як невідомий учора виконавець набирає сотні тисяч переглядів без телевізійної прем’єри й знайомств із редакторами. Це не означає, що успіх став безкоштовним. Але дверей стало більше, і ключі від них уже не зберігаються в одних руках.
Після 12 років роботи на телебаченні, радіо та в шоу-бізнесі я дійшов висновку, з яким не всі погодяться: сьогодні українському артисту легше отримати свій перший шанс, ніж до повномасштабного вторгнення. Водночас стати артистом на роки, а не на один вірусний приспів, мабуть, ще важче. І ці дві речі дуже часто плутають.
Радіо більше не вирішує, хто має право бути почутим
Раніше поява пісні в ротації була не лише престижем. Це був один із небагатьох способів дійти до великої аудиторії, особливо за межами свого міста. Пісня могла бути доброю, артист — талановитим, але без ефіру, телесюжетів і промобюджету про нього часто просто не дізнавалися.
Я знаю цю систему з боку редакцій і з боку людей, які приходять до них зі своїм матеріалом. Звісно, радіо ніколи не було суцільним закритим клубом, а редактори — ворогами молодих музикантів. Просто ефір обмежений, релізів багато, і хтось мусив обирати, які пісні почують мільйони.
Тепер шлях часто починається у зворотному напрямку
Сьогодні композиція може спочатку розійтися в коротких відео, потім потрапити до музичних добірок, а вже після цього зацікавити радіостанції та медіа. Не завжди, але така траєкторія стала цілком нормальною. Артист уже може прийти до редактора не лише з проханням «поставте мою пісню», а й із доказом, що її слухають.
Чи означає це, що радіо більше не потрібне? Ні, і я б не радив артистам так думати. Радіо досі допомагає вийти за межі власної цифрової бульбашки, а телебачення та якісні інтерв’ю працюють на довіру. Просто вони перестали бути єдиним входом у професію.
Читайте також: «Зварювальники — нові айтішники»: чому молоді українці не бояться ШІ
Війна не зробила шоу-бізнес легким. Вона змінила слухача
Тут важливо правильно називати речі. Було б цинічно сказати, що війна «допомогла» артистам: хтось втратив дім, хтось — команду, майданчики або можливість гастролювати. Концерти залежать від безпеки, логістика дорожчає, а люди далеко не завжди мають гроші та сили на розваги.
Але водночас змінився культурний вибір українців. Роками наш музичний простір був переповнений російським продуктом із великими бюджетами й усталеними каналами просування. Після 2022 року значна частина слухачів свідомо почала шукати українські голоси, і в багатьох виконавців нарешті з’явився шанс бути почутими вдома.
Українська мова — вже не рекламний трюк
Спочатку нова україномовна музика викликала особливу цікавість сама собою. Тепер цього замало, і це, як на мене, хороша новина. Слухач уже не зобов’язаний підтримувати слабку пісню лише тому, що вона українська: він хоче мелодії, голосу, характеру, чогось свого.
Тобто конкуренція не зникла — вона змінила форму. Раніше молодий виконавець часто змагався за увагу з розкрученим російським артистом, тепер — із десятками інших українських виконавців, які також отримали голос. Це чесніша можливість стартувати, але аж ніяк не гарантія перемоги.
Мільйон переглядів — це ще не повний зал
TikTok справді перевернув музичне просування. Іноді для першого знайомства з піснею не потрібен кліп за десятки тисяч доларів: достатньо телефона, влучного фрагмента й моменту, коли люди впізнали в ньому власну історію. Ця демократичність мені подобається.
Та в роботі з артистами я бачу й інший бік. Люди можуть знати приспів, знімати під нього ролики, навіть не замислюючись, хто співає. І коли приходить час оголошувати концерт або презентувати наступний реліз, виявляється, що популярність звуку й популярність людини — різні речі.
Мені подобається ставити собі прості запитання, перш ніж говорити про чийсь «прорив»:
- Чи можуть слухачі назвати виконавця, а не лише наспівати десять секунд пісні?
- Чи захочуть вони послухати його наступний реліз, якщо той не стане трендом?
- Чи готові вони заплатити за квиток, щоб побачити його наживо?
Якщо відповідей поки немає, я не поспішав би називати кількість переглядів кар’єрним успіхом. Алгоритм здатен підсвітити артиста, але не здатен замість нього записати переконливий другий альбом. І точно не вийде на сцену, коли перед нею стоятимуть живі люди.
Читайте також: Як ШІ змінює життя, кар’єру та стосунки із клієнтами у фрилансерів
Що змінилося в роботі піарника
Колись артист міг вважати, що якісна PR-робота — це коли про його нову пісню написали якомога більше сайтів. Зізнаюся, для нашої професії кількість публікацій досі залишається спокусливою цифрою в звіті. Але сто однакових новин про «довгоочікувану прем’єру» не завжди дають навіть сотню нових слухачів.
Зараз я частіше запитую не «куди розіслати реліз?», а «чому цю історію мають дочитати?». Можливо, цікавою є сама пісня. Можливо — людина за нею, її сумніви, невдала спроба, несподіване рішення. Не кожен реліз потребує гучного інфоприводу, іноді чесна розмова працює краще, ніж десять рекламних епітетів.
Пробитися простіше. Не загубитися — складніше
Індустрія стала доступнішою, але водночас шумнішою. Раніше артист боровся за три хвилини ефіру, тепер — за кілька секунд уваги між новиною, мемом і відео з котом. І я не впевнений, що друга боротьба легша за першу.
Можна витратити всі сили на тренд і забути, що після нього треба буде щось співати. Можна зібрати охоплення, але не зібрати людей. Можна нарешті потрапити в усі рекомендації й залишитися чужим для власного слухача.
Тому моя відповідь на запитання, чи легше сьогодні українському артисту досягти успіху, звучить із важливим уточненням: легше бути поміченим, але не обов’язково легше стати потрібним. Під час війни відкрилися нові можливості для української музики, і це не скасовує ні втрат, ні відповідальності тих, хто виходить на сцену. Найкраще, що можуть зробити артисти з цим шансом, — не сплутати швидку увагу з довгою любов’ю аудиторії.
Читайте також: Мультихобі замість вигорання: як знайти час на себе поза роботою