Альпіністка Антоніна Самойлова про Еверест, Манаслу, війну і росіян в експедиціях

Антоніна Самойлова – перша українська альпіністка, що двічі піднялася на Еверест. Також восени 2023 року вона стала першою українською альпіністкою, яка зійшла на восьмитисячник Манаслу.

Свій альпіністський шлях вона почала у 2018 році з гори Кіліманджаро – найвищої точки Африки над рівнем моря (5895 м). Це було спонтанне рішення, друзі запропонували цей похід просто як альтернативний вид відпочинку – замість пляжу.

До початку повномасштабного вторгнення Антоніна поєднувала експедиції з роботою. За освітою вона дизайнер інтер’єрів і заробляла тим, що купувала квартири, робила там ремонт за своїм дизайном і продавала їх. Зараз Антоніна цим вже не займається, проте зізнається, що сумує за цією естетикою. Також вона співвласниця ресторану у Києві, за рахунок чого і ходить зараз у гори.

Поки Антоніна прославляє український альпінізм на світовій арені – її батько та брат боронять Україну у лавах ЗСУ. 

Редакції MC.today Антоніна Самойлова розповіла про те, де її застав початок повномасштабної війни, про росіян під час експедицій, підкорення Манаслу і свою альпіністську мрію.

Сьогодні ваша гривня може допомогти нашим військовим швидше повернутись додому. Підтримайте збір на квадрокоптер DJI Mavic 3T для аеророзвідки 204 батальйону 241 бригади. Не залишайтесь байдужими. Донатьте!

Війна застала в горах і підштовхнула на Еверест

У лютому 2022 року у мене була запланована поїздка у Мексику, потім у Танзанію, а 10 березня я мала повернутись в Україну. Повномасштабна війна почалася, коли я була на горі Орісаба в Мексиці. У мене не було інтернету і зв’язку, тому дізналася я про це лише наступного дня, коли отримала SMS-повідомлення від сестри, яка з трирічною дитиною була у Черкасах. Тоді весь світ перевернувся, і в мене досі жахливий посмак від Мексики.

Я перелетіла у Танзанію, бо у мене вже були квитки, а моя сестра у цей час почала виїжджати з України. Звісно, ні про яке сходження на Кіліманджаро вже не йшлося, всі п’ять днів я була на зв’язку з сестрою, поки вона виїжджала з України. Лише коли вона з племінником перетнула кордон, я заспокоїлась.

У Танзанії я пробула місяць, а потім полетіла у Непал. Там за два тижні до експедиції я вирішила йти на Еверест. Це було божевільне рішення, адже на той час я не підіймалася навіть на вершини вище 6 тис. метрів, а тут 8848,86 метра над рівнем моря. Я була абсолютно не готова фізично до цієї гори. Люди готуються до такого сходження роками, проходять певні гори, можливо підіймаються на інший восьмитисячник, а тільки потім йдуть на Еверест. 

Але через війну ніхто з українців не зміг приїхати, і мені сказали, що якщо я не піду, то на вершині не буде українського прапора. На диво, цей підйом дався мені легко, я підняла на Еверест маленький прапор із написом «Stand with Ukraine».

У травні цього року я піднялася на Еверест вдруге, але це сходження виявилось надскладним. Під час експедиції я захворіла на COVID. У другому базовому таборі мені стало настільки погано, що я навіть перевернутися всередині намету не могла. До вершини лишалося ще три дні, і я була впевнена, що на ранок мені викличуть евакуаційний гелікоптер і спустять вниз. У ту ніч я дала собі обіцянку, що я закінчую з високими горами або хоча б роблю дуже довгу перерву, як мінімум 2-3 роки. Тому що цей стан – це результат того, що мій організм не встигав відновитися, він вичерпав свій ресурс і мені потрібен рівень моря, щоб просто відпочити.

Проте вже наступного дня я змогла вийти з намету, трохи пройтись і вирішила все ж спробувати піднятись до третього базового табору. Звідти ще можлива евакуація гелікоптером, вище – вже ні. Я дійшла до третього табору і пішла до четвертого. Це було дуже важко, я зупинялася кожні 10 метрів і думала, що не зійду на вершину. Але у четвертому таборі, це вже майже вісім тисяч метрів, трапилось якесь диво, я стала почуватися добре і все ж піднялася на вершину вдруге. 

Я стала першою українкою, яка двічі піднялась на Еверест.

Це були два абсолютно різні сходження. Перша експедиція від Катманду до Катмандустолиця Непалу у мене зайняла 28 днів, а друга – 42 дні, тобто на 14 днів більше.

Після повернення до Катманду я три дні відпочила і вже почувалася добре, адже кисень робить дива. Зазвичай я залишала у Непалі два баули своїх речей. Через те, що я дала собі обіцянку зробити перерву в сходженнях, я мала забрати спорядження з собою. Проплакала півночі й все одно лишила його – порушила своє слово. І от вже у вересні я пішла на Манаслу – 8163 метри над рівнем моря.

Підкорення Манаслу

Цьогоріч я вирішила піти на Манаслу, тому що у вересні 2022 року через високий ризик лавин ми на неї не зійшли – дійшли майже до кінця, але в останню штурмову ніч почали масово сходити лавини, й ми евакуювалися. У мене були якісь «незакриті рахунки». До того ж Манаслу – неймовірно гарна гора, як льодова казка. 

На цей раз я хотіла підкорити вершину без кисню. Проте у мене не вийшло, оскільки перед першим акліматизаційним виходом в базовому таборі я захворіла на гайморит. Тиждень приймала антибіотики, й це майже унеможливило моє безкисневе сходження. Але я до кінця сподівалась, що зможу це зробити. На переході з першого до другого базового табору у мене почалась лихоманка, і я навіть йти не могла, проте все одно не втрачала надії піднятись без кисню. Мене хотіли вже спускати вниз, проте я одягла кисень і все ж зійшла на вершину.

Відновлення після експедицій

Мій батько тренер-фізіолог і його дуже засмучує мій графік походів. Коли я йшла на Манаслу, я й сама відчувала, що ще не відновилась. Коли я не в Україні, я проживаю у Хорватії біля моря, але цього все одно мало.

Після кожної експедиції я собі обіцяю, що у мене буде хоча б місяць відпочинку. І не виходить. Я загадала, що, можливо, вийде цією зимою навчитися серфити. Просто кожен день виходити до океану і вчитися. Це буде і відновлення, і фізична підготовка.

Тому що в горах, попри те, що ми виконуємо величезну фізичну роботу, ми втрачаємо м’язи. Висота їх «з’їдає», адже організму не вистачає кисню. Наприклад, якби я робила такі ж навантаження на землі, як я роблю у горах, я була б бодибілдеркою. Але коли альпіністи повертаються з експедиції, вони виглядають так, ніби ніколи не були в спортзалі.

Росіяни, які зустрічаються під час експедицій

У 2022 році тема війни в Україні була номер один у всіх експедиціях. Я отримувала величезну кількість співчуття від людей на Евересті. У Непалі всі цікавились, що у нас відбувається, про це говорили у всіх новинах. Зараз вже не так – тема України вже не в інформаційному полі. Навіть цього року декілька людей у мене запитували, чи закінчилася вже війна. Я, звісно, розповідаю, що нічого не скінчилося. Але багато людей досі підтримують Україну й українців. Мої друзі-альпіністи слідкують за моєю сторінкою в Instagram, і вони знають, що відбувається в Україні.

Я зустрічала росіян під час експедицій. Зараз їх набагато більше, ніж українців. Багато країн закрили в’їзд для росіян, і вони масово їдуть у Непал. Я з ними не спілкуюся. До повномасштабного вторгнення у мене були знайомі з росії, у перші два місяці війни вони мені писали слова підтримки та вибачались. Але так було лише перші два місяці, зараз я для них ворог, оскільки підняла прапор України на Евересті. Ми тоді ще й зняли унікальне відео – єдина у світі дронова зйомка над вершиною. Про це відео говорить весь світ і це привертає увагу до України та війни.

Цьогоріч у базовому таборі на Манаслу під час церемонії пуджаблагословіння гори неподалік від нас сиділи росіяни. Один з них, дуже молодий, був у червоних шкарпетках з серпом та молотом. От що там у голові може бути? З нього всі сміялися.

Наступна вершина та альпіністська мрія

Я вирішила зробити паузу з горами до наступного весняного сезону. Потім, якщо я піду на восьмитисячник – це буде Лхоцзе у Гімалаях. Це дуже високий восьмитисячник, він входить у п’ятірку найвищий у світі та розташований поруч з Еверестом. Я дуже люблю еверестівську експедицію, а Лхоцзе повністю сходиться маршрутом з Еверестом аж до третього висотного табору. Друзі, які сходили на Лхоцзе, розповідали, що там можна побачити неймовірну картину: Еверест і ланцюжок ліхтариків людей, які підіймаються. Це дуже гарно, і, я думаю, це буде моя улюблена експедиція.

У мене є мрія завершити програму «Корона землі», тобто піднятися на 14 найвищих гір світу, восьмитисячників. Це найпотужніша програма у світі. Минулого року я дуже загорілася цим, але, по-перше, це потребує багато коштів, а, по-друге, дуже виснажливо. Можливо я зроблю це до 40 років, а можливо й пізніше.

У альпіністів немає вікових обмежень. Є альпініст Карлос Сорія з Іспанії, якому 84 роки, і він досі ходить на восьмитисячники. Це просто унікальна людина, він піднявся на 12 восьмитисячників. Зараз Карлос ходить на Дхаулагірі і не може туди зійти. Він вже 13 експедицій провів на цю гору, і так і не зійшов на неї. Якщо Карлос все ж підніметься, йому залишиться піднятись лише на ще один восьмитисячник і він завершить програму «Корона землі».

Моя подруга Пейпер з Австралії, їй 50 років, зараз робить унікальну програму – вона вирішила сходити на всі 14 восьмитисячників без кисню.

Дам всім пораду: якщо ви хочете зробити якийсь крок вперед чи щось нове, але вам страшно, все одно робіть. Життя завжди винагороджує за сміливість.

«Група підтримки альпіністки»

На мої сходження мене надихають українці, які ж неймовірною силою духа виборюють свою свободу.

Мої батько і брат також пішли добровольцями спочатку в тероборону, а потім і на фронт.

Вони мене дуже підтримують під час експедицій – батько, брат і сестра. У нас є група у Viber, яка так і називається «Група підтримки альпіністки». Перед кожним сходження і після кожного спуску я в першу чергу пишу їм, що зі мною все добре. Батько найбільше хвилюється за мене кожен раз, але він розуміє, що нічого не змінить: якщо я вирішила йти на Еверест – я піду.

Зараз я розумію, що для мене найголовніше – це життя, і мені хочеться отримувати від нього задоволення.

• Раніше психологиня, авторка проєкту «Дівчата, які чекають», керівниця груп підтримки у Veteran HUB Марія Стецюк розповіла, як спілкуватися з близькими військових, яких помилок припускаються люди у спілкуванні та як працюють групи підтримки для жінок, які чекають.