Андрій Журжій – автор контенту на сайті

Слово приватизація в Україні сприймається дещо «з душком». У 90-х роках олігархи за безцінь скуповували в держави підприємства, фабрики, комунальне майно. Після цього підприємства, де працювали тисячі людей, найчастіше закривали або зносили, і на їхньому місці виникали торговельні центри та житлові комплекси. Але сьогодні, на мою думку, приватизація – це єдиний спосіб врятувати історичні об'єкти від руйнування. Наприкінці літа чиновники з КМДА опублікували цинічний допис з гаслом «Житній ринок жив, живе та буде жити!», у якому звинуватили Inzhur у шахрайстві через збори на приватизацію ринку. Подивімося, як живуть історичні ринки, що знаходяться в комунальній власності. Для цього ми з колегами особисто сходили на найбільші ринки Києва. Перед тим як перейти до опису та фотографій, невеликий лікбез про роль ринків у житті міст. Історично ринок або торговельна площа були культурними та суспільними центрами в європейських містах. Окрім прямої функції – торгівлі – там зустрічалися люди різних професій і соціальних груп, обмінювалися новинами, обговорювали політичні та соціальні питання. Там же проводили культурні заходи – фестивалі, ярмарки, вуличні вистави. Не дивно, що часто планування та архітектура міста формувалася навколо ринків. Поруч з ними виникали вулиці, житлові квартали, площі. Київ та інші українські міста, особливо ті, що близькі до Європи в західних областях, не були винятком із цієї тенденції. Усе змінилося за радянського союзу. Під час загальної бідності ринки виконували лише свою основну функцію – торгівлю їжею і предметами першої потреби. Так тривало і в 90-х роках, за часів тотального дефіциту всього та відсутності в більшості людей грошей. І так продовжується зараз. За цей час у Європі концепцію ринків переосмислили, і тепер найстаріші європейські ринки знову повернулися до свого початкового концепту – стали центром культурного та суспільного життя міста й місцем паломництва туристів. Для купівлі продуктів, зрештою, є супермаркети або продуктові ринки у спальних районах міста. За прикладами далеко ходити не треба. Стамбульський Гранд-базар сьогодні є місцем, куди за враженнями щороку йдуть мільйони туристів, про який знімають фільми та документальні стрічки. Його склепінчасті стелі розписані орнаментами та візерунками, всередині є мечеті, фонтани, лазні та навіть поліційні відділки. Ну і, само собою, можна купити все – від антикваріату і ювелірки до килимів і спецій. Стамбульський Гранд-базар Схожа концепція і в лондонського Боро-маркету. Його павільйони прикрашені вікторіанськими залізними конструкціями, а околиці заповнені затишними кафе та ресторанами. Ринок став місцем зустрічі гурманів і шеф-кухарів. Тут проводять кулінарні майстер-класи, дегустації та фестивалі їжі. Боро-маркет також відомий за фільмами «Щоденник Бріджит Джонс» і «Гаррі Поттер». Ще один відомий гастрономічний центр у Європі – це ринок «Ла Бокерія», офіційно відомий як Mercat de Sant Josep. Він розташований у самому серці Барселони, на вулиці Ла Рамбла. Перші згадки про ринок датуються XIII століттям, коли тут торгували м'ясом. Сучасна будівля ринку була відкрита 1853 року та являє собою залізну конструкцію з великими скляними вікнами, що пропускають природне світло. Вхід прикрашений мозаїкою у стилі модерн. На території ринку велика кількість гастрономічних лавок, тапас-барів, ресторанів, де можна не лише купити їжу, але й відразу її спожити з келихом вина. Усе, з передмовою закінчили. А тепер подивімося, як живуть київські ринки. Володимирський ринок на перетині вулиць Антоновича, Німецької та Володимиро-Либідської. Один з найстаріших ринків столиці, перші згадки про нього датуються першою половиною XIX століття. Колись там продавали все – від м'яса та молочних продуктів до корів, сіна й вугілля. Головний корпус ринку перебудували наприкінці 60-х років, коли на його місці побудували Палац «Україна», а сам ринок змістився в сусідній квартал. У 90-х роках там знову торгували всім – від китайського ширвжитку та секонд-хенду до фермерських продуктів. Приблизно тим самим там торгують і зараз. На першому поверсі розташовані торговельні лотки з непоганим асортиментом їжі. Є свіже м'ясо, риба, багато фруктів та овочів, солодощі, фермерські яйця, і навіть лоток із грецькими продуктами. На другому поверсі торгують одягом, там же його й ремонтують, причому кіосків з ремонту одягу вдалося нарахувати декілька. Попит на одяг, судячи з усього, невеликий, і якщо на першому поверсі порожніх місць відносно небагато, то другий занедбаний трохи більше ніж повністю. Поїсти на ринку не вийде, єдине кафе-їдальня знаходиться на другому поверсі, і воно зачинене. Кіоски-кафешки є лише за межами ринку. Шашлична, кіоски з кавою, узбецька кухня Non з чебуреками. Гнітючого враження ринок не залишає, але свіже дихання йому б точно не завадило. Печерський ринок, він же «Барабан», сусідить із щільними рядами МАФів і торговельних кіосків. Колись будівля у стилі радянського модернізму виглядала приголомшливо. Його авторка архітекторка Алла Аніщенко дотримувалася концепції, що круглі форми найкраще підходять для ринків, адже в них вміщується більше торговців, а будівництво обходиться дешевше. Навряд чи архітекторка замислювалася, що її дизайн стане основою для супермаркету, але сьогодні саме так і вийшло. Всередині будівлі колишнього ринку знаходиться «Велика кишеня». Поруч розташувалися торговельні ряди у вигляді пластикових будок і кілька кафе, їдалень і кав'ярень, куди йдуть перекусити працівники навколишніх банків, прокуратури та суду. Якщо придивитися, то між МАФами можна розгледіти елементи історичної частини ринку. «Бессарабка», одна з найвідоміших будівель Києва, веде свою історію з кінця XIX – початку XX століття. Цей ринок побудували на гроші мецената Лазаря Бродського, який заповів кошти для створення критого ринку в Києві. Ідея полягала в тому, щоб зробити торгівлю зручною та цивілізованою для місцевих жителів і продавців. Ринок став першим критим ринком у Києві, де можна було не лише купувати продукти, але й зберігати їх у холодних приміщеннях – на той момент це було нововведенням для міста. До початку повномасштабної війни ринок ломився від делікатесів – від копченої риби до чорної ікри, всередині працювали кав'ярні та кафе з азійською їжею. У серпні київська влада почала ремонт, який супроводжувався знесенням історичних конструкцій. Уся ця історія справедливо обурила киян і викликала великий резонанс у суспільстві. Після цього так званий ремонт призупинили, а ринок частково повернувся до роботи. Ринок заповнений торговцями від сили на 20%, кафе та ресторани зачинені, велика частина столів пустує, половина приміщення затягнута чорною плівкою. Залишається сподіватися, що після ремонту ринку повернуть його колишній вигляд. За аналогією з Печерським ринком частину «Бессарабки» також займає супермаркет – вхід з боку Хрещатика веде в Novus, на сам ринок можна зайти лише з боку «Арени». Житній ринок, навколо якого нещодавно розгорівся скандал з можливим знесенням і подальшим будівництвом на його місці висоток, поки що живий. На щастя, такий явний «договірняк» викликав бурю обурення серед киян, і підставний аукціон перенесли. Як і інші центральні ринки, «Житній» виглядає напівзанедбаним, особливо другий поверх, де торгують одягом і господарськими товарами. На першому поверсі торговців теж небагато, від сили 30–40% зі стандартним набором продуктів – овочі, фрукти, м'ясо, риба та молочні продукти, що додають ринку характерний запах. Якщо придивитися уважніше, то ринку потрібен ремонт, і чим швидше, тим краще. Зі стелі стікає вода, комунікації іржаві і прогнили, внутрішні коридори нагадують ілюстрації із гри S.T.A.L.K.E.R., розбиті вікна закриті шматками фанери. Перекусити всередині не вийде, але по периметру ринку, упереміш з МАФами із сумками «мрія окупанта» й туалетним папером, розташувалися кіоски з галушками, фалафелем, шаурмою та різною хіпстерською їжею. Сінний ринок змінився кардинальніше за всіх. У 2004 році київські чиновники під виглядом реконструкції демонтували 100% даху та опорних конструкцій і весь перший поверх. У 2015 році, коли залишки ринку перетворилися на руїни, на його місці, попри протести киян, виросла безлика «свічка» з пафосною назвою «Ярославів град». Загальні враження від побаченого сумні. Історичні столичні ринки зникають, перетворюються на барахолки, і все більше нагадують застиглі в часі уламки радянського минулого. Прямо зараз усі ми ще можемо врятувати «Житній». Ринок має отримати нове життя: сучасне, перспективне, але зі збереженням атмосфери, архітектури та цільового призначення. Ринок залишиться, але при цьому додатково отримає нові фудкорти з ресторанами і простори для проведення культурних заходів міста. «Житній» може стати ще крутішим! Ми в компанії Inzhur замовили за власні кошти проєкт ревіталізації «Житнього» від відомого світового розробника Colliers, а понад тисячу небайдужих українців уже погодилися брати участь коштами у приватизації ринку. Після того як ми запропонуємо свою концепцію розвитку ринку, у Київради буде вибір: або продовжувати намагатися проштовхнути приховану приватизацію ринку, або виставити його на прозорий аукціон і дати можливість небайдужим киянам відновити перлину Подолу. Поки київські чиновники відкрито торгують державним майном і місце директора ринку можна купити за $30 тис., майбутнього в нього немає. Така «комунальна власність», яку я побачив, пройшовши київськими ринками, киянам не потрібна!