Артем Гринько – автор контенту на сайті

Останні три місяці в Києві я знаходився у пошуках себе. Працювати в організації заходів і поруч із журналістикою мені вже не хотілося. Я потихеньку освоював ІТ і підшукував собі необхідні курси, але в голові завжди тримав інші хобі, якими хотів би займатися. Я мріяв допомагати дітям та онкохворим Одним з таких хобі, які мені хотілося б втілити в життя, була благодійність. Артем Гринько У своїх мріях я уявляв, як допомагаю дітям в Африці або знаходжу ліки для онкохворих дітей, може, навіть дорослих. Але я ніяк не міг уявити що о п'ятій ранку йтиму зі свого будинку з дівчиною, нашвидкуруч узявши із собою пару речей. Ніяк не міг уявити, що замість допомоги дітям і нужденним я намагатимуся допомогти солдатам із ЗСУ та тероборони. Я став розбиратися в бронежилетах та оптиці Коли я їхав з Києва, на моєму рахунку було 743 грн. Я дістався безпечного місця і перші два дні був у психологічній ямі. Вийти з неї допоміг один мій друг Валентин, який служить у ЗСУ в загоні особливого призначення. Я просто не знав, чим йому допомогти, але з ввічливості запитав, чи не потрібна йому допомога. І він попросив знайти для нього тепловізори. Тепловізори я так і не знайшов, але в розмові все більше розумів, що можу допомогти чимось іншим. За короткий час я зрозумів різницю між бронежилетом і плитоноскою, між керамічною плитою та залізною, почав розбиратися в кольорах і щільності тканин для армійського одягу. Я зрозумів, навіщо потрібні підсумки, наколінники, підлокітники, тактичні рукавички й окуляри, дізнався, що таке ПБС – у народі глушак для зброї. Знаходилось дедалі більше людей, які пропонували розвантаження, дрони, дощовики, оптику. Хтось стріляє, а хтось подає патрони Перший мій збір зібрав приблизно 7 тис. грн. Більшість із цих грошей перевели мої друзі та родичі, жінка, яка працює з моєю тіткою, і лише пара людей з Facebook. На ці гроші я купив дві плитоноски з Кременчука. Хороші, з гарної тканини і на всі груди, із вшитими кишенями для магазинів зброї. Коли хлопці в Києві отримали, вони були в захваті, і вже за свої гроші замовили ще сім штук. Хоча в загоні в них набагато більше людей. Люди почали шукати мене просто в інтернеті. Одним з них був хлопець з Івано-Франківська. Він замовив для своїх хлопців десять плитоносок і знайшов у себе в місті десять залізних плит. Ми почали співпрацювати та разом шукати необхідні фінанси й амуніцію. Чим більше ми знаходили, тим більше запитів було від солдатів ЗСУ. Хтось стріляє, а хтось подає патрони. І я з гордістю хотів би сказати після війни: я подав стільки, скільки зміг. Хочу повернутися до Києва зі своїми 743 грн та розпочати нове життя. Але не зараз. Зараз я хочу подавати патрони у вигляді амуніції для моїх друзів і не тільки, для будь-якого героя цієї країни.