Олександр Деркач – автор контенту на сайті

Багато зараз різних дискусій на тему «що буде після перемоги». Одна з них про долю наших біженців. Чи повернуться вони. Це добре, що така дискусія є. Погано, що вона йде не з того кінця. Одні пишуть: народ «розсобачився» там на віденських кавах і круасанах і вже ніколи не повернеться. Хіба що президента поміняють і суддів. Інші: що треба зарплату дати «як у Європі», а краще – більшу. І тоді вони ще подумають. Деякі взагалі за те, щоб нікого більше не випускати, щоб не розбіглись – хай тут сидять. Але треба зрозуміти: міграція – не завжди зло. Уявімо сьогодні ситуацію, що ті наші люди, які виїхали за кордон, тиняються вулицями без роботи та грошей. Уявили? До того ж, у всьому світі трудова міграція, це абсолютно нормальний процес. А в Євросоюзі вона взагалі розглядається як основне надбання. Тому сьогодні за межами рідної країни працюють майже 15% румун, 12% литовців, 11% португальців і латвійців тощо. Ми любимо рівнятись з Польщею. За кордоном Польщі працює 2.5 млн поляків. Це по «нових» країнах, а що по «старих»? В Німеччині працює 600 тис. італійців, в Іспанії 300 тис. британців, в Австрії 200 тис. німців і так далі. Головна проблема – не президент (бо вона в нас була при всіх президентах), не правосуддя, не ментальність, і не черстві круасани на зупинці 62-го автобуса. А в тому, що в нас вже до війни не вистачало 3 млн робочих місць. І відповідно, 3 млн виїхало з країни на заробітки. А зараз не вистачає, мабуть, мільйонів 5-6. Тож говорити про повернення людей і пропонувати це повернення можна буде тільки після того, як для них будуть створюватись робочі місця. І це головне питання. На яке немає відповіді. Бо можна їздити по конференціях «відбудови» і радісно декларувати з трибун про $900 млрд приватних інвестицій і трильйон ВВП через 10 років після війни. Тільки де і ким все це буде вироблятись, і хто все це буде купувати? Про це треба думати. А не про те, як «загнати» людей назад. Джерело: Facebook Oleksandr Derkach