Олександр Карпюк – автор контенту на сайті

Це тема, про яку вже треба казати. Так, це важка і незрозуміла тема для тих, хто аналізує війну поверхнево. Бо загалом у нас аналіз війни дуже спрощений – так щоб не розповідати правду, а казати те, що хочуть почути. Саме тому в нас у топах рейтингу Арестович, Жданов, Світан і багато інших псевдоекспертів, які не бачивши цієї війни наживо вже сформулювали бачення у людей так, як вони це можуть зрозуміти, упускаючи нюанси, з яких і побудована війна. Війна – це складніше ніж розуміє пересічний громадянин. Це шлях проб та помилок, як наших, так і супротивника. І на жаль деякі ситуації не можна відтворити синтетично, а тільки пройтися шляхом кровавих зіткнень. Ми вже достатньо пройшли таких шляхів та накопичили багато досвіду, щоб нарешті почати розвиватись у цьому напрямку. Майстерність, від якої залежить життя Багато диванних експертів заявляє про те, що от якби нам стільки дронів чи ракет, то ми б вже всіх перемогли. Це, на жаль, неправда. Дрон сам по собі не вирішить окрему задачу, він ефективний коли він працює в системі. Якщо це розвідувальний дрон, то має бути система координації з дружнім РЕБом та ППО, повинна бути система аналізу неба та триангуляцій ворожих РЕБів та ЗРК, постійний потік даних з перехватів, переміщень сил та засобів противника, а екіпаж повинен розуміти які йому потрібні інструменти для успішного виконання місії. Якщо це ударний дрон, то це взаємодія з розвідданими на різних рівнях, планування ударних місій, швидка реакція на появу ворожої техніки чи особового складу та влучання. Якщо ти виконуєш роботу з корегування, то як її побудувати, щоб ти зміг відпрацювати поки арта не поїхала на перекат і повернути дрон. А це не так просто, бо при перших прильотах арти ворожий РЕР починає «мацати» частоти та триангулювати борт корегувальника, щоб задавити його РЕБом, а якщо він буде знати його положення в небі, то Тор 2М зʼявиться швидко, і промацавши теплаком небо, він знайде тебе і зібʼє. Це тактично-оперативний комплекс який доганяє винищувачі на багато кілометрів, що йому повільний та обмежений в пілотуванні невеликий планер? Розпланувати маршрути, знати, що ти будеш робити в критичній ситуації, маршрути виїзду ЗРК, щоб побачити їх першими та ТТХ, щоб уникнути заходу у зону ураження – це і є майстерність. І від цієї майстерності залежить наскільки успішно зараз відпрацює арта. А піт артилерії завжди спасає кров піхоти. Якщо ти аеророзвідник технічної розвідки, який повинен працювати по тилах ворога, то ти повинен знати ще більше. Працювати у 2-3 ешелоні, знаходити цілі для Himars та авіації, виконувати задачі в зоні активної роботи ППО, прослизнути максимально глибоко непоміченим, зіграти в «кішки-мишки» з ворожим ППО. Воно в шоку від такої зухвалості вже майже тримає тебе на екрані візора. А потім, зібравши таку цінну інформацію, яка дозволить не бити по кожній САУшці Himars, а накривати ці САУшки в місцях зберігання зі складами БК та особовим складом, все ж таки повернути борт з великої відстані на майже розрядженій батареї. Це завжди ефективніше ніж вибивати ворожі машини вже на полі бою. Але тут потрібен досвід та майстерність. І в нас є вже багато екіпажів що це вміють, але треба, щоб це вміли всі. Координація, впровадження успішного досвіду та навчання – це те, на чому ми зараз повинні бути зосереджені. Бо технічно ми не вивеземо. В нас є Himars, які завдяки досвіду, координації та майстерності змогли стати на рівень більш потужним «Калібрам» та С-300, яких досі у росіян більше. Але це треба розвивати по всім напрямкам. Я не експерт зі всього, але я повністю відданий тій справі якою займаюсь. Це аеророзвідка. Тому буду брати, як маркер її. Втримували позиції попри все Коли нашу 59 бригаду перемістили з Херсону під Піски, це було дуже важко, на нашій лінії був Бахмут-2. З нескінченною кількістю вагнерів, з артилерійським шквалом, та, як тоді здавалося, безлімітом арти та важкої бронетехніки у ворога. Ми встояли. Хоча ми навіть не механізована, а звичайна мотопіхотна бригада. План росіян був в тому щоб відкинути нас з цієї лінії до Карлівки, зробити собі потужний плацдарм для захвату Авдіївки. Адже ми трималися за позиції навіть перед більш численним противником і були для них, як кістка в горлі. Ми тримались, підтримували побратимів і всі разом робили свою справу. І це стало запорукою успіху. 59 бригада стала, мабуть, єдиною бригадою на цій лінії, яка зараз тримає суттєво більше позицій, ніж коли вона тільки зайшла на Первомайське-Невельське. І це при тому, що після Херсону нас навіть не виводили на відновлення боєздатності. Коли я взимку аналізував загальні проблеми на лінії, коли хмари ще були на висоті 100-300 метрів, що блокувало роботу великих крил і все трималось на мавіках, я прямо сказав комбригу, що моя цінність тут не в тому, що в бригаді буде ще один екіпаж великих крил. А в тому, що коли хмари розійдуться і в небі системно почнуть працювати Орлани та Зали, ми будемо готові показати системну роботу і я її побудую. Комбриг мене почув і дав карт-бланш. І в нас вийшло. Побудована система оперативної обізнаності та координації між пілотами великих крил та артилерію/розвідкою бригади дала ту синергію, при якій ми були просто кращі за противника. Хоча в нас багато чого не було. В нас не було НАТОвської техніки, у нас не вистачало снарядів, а самим стріляючим танком був захоплений на Херсоні Т-62 з великим запасом БК. Наші бійці не були Рембо, але всі, хто не сидів в окопах старались зробити все, щоб захистити свого бійця. Комбриг будував систему, цікавився новинками, багато часу віддавав, щоб побудувати ешелоновану систему РЕБу та РЕРу. Там, де в нас не вистачало снарядів ми компенсували ФПВ з БЧ різної потужності. Там, де були потрібні системні рішення по координації, ми їх застосовували. Щоб ніхто не міг зненацька залетіти на наші позиції. Щоб при кожній ситуації нам було чим відповісти. І це був довгий шлях в багато місяців, з великою інтенсивністю боїв. Ми просто були ефективніші за ворога. Так просто звучить, а так багато в це було покладено сил. Мені, наприклад, було дуже приємно, коли наш пілот Дмитро Кіт, побувавши на інших ділянках фронту, відмітив, що в нас дійсно все працює як треба, і це дає можливість виконувати задачі стабільно так, як не можуть виконувати інші пілоти, бо в них просто не вистачає цих допоміжних інструментів, які в сукупності й роблять його роботу стабільною та ефективною. І річ не в пілотах, а в тому, що недостатньо бути шестернею у механізмі, якщо інші шестерні не працюють теж на тебе. Один дрон нічого не вирішує. Перемагає система. Нам треба будувати цю систему, по всім військам. І це непросто. У тих же росіян відносно нас не така велика номенклатура дронів. Якщо брати ті дрони якими працює ЗСУ, то там вже десятки різних комплексів. Дуже важко зрозуміти який дрон що вміє, а які задачі краще на нього не покладати, які в кожному комплексі є нюанси та можливості що дозволять реалізувати його на 100%. Пума, Флай, Посейдон, Шарк, Лелека, Фурія, Мінішарк, PD-2, ACS-3, Heidrun, Валькірія та багато інших. Спробуй розібратися, як краще використовувати кожен дрон. Але це треба робити. Бо зараз у війська заходить багато дронів, але з кількістю падає їх ефективність. Досвідчені екіпажі в бригадах, де побудована система, дають гарні результати. Але так не у всіх. А треба, щоб це стало константою. Бо неважливо скільки бортів ти дав в бригаду, якщо пілот нескоординований з дружнім РЕБом не може відлетіти і на 5 км від точки зльоту, бо по азимуту його наземної станції на тих же частотах працює наш РЕБ. Бойова робота, яка повинна берегти кров піхоти стає квестом по порятунку борта. Неважливо наскільки крутий в тебе комплекс, якщо ти не знаєш як протидіяти ворожому РЕБу та ЗРК. Неважливо скільки вашій бригаді дали мавіків, якщо ви не знаєте як скоординувати роботу постів, які повинні постійно бути в повітрі. Неважливо як пілот мавіка літає на полігоні, якщо він не знає як підготувати свій мавік до бойової роботи, і яку саме роботу він повинен виконувати системно. Дрон сам по собі нічого не вирішує. Himars сам по собі нічого не вирішує. І навіть дуже досвідчений екіпаж нічого не вирішує на поле бою без побудованої системи. Я багато аналізую роботу ворожих екіпажів. Для мене, як для людини, яка колись виконувала задачі снайпера та розвідника, дрон є такою ж частиною групи, як людина. Це продовження людини, її руки, її зброя, як гвинтівка у снайпера. І завжди, коли я бачу триангуляції ворожих бортів, я намагаюсь зрозуміти цілі та задачі ворожого екіпажу. Чому вони полетіли саме сюди, які вогневі засоби в секторі можуть відпрацювати на ці дистанції, чому саме цей тип крила, а не інший. І можу сказати одне: ворог теж вчиться. Застосовує нові практики. І робить це успішно. Так, не швидко і, маючи велику перевагу в технічному потенціалі, він взагалі повинен нас розчавити. Але ми кращі. Ефективніші при мінімумі засобів. На жаль, при нинішній тенденції він може нас наздогнати. А ми не можемо собі цього дозволити. Бо в нас ще довгий і кровавий контрнаступ, коли ми повинні забирати свою землю кілометр за кілометром, під ударами ворожої авіації та з кількістю ракет, яка для нас завжди буде недосяжною. Ми повинні дуже економно та раціонально використовувати свій ресурс, який вже є і його має бути достатньо для нашої перемоги. Росіянам важко. Вони на чужій землі в експедиційній операції, а це зовсім не те що боронити свою землю. В них великі проблеми з логістикою. З мотивацією. ЗСУ зрозуміли вже, що другої Харківської операції не буде. Буде важке продирання через укріпрайони та заміновані поля, притому, що паритету в артилерії в нас, мабуть, і не буде до кінця війни. Десь я натикався на аналітику, що ВС РФ під час війни вже вистріляли біля 10 млн артилерійських снарядів різних калібрів, і на складах в них ще як мінімум 5 млн снарядів і це без урахування того що вони зараз виробляють. Доволі невеселі цифри з урахуванням того скільки ми чекаємо той самий мільйон снарядів від союзників. Але ми змогли стати ефективнішими в контрбатарейній боротьбі навіть не маючи паритету. Зможемо стати ефективнішими і в інших напрямках. Але, якщо ми хочемо перемогти, то впровадження вдалих рішень у мінімальні строки, систематизація процесів та зменшення часу реакції на різні події на полі бою та обмін досвідом повинні стати нашим аргументом. Тоді забезпечення ЗСУ дронами та іншими засобами дасть той результат, який переломить більшого, але вкрай неповороткого супротивника, який реалізовує свій досвід не так швидко. Правильна система злагодження, координації та використання сил та засобів на полі бою це і є наша запорука перемоги. І це набагато складніша тема, ніж просто закупити в армію безліч гаджетів. Але поки що, на жаль, чомусь запорукою успіху в деяких напрямках є не якість, а кількість. Хоча тільки в синергії вони можуть дати потрібний результат, одне без іншого не працює. Я ніколи не забуду завдяки кому я сиджу у відносній безпеці під час роботи, якщо порівнювати мене з піхотинцем, який сидить в окопі. Так, я теж пріоритетна ціль. По мені били артою, наші бази декілька разів накривали ракетами. Але рандомно загинути у піхотинця в окопі набагато більше шансів, ніж у мене, що сидить за декілька кілометрів від ЛБЗ і прикутий поглядом до екрана Getac. Моя робота повинна спасати життя піхотинців. Я про це не забуду ніколи. Гарно щоб це памʼятали деякі військові чини, щоб це мотивувало їх на своєму робочому місці проявляти ініціативу та впроваджувати рішення, які теж будуть берегти кров піхоти. Бо крові ми ще проллємо багато. І своєї, і чужої. Всі пишуть що нам треба багато засобів і тоді літачки летять, всіх бомблять, все ж просто. Ні, все набагато складніше. Ефективність – це ланка дій та рішень, які зʼявились на досвіді, причому на кровавому досвіді. І ми на 300% повинні це все реалізувати в ЗСУ. Про це треба говорити та вимагати результатів в цьому напрямку. Інакше проти більшого та могутнішого супротивника ми не вистоїмо. Джерело: Facebook Serg Marco