Павло Себастьянович – автор контенту на сайті

Чи існує ідеальна держава? Задаюсь цим питанням відтоді, як для мене стало очевидним, що основну роль в успіху країни, а також у якості життя, у матеріальному рівні життя людей відіграє тільки один суб'єкт – держапарат. Павло Себастьянович Питання успішності країни, питання розвиненої промисловості, питання передових систем освіти та охорони здоров'я, питання сильної армії – це питання ефективності держапарату. Україна – яскравий приклад неефективності та опортунізму держслужбовців. «Яйця по 17» відноситься до всього держапарату – від найближчого оточення президента до невеликої адміністрації провінційної об'єднаної територіальної громади. За невеликим винятком кожен призначений чи обраний чиновник прагне збагатитися на кожній транзакції, яка потрапляє до зони його відповідальності. Тому кожен чиновник прагне законодавчо розширити свої повноваження та сферу дозволів, сертифікації, ліцензування, погодження. За 30 років незалежності чиновниками і депутатами не тільки сформовано законодавче поле, в якому неможливе вільне підприємництво і поява інновацій, а й сам процес законотворчості набув вигляду стрибка галопом. Тільки з податкової тематики за одну каденцію було внесено 36 законів (!!!). Кожен з них вводить нові регуляції та обмеження для підприємців і нові ж повноваження для контролюючих органів. І я впевнений, що так само справи йдуть у кожній галузі – в освіті, охороні здоров'я, будівництві, промисловості, армії тощо. Ефективність – це співвідношення свободи та справедливості. Яскраві представники двох концепцій свободи та справедливості у минулому – це США та СРСР. Український держапарат чомусь вирішив не змінювати радянський стиль управління і незважаючи на те, що капітал, який інвестують у бізнес, уже не є державним, і не потребує перевірок, органи контролю продовжують практику ВБХСС – перевіряти та контролювати кожне підприємство. Молоді українці, можливо, й не чули такої абревіатури, розшифровую. ВБХСС – це відділ боротьби з розкраданнями соціалістичної власності. Для СРСР це мало логічне пояснення – інвестиції, на які створювалася радянська промисловість, були державними. І саме держава стежила за тим, як ці інвестиції використовуються. Так само сьогодні інвестори в усьому світі стежать за своїми інвестиціями, контролюють та захищають їх. Але парадокс у тому, що сьогоднішній приватний інвестор не потребує допомоги держави щодо контролю за своїми інвестиціями. Цей сервіс нав'язується нам чиновниками як за замовчуванням необхідний. Ось вам перша причина, чому в Україну не приходять інвестиції – ніхто не хоче цієї «допомоги» вітчизняних пострадянських «інвест-нянь». Чи мають бути хоч якісь державні установи, які контролюють бізнес? Буду радикальним. Вони непотрібні. І тут виникає законне та логічне питання – а що, якщо... отруять, забруднять, затоплять, засиплять, зіпсують тощо? Я маю відповідь. У всіх цих випадках постраждала сторона повинна мати змогу звернутися до поліції. Поліція проведе розслідування, та суд встановить провину. Чи повинні бути в країні якісь державні агенства? На мій погляд, так. Агенства з екології, енергетики, освіти та інші мають бути. Не міністерства, а саме агенства, які вирішують проблеми, коли вони виникають. Світова практика показала, що перший крок до ефективності – це перехід держави від контролю до захисту прав. Держава має припинити контролювати та почати захищати громадян від контролю. Від самої себе тобто. Законодавча діяльність у найближчі роки, тобто після зміни влади, має полягати в ліквідації пачками того законодавчого спаму, який ухвалювався за роки незалежності. Зайвий контроль мають прибирати разом з інституціями, які цей контроль здійснюють. Близько 80 тис. держінспекторів мають бути сьогодні відпущені на свободу. Упевнений, ці підприємливі та грамотні люди знайдуть себе на ринку праці. Другим кроком до підвищення ефективності держапарату буде персональний склад. Хто має працювати в держапараті? Що це мають бути за люди? Здебільшого це мають бути ті люди, які протягом останніх років свого життя займалися волонтерською, громадською діяльністю – активісти, правозахисники. Тобто люди, які і без зарплати роблять те, що мали б робити чиновники і депутати. Ми всі знаємо таких людей, які з незрозумілих для багатьох причин, займаються суспільним інтересом. Він збігається з їхніми особистими інтересами. Суспільний інтерес полягає у збереженні екології, у гармонійному розвитку міст та інфраструктури, у зростанні добробуту громадян. Не лише суддів та прокурорів, а й пенсіонерів, вчителів, лікарів нарівні із суддями та прокурорами. Суспільний інтерес полягає у зростанні економіки, у зростанні кількості підприємств та робочих місць. Суспільний інтерес полягає у зростанні військової могутності. І сьогодні цим також опікуються волонтери. Нам необхідно розробити механізм, коли до влади приходять люди, особистий інтерес яких збігається з суспільним. Люди з історією суспільної активності. Люди з готовими відповідями на виклики, що стоять перед країною. Іншими словами – нам потрібна демократія. Нам потрібна система виборів, яка приводить на кожну посаду людину, яка найбільше відповідає цій посаді. Адже сьогодні ні в кого навіть не виникає сумніву, що ні в парламенті, ні в уряді, ні в Офісі президента просто немає людей, які думають про суспільний інтерес. Коли ви чули від когось з представників влади про економічне зростання? Про зростання добробуту? Про хоч щось корисне для суспільства? Ніхто навіть не декларує таких цілей. Немає жодної законодавчої ініціативи, немає жодного указу президента, немає жодної постанови уряду, спрямованої на те, щоб поліпшити життя більшості громадян! Немає зовсім. Усі зусилля депутатів та чиновників спрямовані на посилення контролю, наведення порядку, на посилення податкового та адміністративного тиску на громадян. Унікальна у нас держава для європейської родини. Там все про свободу, а у нас все про «наведення порядку». Ніхто не знає ідеального співвідношення держапарату та громадянського суспільства, але всім зрозумілий напрямок реформування – скорочення держапарату кількісно та зміна складу якісно. Усім зрозуміло, що інші люди впоралися б з функцією постачання армії, виробництва озброєнь набагато краще за корупціонера «яйця по 17». Я досі не розумію, як ця людина може представляти нашу країну на міжнародній арені після триваючих корупційних скандалів у його відомстві. З економічними реформами розробники закону про податок на виведений капітал впоралися б набагато краще, ніж наш славний щипач гусей. За всієї очевидної неефективності, після всіх зашкварів з амністіями, казино, офшорами ця людина продовжує обіймати свою посаду та завдавати колосальної шкоди країні. І весь держапарат – від парламенту до Офісу президента – повністю ігнорує звернення бізнес-асоціацій, бізнес-омбудсмена, експертних спільнот із вимогою усунути цю людину від управління економікою. По всій країні через відому систему «Прозорро» йдуть закупівлі предметів розкоші для місцевих бюрократів, потоки кешу зливаються через прокладки родичів місцевого начальства. Благоустрій, озеленення, оновлення парку транспорту та офісної техніки активізувалися під тиском падаючих на голову грошей. При заявах Міністра фінансів про дефіцит коштів і необхідність піднімати податки понад 90 млрд грн було злито понад заплановане через місцеві бюджети тільки за 2022 рік. Сьогодні на центральних вулицях Києва повним ходом іде заміна бруківки, асфальтування того, що нещодавно заасфальтували, купівля та посадка екзотичних кленів. Усе це парад абсурду у тому, що на фронті – дефіцит пікапів і «весільних» дронов. Некомпетентний Міністр фінансів не може спрямувати надлишки на потреби фронту. Некомпетентний цифровий міністр не може закрити дірки в «Прозорро». НАБУ і НАЗК живуть своїм цікавим, насиченим і високооплачуваним життям. Неефективні органи влади під час війни – це підвищення ймовірності поразки, це непотрібні втрати людей і територій. Там, де можна воювати металом, наш держапарат воює людьми. Там, де може діяти і витрачатися безпілотна техніка, внаслідок неефективності економічного блоку, неефективності Міністерства оборони діють і витрачаються наші люди. Керівництво економічного блоку і Міністерства оборони має бути терміново замінено. Така заміна може бути здійснена або Офісом президента, або РНБО. Але якщо це досі не зроблено, значить, ні президент, ні РНБО не бачать цієї очевидної для суспільства проблеми. Другий варіант заміни ключових бюрократів – вибори парламенту. Але для того, щоб на ключові посади могли прийти відповідні люди, до виборчого кодексу потрібно внести такі зміни: Ліквідація грошової застави. Зниження прохідного бар'єру до 2%. Можливість участі блоків партій та ГО. Пропорційна система з відкритими списками. Тоді у нашого суспільства з'явиться шанс дійти стану «після війни» в найближчому майбутньому. Сьогодні у нашого суспільства немає інструментів тиску на владу. Такі інструменти створюються держапаратом. Система змінюється держапаратом. Для цього туди мають потрапити люди, які ведуть сьогодні активну громадську і волонтерську діяльність. Зашкварені й непотрібні мають піти і більше ніколи не з'являтися на політичному горизонті. Джерело: Facebook Павла Себастьяновича.