Taras Migulko – автор контенту на сайті

Тарас Мігулко Я займаюсь дизайном вже 17 років. Вчора до мене потрапило портфоліо молодого дизайнера – воно нагадало мене самого на початку шляху. У його віці мені дуже знадобилися б поради більш досвідчених людей. Але тоді я отримував всі уроки самостійно. Щоб полегшити кар'єру іншим, я написав цю колонку. Можливо вона допоможе навчитися на чужих помилках. Все почалося, коли я зацікавився рекламою – тоді я був ще дитиною. Щоб хоч якось наблизитися до прекрасного, брав «Зеніт» старшого брата та фотографував усе навколо.Заморочувався з композицією, проявляв фотографії у ванні, прямо як у детективах, сушив на прищіпках. І вже тоді розумів, що деталі – це не дрібниці, а важливі компоненти хорошого результату. Захоплення графічним мистецтвом стало настільки сильним, що після ВНЗ я влаштувався на пів ставки асистентом дизайнера-верстальника в Харкові. Ми тоді верстали журнал Roux – альманах по елітних міських закладах. Це був мій перший досвід у професії. У ті часи мій товариш був менеджером великої поліграфічної компанії Ukrayna-Yunʹ Chen з величезними площами для глибокого друку. І він запросив мене на такі завдання: додрукарська підготовка файлів на етикетки, пляшки, пачки чипсів – все в цьому дусі. Мені довелося навчитися перевіряти себе на помилки, тому що все, що йде на друк, вже не можна виправити. Ти або зробив правильно, або зіпсував партію. Пам'ятаю, був клієнт – виробник води «Миргородська». І з моєї вини ми надрукували не той номер телефону на етикетках – через поспіх я помилився в коді міста. Менеджер цього теж не помітив і підписав макет. І партія з кількох тисяч пляшок вийшла по суті бракованою. То був мій перший серйозний урок. З того часу я виробив принцип: детально перевіряти макети перед відправленням, сканувати інформацію зверху вниз, ліворуч – і так по 10 разів. Я і мій перший досвід роботи з Mac (Ukrayna-Yunʹ Chen) Коли мені набридло займатися механічною роботою, я влаштувався дизайнером реклами в автомобільний журнал «Автобанлюкс». Там же менеджер підкинула мені підробіток. Усе було добре, поки одного разу мені за нього не заплатили. Скінчилося фінансування. Я міг піддатися емоціям, але вчинив розумно – прийняв ситуацію. Через пів року сталося диво: той же замовник запросив мене до іншого журналу – Ovo image. Робити дизайн такого видання – великий челендж, оскільки доводилося працювати з люксовими брендами на кшталт Bentley і Vertu. Пам'ятаю, як прийшов туди на співбесіду й обімлів. Хоч і платили вдвічі менше, мені дуже сподобалося. Мабуть, справа була в самому місці – центр міста, старовинна крута будівля, офіс із величезними вікнами, чорні стіни, довгі столи. У тому виданні я розвинув усі свої навички, а моє уявлення про світ дизайну круто змінилося. Гроші були вторинні, головне – досвід. Там був класний артдиректор Артур, який вчасно з'явився в моєму житті та багато чого мене навчив. З тією людиною ми спілкуємося навіть через 14 років. А тоді я пообіцяв собі – колись я і сам стану артдиректором. Це був другий урок на шляху до мрії – щоб стати професіоналом, треба багато працювати. Одним з наших клієнтів став найбільший гольф-клуб в Україні, відкритий на якісь божевільні інвестиції. І ми з командою робили журнал Superior Golf. Тоді це вважалося крутим – працювати за міжнародним форматом. І працював я цілодобово, бо треба було виконувати плани та випускати потрібний обсяг. Головний редактор журналу був справжнім професіоналом і дав мені третій урок – дизайнерові варто вчитися терпінню. Ми часто сиділи разом з ним до ночі, і він мені казав, що треба виправити. Один раз, другий, десятий… Я тренував нерви, а коли ми поставили журнал на потік, відчув – це перемога. Перша моя велика перемога. Другою перемогою став переїзд до Чехії у 2008 році. Щоб якось виживати в орендованій кімнаті в чужій країні, я влаштувався в молодіжний журнал «Артек». З кожним днем все більше дізнавався про місцеве життя. Знайомство з людьми спочатку було вимушеним, а потім я усвідомив свій четвертий урок – зв'язки у дизайні не менш важливі, ніж у політиці. І мені пощастило. Моя нова знайома допомогла мені влаштуватися у чеську дизайн-студію. Я працював майже безплатно та набирався досвіду на локальному ринку, бо там взагалі все інше. Водночас я виконав одне з замовлень, яким досі пишаюся. Це був логотип для мережі магазинів здорового харчування по всій Чехії. Його вперше повісили 14 років тому біля центрального вокзалу Праги, і кожного разу, коли я бачу його, мимоволі посміхаюся. Логотип для мережі магазинів здорового харчування у Чехії У вільний від роботи час я вів проєкти знайомих та брав замовлення за рекомендацією. Це був новий світ, у якому доводилося розуміти клієнтів, говорити з ними мовою їхнього болю та потреб. Тоді в мені зародилося розуміння філософії дизайну та його впливу на повсякденне життя. Мій п'ятий урок полягав у тому, щоб глибоко вивчати світ клієнта та випереджати хід його думок. Завдяки цьому я навчився заздалегідь відчувати, що хочуть сказати, і пропонувати рішення – не просто зручні мені, а ефективні для бізнесу. Багато клієнтів – це діти, за якими потрібно доглядати, приділяти увагу і піклуватися. І у цій турботі я працював по 12 годин щодня. Справа була навіть не в грошах – мене просто затягло. Я знайшов замовників із США. З ними було 10 годин різниці, доводилося телефонувати з гуртожитку пізно ввечері, але це того коштувало. Мучився з QuarkXPress – програмою на кшталт CorelDraw, але ще складнішою. Розібрався, робив свою роботу та переводив у формат InDesign. Це був мій перший міжнародний досвід – такий іспит, який неможливо скласти без тих уроків, які я пройшов раніше. І якщо ти хочеш розширення, то маєш сам виходити в масштаб – це мій урок №6. Далі не міг особливо зростати, потрібно додаткове натхнення для виходу на новий рівень. Повернувся до Харкова, щоб перезавантажитись. На батьківщині я навчився помічати все, що оточує мене, з професійної точки зору, і шукати рішення, як це все поліпшити. Найголовніше в будь-якій професії – бути спостерігачем і вивчати ринок, мислити як да Вінчі, який черпав свої ідеї з навколишнього світу. Я перестав бути дизайнером тільки на роботі. Мене хвилювало значно більше: юзабіліті громадського транспорту, відстань до покажчиків у метро, колірна гамма додатків, коли ти виходиш на вулицю. Тоді до мене і прийшло справжнє розуміння місії дизайнера – робити світ навколо зручнішим, зрозумілішим, красивішим. Після подорожі я подумав, що мої навички верстки можна адаптувати під діджитал-ринок та взявся за дизайн мобільних додатків. Я завжди говорю своїм клієнтам: «When time become digital». І цього разу прийняв це для себе. Світ змінювався, і завдання дизайнера – змінюватись разом з ним. Таким був мій сьомий урок. Всі уроки, які підкинули вчителі й саме життя, допомогли мені вирватися з рутини та зрозуміти, що природний розвиток дизайнера призводить до наставництва – передачі того ж досвіду іншим. Це привело мене до артдиректорства у дизайн-студії Emote Agency – філософії, завдяки якій я можу дивитися на завдання з різних кутів та пропонувати рішення. Роботи тільки побільшало, але вже в іншій якості. Ми розширювалися, а задоволені результатом замовники все більше рекомендували нас – кількість клієнтів зростала в геометричній прогресії. У результаті глянув на весь свій шлях і згадав слова вчителя: «Роби – буде!», і справді так кар'єра і влаштована. Наша команда і я з вусами:)) А ось деякі з наших проєктів: Metapastry. Метавсесвіт для солодощів. Це гра, в якій можна замовляти випічку, і навчатися у кондитерів її робити. Docucomp. Сервіс для безпечного формування документів. Skipso. Платформа для контролю за бізнесом. Тепер за мене каже команда однодумців та проєкти кожного дизайнера. Ми надихаємо одне одного на постійне зростання. Я беру участь у брейнстормінгах з клієнтами, повністю занурююсь у проєкти, втілюю задуми та доповнюю рішення колег на основі пройдених уроків та своїх цінностей. Клієнти приходять до нас за експертною оцінкою, а я намагаюся бути уважним не лише до навколишнього світу, а й до людей, які створюють цей світ. Мабуть, це восьмий урок – найважливіший.