Вікторія Берещак

Вам не треба обирати – бути хорошою мамою чи бути успішною в кар’єрі. Достатньо просто завжди лишатись на своєму боці, а не в опозиції, і просити про допомогу кожен раз, коли ви цього потребуєте. Батько дитини, бабусі та дідусі, а також помічниці – все це не вирок материнському інстинкту, а спосіб підтримати себе у найскладнішому марафоні на витривалість під назвою батьківство. Якщо ви біжите цей марафон із обтяжувачами на кшталт власного бізнесу, динамічної кар’єри, соціально активної громадянської позиції тощо, як я, то без сторонньої допомоги не обійтись. Як і без ментальних опор, які дозволяють підтримувати здоровий глузд і фізичну витривалість. Ось кілька речей, які допомагають мені будувати ці опори. Чому я обираю не йти в декрет В бізнесі я завжди вчу своїх партнерів комунікувати з позиції правди, тобто бути максимально відвертими навіть там, де хотілось би сховати голову в пісок. Тож і зараз не буду зраджувати золотому правилу: я свідомо не йду в декрет, бо занадто люблю своє життя і справу, якій присвятила останнє десятиліття, щоб ставити це все на паузу. Навіть заради тих, кого я люблю безумовною любов’ю. Мені подобається соціальна активність, визнання результатів, здорова конкуренція і ритм амбітних проєктів – саме тому доводиться відмовитись від декрету на користь балансування між кількома ролями одночасно. Хоча я особисто переконана, що декрет вигадали не просто так. Вагітність, а потім пологи – це величезне навантаження на організм та всі його системи. Пройшовши цей шлях двічі, визнаю: потрібен час, щоб призвичаїтись до нової ролі, режиму, стилю життя, побудувати нові опори, які триматимуть ментальне здоров’я не тільки жінки, але й усієї родини. Якщо ви можете завчасно пропрацювати FOMO (страх втрачених можливостей – прим. авт), синдром відмінника та інше сміття з психоаналітиком, щоб свідомо відпустити саму себе в декрет, – зробіть це. Мені здається, цей період, якщо не затягувати занадто, може піти на користь. Хоча хто його знає – я там не була. Щоб зрозуміти, бути мені з декретом чи без нього, я скористалась практикою, яка допомагає мені у всіх життєвих невизначеностях. Дайте собі спокій і тишу та уявіть почергово дві картинки з різними сценаріями розвитку події, що викликає у вас запитання. Занурьтесь максимально в той стан, сприйняття себе і моменту. В якому більш комфортно та спокійно, той і обирайте. Як підтримувати рутину і кар’єрно зростати, коли в тебе двоє маленьких дітей Мій чоловік жартома каже, що є два різновиди мам: мама-мама, яка повністю присвячує свій час дитині, мама-працівниця, яка балансує між кількома ролями – мами, дружини, професіонала своєї справи тощо, а є його дружна, що намагається прожити чотири окремі самодостатні житті в одному – мами, бізнес-леді, викладачки вишу та письменниці. Єдиний спосіб не поїхати при цьому кукухою – мати чіткі опори та план, якого дотримуєшся. «План – спосіб нагадати про обмеженість ресурсів та власну вичерпність» Опори – рутинні справи, базові речі, переконання та правила, які підтримують та формують звичний порядок справ навіть у моменти невизначеності, а план – спосіб впорядкувати свої дії та себе в часі та просторі, нагадати про обмеженість ресурсів та власну вичерпність (когнітивну, фізичну, ментальну). Моїм дітям 2,2 роки і чотири місяці, тож я чудово розумію, наскільки важко говорити про планування з малюками – ти фактично собі не належиш, а практично увесь час (вільним його не назвеш) підпорядковується догляду за малечею або базовим побутовим справам. Саме тому мої опори – це не про правильне харчування, щоб наситити тіло енергією, спорт, щоб підвищити витривалість, і медитації чи йогу, щоб впорядкувати потік думок. Усе перераховане, власне, весла, щоб вигребти, і які кожен може підібрати відповідно до своїх потреб та обмежень. Опори ж – це маяки, які вказуватимуть шлях як в штиль, так і в шторм. І ось якими вони можуть бути, якщо ви шукаєте спосіб поєднувати роботу та материнство і не загубити себе. 1. Рятує система, а не мета Не варто себе обмежувати будь-якими цілями, будуйте систему. Замість того, щоб обіцяти собі виконати три завдання з to-do списку, коли малеча засне, створіть собі умови, завдяки яким ви зможете витрачати, наприклад, годину вдень на роботу чи власні справи. Це може бути розуміння циркадних ритмів свого малюка і підлаштування під них, допомога чоловіка, батьків чи няні, щоб вивільнити час і витратити його на те, що допоможе вам вивільнити час. Системний підхід працює краще за постановку цілей, бо не має чітких обмежувальних термінів. Ви просто робите планомірно те, що допомагає вам рухатись у потрібному напрямку. Написати дві колонки, завершити розділ книги, підготувати три коментарі і спекти пиріг до п'ятниці – це все приклади цілей, які обтяжують мене, як маму новонародженого та тодлера, а мати щодня три години на виконання робочих та особистих справ – система. Систему можна будувати будь-де. Скинути «зайві» 10 кг після пологів – мета, а правильно харчуватись, щоб мати здорове тіло та енергію на себе та рідних – система. 2. Не красти час в свого організму в обмін на роботу Спочатку вирішуємо питання з нестачею сну, харчуванням, фізичною активністю чи навпаки статичним відпочинком, щоб організм мав ресурси. Даємо собі можливість відійти від двох стресів – вагітності та пологів, а потім робимо ставку на спорт – підвищуємо витривалість. Коли з боку фізичного здоров’я питань немає, усі дефіцити закриті, починаємо як конструктор LEGO збирати свою рутину. Погана новина: все встигати в один день, як раніше, коли ти належала тільки собі, не вийде. Хороша: тобі не треба встигати все за раз, навчись мистецтву маленьких, але вивірених кроків. Працювати, коли малюк спить, можна лише тоді, коли ти сама не відчуваєш потребу у сні. Якщо є недосип, я лягаю і сплю разом з ним. Працювати по вечорах після того, як вкладеш всіх спати, – погана ідея. Взагалі раджу обирати оптимальний час для виконання кожного завдання. Для цього потрібно розібратись із розумінням свого циркадного годинника. Мені з цим допомогла книга «Чому ми спимо. Користаємо з усіх можливостей сну та сновидінь». 3. Допомагає здоровий егоїзм та вміння просити про допомогу Днями натрапила на довге та емоційне обговорення теми батьківства в своїй Facebook-бульбашці, де серед достатньо чесних та відвертих коментарів на тему всіх складнощів рішення мати дітей побачила кілька невдалих спроб осуду цієї відвертості на кшталт «Як вас можуть втомлювати діти, коли це найбільша радість життя?». Діти – це абсолютне щастя, але і від щастя можна втомлюватись Діти – це дійсно моє абсолютне щастя, але, як показала практика, від щастя теж можна втомлюватись. І хотіти втекти на край світу, аби побути хоча б три хвилини сам на сам в тиші. І це нормально. У батьківстві досить часто доводиться обирати між тим, що потрібно вам, і тим, що потрібно вашим дітям. І сума виборів, на жаль, не на вашу користь. А знаєте, що трапляється, коли людина вимушено чи свідомо наступає весь час на горло своїм бажанням та прагненням? Як мінімум, вигорання, апатія та розпач. Щоб не довести себе до межових станів, важливо бути здоровим егоїстом: спочатку подбати про себе, потім про свою дитину. Їй потрібна здорова, виспана, усміхнена мама, і тільки ви самостійно можете обрати ту траєкторію руху, що приведе до потрібного стану. Мені життєво необхідно реалізовуватись та мати професійне визнання, тому я прошу про допомогу з дитиною, щоб мати можливість працювати. Мене втомлюють дитячі майданчики та мамські теревені, тому я делегую ці активності бабусі чи няні. І, що цікаво, майже навчилась при цьому себе не оцінювати як погану маму. Адже переконана, що важлива не кількість часу, який батьки проводять з дитиною, а його якість. Спільні активності без телефону, читання книг разом, сімейні ритуали та час із кожним малюком наодинці, коли він відчуває, що мама тільки його, допомагають набагато краще формувати близькість, ніж мільйон годин на майданчику, де сидиш, потупивши очі в телефон.

Вікторія Берещак

«Рятує система, а не мета». Мама двох без декрету про те, як поєднувати бізнес та материнство