Владислав Малащенко

Я займаюсь дорослими з ментальними порушеннями вже шість років. За цей час я створив пекарню Good Bread from Good People, де для них є зайнятість і зараз в нас працює 27 людей з ментальною інвалідністю, які виготовляють хліб для прифронтових територій. Ми – повністю недержавна інституція, яка бореться за рівність таких людей. Але як до них ставиться сама держава? Що вдалося Good Bread from Good People за 2023 рік У 2023 році ми випекли й передали понад 280 тис. буханок хліба. Всього від початку повномасштабного вторгнення ми відправили понад 512 тис. буханок хліба людям, які його потребують. Пекарня Good Bread from Good People / Фото: Facebook Good Bread from Good People Годували жителів Донецької, Харківської областей, їздили у гарячі точки та везли хліб туди, де гуманітарна ситуація найскладніша: Нью-Йорк, Авдіївка, Часів Яр, Вугледар, Бахмут та інші населені пункти. Прийняли в команду ще 15 людей з ментальною інвалідністю. Нині 27 людей з аутизмом, синдромом Дауна та іншими формами ментальної інвалідності працюють у пекарні. Годували людей у Херсоні після підриву Новокаховської ГЕС – наш хліб був навіть на лівому березі. Передавали підвішені кекси захисникам, на Великдень, випекли й передали їм паски. Відкрили GoodBread.Hub – перший в Україні простір для розвитку дорослих людей з ментальною інвалідністю. Об'єднувались, реалізовували важливі ініціативи з партнерами. Працювали. Створювали. Допомагали. Як держава ставиться до людей з ментальною інвалідністю Термін «ментальна інвалідність» має під собою багато діагнозів, наприклад, таких як розлад аутистичного спектра, Даун синдром, розумова відсталість, шизофренія і так далі. В Україні є досить багато людей саме з ментальною інвалідністю. Хтось таким народжується, у когось це проявляється пізніше. Але у всіх цих людей однакові проблеми. Життя людини з ментальною інвалідністю досить часто має один і той самий сценарій. Якщо дитина народжується і відразу має інвалідність, то має такий шлях: спочатку вона йде до спеціалізованого дитячого садка, потім йде у школу-інтернат, далі йде (якщо пощастить) до училища, де здобуває професію. Наприклад, може стати збиральником верха взуття чи кухарем. Після закінчення училища вже доросла особа не може знайти собі робочу зайнятість, тому що в Україні цієї роботи майже не існує. Коли вона нічого не знаходить, то починає ходити до реабілітаційних центрів, які дуже схожі на дитячі садки. Інколи там може бути зайнятість, наприклад, плетіння з бісеру чи збирання паперових квітів. В такому місці людина може пробути до 35 років. Часто саме у цей вік в такої людини можуть померти батьки й вона залишається одна. Через те, що у більшості навчальних закладів цю людину не навчали бути самостійною, людина з ментальною інвалідністю переходить до психоневрологічного інтернату (ПНІ). В Україні існує 144 ПНІ. В кожному може проживати від 120 до 900 людей. В таких закладах постійно порушуються права людини з інвалідністю. Ганебним ставленням до найбільш вразливої групи населення Україна демонструє свою «демократію та людиноцентричність».

Владислав Малащенко

«Людиноцентричність»? Що не так із ставленням держави до дорослих людей з ментальною інвалідністю