500 тис. військових рівня «шопопало» й кожний вартістю 1 млн грн? Краще закупіть нам озброєння

Я пригадую, що коли я прийшов мобілізуватися, черги до військкоматів сягали 700-1000 людей, потрібні були години, щоб вистояти їх. Я пам’ятаю настрої того часу – люди групувалися навколо тих, хто служив, та уважно слухали їхні поради, пов’язані зі службою. Коли приходили організованими групами мисливці та страйкболісти, і їх брали, на них дивилися із заздрістю, та казали, що їм пощастило. А головним страхом у тих чергах було, що не візьмуть до війська та відправлять додому. Це було найгіршим.

500 тис. військових рівня «шопопало» й кожний вартістю 1 млн грн? Краще закупіть нам озброєння / Фото: Depositphoto

Люди були вмотивовані, люди прагнули воювати і їх було багато. Дивлячись на них, я тоді поринув в ілюзію, що українське суспільство саме таке. Що воно стало таким – мотивованим, свідомим, патріотичним. Що Україна – така. Навіть попри те, що зі зброї тоді були тільки радянські АК, які витягувалися з ящиків вперше з 1970-х років. Й не було геть нічого з того, що є в нас на озброєнні тепер.

Але ця ілюзія скінчилася. Суспільство виявилося не таким, яким мені тоді здалося. Це все була якась омана, обдурювання самого себе.

Тих, хто був такими, тепер не лишилося: вони лежать під державними прапорами на кладовищах, які катастрофічно зростають, й ніяке замовчування наших втрат не зупиняє цей ріст.

Вам хвацько звітують про тисячу вбитих загарбників щодня, але що знаєте ви про наші щоденні втрати? Частина тих, хто не загинув, стикнулася із радянщиною та совком у армії, та зневірилася в усьому. Та частина, що лишилася від тієї першої кількості вмотивованих патріотів, з останніх сил воює вже два роки протягом яких отримала чимало підлянок від влади, а тепер чує про те, що дембель буде як скінчиться війна.

Й от на заміну їм набирають 500 тис. ніякого «мирняка», відношення до війни у якого складається з двох слів «На**й всра**ся”. Їх заганяють до ЗСУ як баранів на бійню чи як в’язнів концтабору до газових камер. Саме з таким настроєм. Й коли вони опиняються у підрозділах, бойові командири в розпачі дивляться на те, кого їм надіслали. 500 тис. такого війська коштуватимуть 500 млрд гривень.

Що з нами не так? Чому все не таке, як я побачив навесні 2022? Суспільство виявилося геть іншим, воно прагне миру за будь-яку ціну, бо байдуже. Байдуже на той Крим, байдуже на ЛДНР, та все далі й далі: на Запоріжжя, на Херсон, на Миколаїв. А потім ще далі й далі: на Одесу, на Харків, на Дніпро, Кропивницький… Забирайте все, тільки від***ться. Це наче потроху стає нашою новою аджендою.

Всі, кому було не байдуже, пішли воювати, але цей ресурс витратився, а нового такого нема й не буде.

Доказ цього – кількість переглядів та перепостів кожного нового відео зі зйомками насильницької мобілізації, свавілля ТЦК та нападів на цивільних. Суспільство виявилося саме таким. От що його бентежить насправді. А все інше – неактуальне.

Я пам’ятаю, як на початку війни мій знайомий, який працював у сфері розвитку, проєктів, стартапів, навчання, розмірковував, що потрібно продумувати, які курси впроваджувати та яке навчання організовувати для молоді через півтора року. Я сказав йому тоді, що на перспективу в півтора року треба для молоді закуповувати спорядження, екіпірування, форму, та навчати їх для фронту. Він тоді мене не послухав та подивився як на хворого. От минули ці півтора року, і що? Де ми знаходимося, у якій точці?

Цивільні розповідають військовим, що комусь треба тримати економічний фронт, тому вони воювати не підуть. Я думаю про те, що я б, наприклад, відмінно тримав би економічний фронт, покинувши військо. Я міг би знову сидіти у теплому кабінеті за зручним столом та писати статті на економічні теми, як я робив це до 24 лютого 2022. Але я не певний, що гарною заміною мене у війську стане якийсь цивільний пасажир. Непідготований, попри місяць-два формального перебування в «учебці», невмотивований, байдужий, «втомлений від війни», готовий у будь-який момент здатися чи перебігти зі зброєю до ворога й здати йому все, що він знає, чи просто перестріляти з автомата всіх у підрозділі через «особисте ставлення». От не вірю.

Тому я щиро хочу порадити організаторам цього владного жалюгіддя словами з анекдоту про майора, який прийшов у цирк: «Припинити творити хєрню!». Проблеми, у які зайшла мобілізація, пізно вирішувати зараз. Їх треба було вирішувати протягом цих двох років. Боржомі пити вже запізно, бо відмовили нирки. Й це не здається, а є. Але все стає неважливим на тлі проблеми з нашим суспільством, громадянами та людьми. Наша катастрофа у цьому. Яка різниця, який там у кремлі колективний путін, коли у кожному під’їзді кожної української багатоповерхівки живуть три-чотири таких самих путіна. Живуть мовчки, латентно. Вони саморозпакуються та розквітнуть, якщо у їхні міста зайде окупаційна влада. Це їх ви збираєтеся примусово мобілізувати, спочатку прикласти їх пикою об асфальт, витягнути з маршрутки, з каси АТБ, з постелі, затовкти у буса, заламати руки, а потім це з ними ви плануєте вийти на кордони 1991 року, та досягти фрагментування росії? Так, з ними. 500 тис. військових левелу «шопопало», й кожний вартістю 1 млн. грн? Ви це серйозно? Тоді от вам зі стрічки новин від 28 грудня: «В уряді попередили про можливу затримку пенсій та зарплат держслужбовцям. За словами міністра економіки, виплати доведеться відкласти без грошей партнерів» (Олена Бутурлим, УНІАН, 14:31, 27.12.23). Так це 500 млрд грн ще навіть не починалися. Слухайте, всі численні добродії у владі, що косплеять Че Гевару, закупіть на ці шалені бабки нормальне озброєння та дайте його нам. І подивимось, що тоді за новочеркаськ вийде.

Джерело: Facebook Дмитра Томчука

Якщо ви хочете допомогти з будівництвом Навчального центру операторів БПЛА, ви можете задонатити за реквізитами:

БО ТРИЗУБ СВОБОДИ
44934412
АТ КБ «ПриватБанк» UA963052990000026007005026621
UAH