Ейджизм, або чому я тепер завжди буду публікувати фото кількарічної давнини

Певний час перебуваю в пошуках контентних проєктів. Надіслав понад 100 відгуків на вакансії, але поки що реального результату немає. Окрім одного випадку ейджизму, який і спонукав мене написати чергову статтю в блог.

Коли я вперше дізнався про ейджизм, ще не знаючи, що це ейджизм

Перші прояви дискримінації – як тепер згадую – були помічені мною в середині нульових років поточного століття. Тоді лише починав свій шлях у журналістиці.

У редакції з’явилася вакансія кореспондента. Особисто я в той час не впливав на вибір керівництва, але чув і знав, які критерії, крім професійних якостей, бралися до уваги. Насамперед це був вік. Кільком жінкам (і дівчатам) відмовили через такі критерії:

• занадто молода й навчається заочно, а отже братиме студентські відпустки під час сесій;
• молода, нещодавно вийшла заміж, а тому незабаром може піти в декрет;
• молода мама, а тому може часто йти на лікарняний, щоб доглядати за хворою дитиною;
• занадто доросла (вік орієнтовно 45+).

Лише згодом я зрозумів, що це був дискримінаційний, а не раціональний підхід у підборі кадрів.

Від лояльності й позитиву… до ейджизму?

Перейшовши із журналістики в копірайтинг, співпрацюючи з IT-компаніями (від початку 2010-х років), відчув зовсім інший «вайб». Начебто жодної дискримінації, до молоді ставлення лише позитивне – навіть студентів, які мали певні навички й демонстрували власну перспективність, охоче наймали на роботу. Ніхто не зважав на вік, стать, наявність дітей. Ідеальне середовище для професійного розвитку й побудови кар’єри.

У той період життя я вже не був молодим фахівцев-новачком, але мій вік ще дозволяв не задумуватися про рік народження. Однак роки летять невпинно (пробачте банальність) і нещодавно довелося зіткнутися з проявами ейджизму. Не стверджую, що я засмутився, але здивувався.

Чому з’являється ейджизм

Про власний неприємний досвід згодом, а поки що трохи загальної інформації.

Є кілька причин, чому HR дискримінують кандидатів за віком, хоча зазвичай запевняють – найголовніше для них навички, кваліфікація, досвід…. Але чи справді це так?

Звісно, у коментарі можуть прийти HR і доводити, що вони проти ейджизму, однак:

• ви не можете говорити за всіх своїх колег;
• завжди можна знайти формальну причину (навіть підсвідомо) відмовити кандидату, якщо вас не влаштував вік претендента.

До підсвідомої відмови старшому фахівцеві призводять кілька упереджень:

• молоді претенденти на посаду вважаються технологічно підкованішими;
• старші кандидати не мають гнучкості та адаптивності;
• необхідність дотримання «культурної відповідності» – начебто старші претенденти не зможуть вписатися в молодий колектив.

Усі упередження насправді помилкові й надумані. Бо серед моїх колег і знайомих чимало тих, хто дасть фору молоді в питаннях новітніх технологій. А «культурна відповідність» – взагалі сумнівне поняття.

Як я зустрів ейджизм

Проявів дискримінації за віком насправді багато. Достатньо вивчити оголошення про вакансії. Там часто зустрічаються такі словосполучення, як «молода команда», «енергійний колектив» тощо. Зазвичай ми не звертаємо на них уваги, але це вже перші червоні прапорці.

Отже, невеличке повторення, щоб нагадати, із чого все починалося.

Певний час перебуваю в пошуках контентних проєктів. Надіслав понад 100 відгуків на вакансії, але поки що реального результату немає.

Зі схожою проблемою стикається багато людей. У стрічці LinkedIn досить часто можна побачити дописи фахівців із різних галузей, які розповідають, що їм, попри солідний досвід і досягнення, не вдається віднайти роботу впродовж кількох місяців, а то й навіть понад рік. І це не значить, що всі ці люди мають низьку кваліфікацію!

Не отримуючи тривалий час навіть простого відгуку (не кажучи вже про запрошення на співбесіду), вирішив провести невеликий експеримент: на одному із сайтів (система вимагає введення дати народження) свідомо зменшив свій вік на 10 років.

І… диво!

Десь за тиждень надійшло два відгуки. За одним оферу не отримав, бо я і компанія просто не підійшли один одному.

А ось із другим вийшла цікава ситуація: спершу було текстове спілкування з HR – усе минуло добре. Потім – голосове спілкування для уточнення деталей. І знову все виглядало позитивно.

Аж раптом HR ставить питання щодо мого віку. Я – людина чесна, тому відповів правду: мені насправді на 10 років більше, а в анкеті сталася технічна помилка. (Ідея експерименту й полягала в тому, щоби побачити, як зреагує ринок на молодшого кандидата. Надалі і планував чесно назвати вік, якщо постане таке питання).

Після відповіді розмову завершили фразою: «Я призначу співбесіду, але коли саме – не знаю».

І не потрібно переконувати мене, що це не ейджизм у чистому вигляді. Це саме він. На нього вказують три чинники:

• я отримав відгук після зменшення віку в профілі (там обов’язково вказувати дату народження);
• HR поставив питання про вік (сьогодні це некоректно, і я міг не відповідати, але, маючи чисті наміри, не підозрював нічого поганого);
• мене так і не запросили на співбесіду (минуло вже 14 днів; можна припустити, що обрали іншого кандидата, але якщо я підходив за всіма параметрами, HR і керівник мали б поспілкуватися з усіма претендентами).

Забагато збігів, чи не так?

Звісно, хтось може сказати, що мої навички не відповідали вимогам вакансії, а HR не проявляв ейджизму. Однак переконати мене не вдасться – я докладно пояснив свої аргументи.

Тож ось вам я на фото в розпал моєї журналістської кар’єри. Тут мені 28 років. Тож якщо вам потрібен експерт зі створення контенту з 23-річним досвідом роботи, але якому лише 28-м – дивіться на світлину.

Я не проводив відповідних досліджень. Однак особисту користь отримав. Яку? Коли сталася неприємна ситуація, то, не маючи моральних сил працювати і для відновлення душевної рівноваги, нарешті навів лад на балконі. Тепер там можна не лише зустріти ранок із кавою, а і провести вечір із чаєм. А вдень працювати.

Текст можна вважати жартівливим, але насправді в ньому поєднані біль, гіркота і трохи сарказму.