Як не втратити себе після переїзду за кордон – психологічні етапи адаптації в новій країні

Нещодавно я побувала на бізнес-заході, що відбувся в невимушеній атмосфері одного з лондонських приватних клубів. Учасницями були винятково жінки – підприємниці, юристки та ті, хто шукає бізнес-можливості в столиці Великої Британії. Так от – близько 90% цих жінок були іммігрантками.

Переїзд в іншу країну з психологічного погляду – які бувають перепони та що ви можете відчувати

Не секрет, що Лондон давно вважається містом іммігрантів, і багато британців жартують, що ймовірність зустріти на вулицях корінного британця тут майже нульова.

Але оскільки я сама іммігрантка з шестирічним досвідом життя за кордоном, мені було дуже цікаво спостерігати за іншими людьми, тими, які залишили свої батьківщини з різних причин.

Різні причини, різні жінки: там були ті, хто переїхав лише пів року тому, і ті, хто прожив у Лондоні вже понад 20 років. Кожна з них мала свій шлях, свої виклики, хтось виглядав розгублено, хтось впевнено. І я згадала скульптуру Les Voyageurs французького художника Бруно Каталано в порту Марсель-Фос, що відображає, як ми психологічно залишаємо частини себе позаду, коли вирушаємо з дому на новий берег.

Les Voyageurs, скульптура Бруно Каталано

Тому мене виникла ідея написати про виклики імміграції з погляду психології.

Імміграція була достатньо широко розглянута в спеціалізованій літературі, але коли я познайомилася з цією теорією, вже була в імміграції близько трьох років.

Я зараз розумію, що якби тоді, коли я залишила Україну, і приїхала до свого чоловіка в Англію, якби я тоді вже знала про психологічні етапи, через які проходить іммігрант, то мені було б набагато легше. Бо я потім вже відстежувала, що я мала всі ці етапи. Що на якихось я затримувалася більше, а якісь проскакувала. Тому я вирішила написати цю статтю для того, щоб поділитися з вами, з тими українцями, які зараз в імміграції не тільки в Великій Британії, а й по всьому світу, тим, що це за шлях з психологічного погляду, які бувають перепони, що ви можете відчувати. Сподіваюся, це допоможе вам легше пройти цей шлях.

Наприкінці XX століття міграція стала звичною частиною життя в багатьох країнах і тому науковці особливо зацікавилися процесами адаптації емігрантів до нових умов життя. Було розроблено декілька теорій, що описують механізм звикання до нової країни та процес адаптації.

Найвідомішою і водночас спірною є теорія U-кривої адаптації, або шість проявів культурного шоку, представлена Калерво Обергом ще в 1954 році. Її критикували за універсальний підхід, який не завжди враховує різноманіття людського досвіду, проте жодна інша теорія поки що не змогла стати більш прийнятною.

Мені особисто ця теорія дуже подобається, я сама пройшла всі ці етапи і тому хочу поділитися нею з вами.

Що таке «культурний шок»

• Культурний шок проявляється, коли ми відвідуємо або переїжджаємо у іншу країну.
• Відсутність знайомого навколишнього середовища, проблеми з мовою і традиціями негативно впливають на здатність людини опанувати нові соціальні взаємодії та нове навколишнє середовище. Коли цей стрес досягає найвищого ступеня розвитку, його результатом може бути сильна емоційна реакція, відома як «культурний шок». Ця концепція допомагає пояснити відчуття здивованості та втрати орієнтації, яку відчуває людина при зіткненні з новою культурою.
• Культурний шок – це цілком нормальне явище.
• Кожна людина по-різному переживає культурний шок.

Культурний шок має шість етапів

Перший етап – «медовий місяць» (1-6 місяців у новій країні): на новій території більшість мігрантів спочатку захоплюється практично всім, вони повні ентузіазму та надій, адже здається, що мета (навчання чи робота за кордоном) досягнута.

У мене було так само – переїзд, нові враження, відкриття цікавих речей. Усе це надихало та тішило. Я досліджувала нові кафе, раділа швидкій доставці Amazon, дивувалася низьким цінам на продукти й насолоджувалася м’яким кліматом. Відвідувала музеї, нові ресторани – насолоджувалась.

Другий етап – «притирка» (6-12 місяців у новій країні): зникає ефект «новизни», відчувається тиск через незвичне оточення та культуру. Емігрант знімає свої «рожеві окуляри», починає стикатися з побутовими проблемами.

У мене цей період минув майже непомітно, оскільки через стан здоров’я я часто поверталася додому в Україну. Але приблизно за рік я почала бачити речі інакше, реалістичніше. Знайомих продуктів не було (вірніше я їх ще тоді не знайшла), тож я стала готувати частіше, навіть вперше спекла паску! Почала потроху заводити друзів, відвідувати місцеві кінотеатри та театри. Але все частіше відчувала внутрішнє невдоволення через незвичні місцеві порядки, занадто «повільний» темп життя (я ж звикла виживати, а не жити) та інші культурні особливості. Я ще не була впевнена, що залишусь у Великій Британії назавжди.

Третій етап – «реінтеграція» (1-2,5 роки в новій країні): тут роздратування і негативні емоції спрямовані на навколишніх і на саму країну. Культурний шок досягає максимуму, і деякі мігранти повертаються на батьківщину. Ті, хто «застряє» на цьому етапі, часто залишають злісні коментарі в соцмережах, шукаючи винних у своїх труднощах.

Саме тут ми відчуваємо, що втрачаємо своє минуле і не розуміємо свого майбутнього.

У мене цей етап припав на початок карантину. Почуття замкненості та обмеження свободи посилили, як вже я потім зрозуміла, нормальне для цієї стадії роздратування. Що раніше здавалося незначним, тепер викликало невдоволення: мовний бар’єр відчувався сильніше, хотілося більше спілкуватися рідною мовою. Часто хотілося повернутися негайно, але кордони були закриті.

Четвертий етап – «нейтралітет» (2,5-3 роки): з’являється оптимізм, упевненість у собі та задоволення становищем у новому суспільстві. Оцінка позитивних і негативних сторін як рідної країни, так і нової, стає об’єктивнішою.

О, так, світло в кінці тунелю нарешті з’явилося. До кінця другого року я почала насолоджуватися країною, людьми та подіями. Карантин показав, що таке державна підтримка, якої я раніше не знала. Я стала краще розуміти британські звичаї, гумор. Коли я вперше повернулася додому після карантину, то відчула, що сумую за Британією, й почала називати її домом.

П’ятий етап – «комфорт»: відбувається повне включення в нову культуру, її прийняття, взаємна відповідність очікувань та реальності.

На цьому етапі вже можна говорити про нове майбутнє, а не про втрачене минуле. Я живу тут уже шість років, і мені багато що подобається. Я відчуваю себе «своєю». Я розумію, що ніколи не стану повністю британкою і ціную свою українську ідентичність, традиції та цінності. Але я вже навчилася поєднувати це з британським способом життя.

Ось поради психологів, як легше пережити культурний шок

• Дайте собі час. Дозвольте собі повільно адаптуватись до життя в іншій країні. Ви провели все своє життя, вивчаючи свою власну країну. Не очікуйте, що дізнаєтесь все про іншу країну у короткий проміжок часу.
• Приділіть хвилинку своїй ідентичності. Під час перебування у імміграції знайдіть час на читання книг рідною мовою, слухання української музики, спілкування з українськими друзями з вашої групи.
• Потоваришуйте із новими друзями. Намагайтеся заводити якомога більше знайомств. Відвідуйте домівки людей і спілкуйтесь з їхніми сім’ями. Вивчайте традиції людей різних національностей, а не тільки таких самих мігрантів, як ви.
• Шукайте нові захоплення. Знайдіть час для своїх захоплень і шукайте нові. Прогуляйтеся тією місцевістю, в якій ви мешкаєте. Відвідуйте концерти та різні заходи.
• Досліджуйте. Що більше ви зможете дізнатися про життя в вашій новій країні, то краще ви будете почуватися.

Культурний шок при поверненні в Україну.

Очікуйте на повторний культурний шок при поверненні додому, хоча більшість з нас впевнені, що цього не станеться. Але мій досвід показав, що можна відчути культурний шок і після повернення на Батьківщину.

Ми не ті самі люди, якими були, коли залишали свій дім. Наша поведінка та манера спілкування могли змінитися, могла змінитися і ієрархія наших цінностей.

Тому будьте готові, що можуть виникнути проблеми із вашою «звичайною» поведінкою вдома, спілкуванням, цінностями.

Висновок. Етапи адаптації, згідно з U-кривою, не є обов’язковими до проходження всіма емігрантами, і кожен може мати різний досвід на кожному з них. Багато чинників, як-от освіта, культурні відмінності, очікування, можуть вплинути на те, як легко людина адаптується. Однак розуміння цих етапів допомагає краще усвідомлювати свої почуття та переживання під час адаптації.

У наступній статті я розкрию аспекти стосунків з грошима в еміграції, які я пройшла на власному досвіді.