«Хто хоче все й одразу, отримує нічого та поступово». Чому у банківської системи України немає умов для стрес-тестування

Чи потрібне банківській системі стрес-тестування метод кількісної оцінки ризику, який полягає у визначенні величини неузгодженої позиції, яка наражає банк на ризик та у визначенні шокової величини зміни зовнішнього фактора – валютного курсу, процентної ставки тощо? Цього року. Чесно кажучи, я не певен.

«Хто хоче все й одразу, отримує нічого та поступово». Чому у банківської системи України немає умов для стрес-тестування

Що точно потрібно – це AQR, тобто ретельна та комплексна перевірка якості активів. Ретельна – це на рівні не тільки інструментів та типів активів, але й на рівні позичальників. 

Чи всі позичальники спроможні платити й надалі за тими умовами, які прописано в договорах з банками? Чи ті реструктуризації, які вже відбулися, життєздатні? Які з них відбулися через фінансові труднощі, читай, неможливість позичальників платити? Скільки в реальності може коштувати забезпечення – не за правилами довоєнного часу, а за поточних умов? Скільки в реальності, за нинішнього ринку, коштують цінні папери, ті ж ОВДП?

Простіше кажучи – скільки банки реально втратили 24 лютого та потім протягом минулого року. Чому фокус на минулий?

Як банкіри казали на одній із публічних дискусій: якщо позичальник протягом минулого року обслуговував борги, то це вже найнадійніший позичальник. В тому сенсі, що для прогнозу платіжної дисципліни на цей, які мінімум, рік найкращий індикатор – це дисципліна протягом минулого року. Все інше, включаючи прогнозні фінпоказники, це більше таке, допоміжне. Важливе, але менш важливе.

AQRоцінка якості активів потрібен регуляторові, аби відкалібрувати майбутні наглядові дії. Що робити – або взагалі скасовувати регуляції до капіталу на невизначений час, та сконцентруватися суто на ліквідності. Це досить небажаний сценарій. Але він може бути, якщо AQR покаже, що, наприклад, адекватність капіталу по системі чи навіть по окремих великих банках менше нуля. А таке може статися.

Немає жодного сенсу в слідуванні Базелю та базельським нормам по капіталу, якщо капітал від’ємний, або близький до нуля.

Чи – трохи кращий сценарій – не скасовувати, дати час на відновлення капіталу. І тут знову ж таки результати AQR допоможуть зрозуміти, скільки часу потрібно.

Колись у 2015-2016 роках ми давали 3-5 років на приведення капіталу до норми. Зараз я навіть орієнтовно не ризикну сказати, скільки потрібно. Може, пару років, а може і 6-8.

Чи – чого б хотілося, та навряд чи можливо, та дуже б хотілося – щоб поточного запасу капіталу вистачило, аби вже зараз, вже цього року відновлювати типові стандартні вимоги до капіталу, й готувати банки до того, щоб протистояти майбутнім кризам. Бо цю вже подолали, запасу капіталу вистачило.

Банкам також потрібен AQR, причому, я б сказав, може навіть більше потрібен, ніж регуляторові. Це гарна можливість визнати реальні збитки «під тиском регулятора».

Це таке свого роду «виправдання» топменеджмента перед акціонером: це не ми, це все регулятор вимагає. Так, воно трохи смішно на загал, але таке є.

Окремі просунуті топменеджери раніше цим користувалися на користь своїх банків – наприклад, ішли до своїх акціонерів та казали: «Та ми б раді прокредитувати ваш бізнес, дати кредити на прокладки, як раніше давали, але ж НБУ злий, візьме і закриє банк, давайте тимчасово припинимо».

До стрес-тестування. Річ у тім, що класичне стрес-тестування як таке вимагає певних умов. Які зараз неможливо виконати. Їх всього чотири.

1. Це передбачуваність та сталість регуляторного середовища. Своїми словами – що вимоги НБУ, насамперед, до капіталу, будуть сталими та незмінними. Цього зараз немає та не може бути через невизначеність.
2. Фокус на капіталі. Якщо він недостатній, то йде вимога докапіталізувати чи зменшити потребу за рахунок певних дій. Та ніхто, як мінімум, до закінчення AQR, не знатиме, що в банків з капіталом.
3. Наявність важелів впливу з боку регулятора. Тут зараз певна «пастка-22» – НБУ не застосовує до банків заходів впливу за порушення нормативів капіталу.
4. Достатність коштів у власників банків, аби їх докапіталізувати у разі потреби. Плюс бажання. Тут не певен, що воно зараз є – готовність власників збільшувати капітал, якщо стрес-тест покаже нестачу (а він покаже). Максимум, що тут можна буде чекати – це конвертації певних зобов’язань в капітал, і то не факт. І то, якщо є, що конвертувати. Та й не стільки справа в готовності, скільки в наявності коштів. І тут якраз може бути небезпечний момент для самого НБУ – коли НБУ випускає «рекомендацію збільшити капітал», власники банку на це не реагують, вивести банк з ринку НБУ не має права. Одне з найгірших моментів для регулятора – коли банки починають ігнорувати рекомендації, або навіть думати про те, що рекомендації можна ігнорувати.

Це до того, що рішення про проведення стрес-тестування, мені здається, варто відкласти як мінімум до закінчення AQR.

Перевірки якості активів буде цілком достатньо, аби зробити висновок і про стійкість, і про життєздатність поточних бізнес-моделей, і для коригування регуляцій та наглядових дій. Не треба все й одразу – як відомо, хто хоче все й одразу, отримує нічого та поступово.

Джерело: Facebook Євгена Дубогриза.